Питання вступу України до СОТ, що тягнеться з 1994 року, нині стоїть на перших позиціях порядку денного найвищих органів держави. Його обговорюють і в парламенті, і в адміністрації Президента, і в Кабінеті міністрів. 19 березня нинішнього року відбулися парламентські слухання «Про стан підготовки до вступу України до Світової організації торгівлі», де всебічно аналізувалися проблеми, пов’язані з членством України у цій впливовій міжнародній організації. Причому факт вступу вже не дискутується: альтернативи немає. Або Україна — член СОТ, або вона залишається на узбіччі міжнародної торгівлі, що, з огляду на сучасні процеси глобалізації, означатиме поступову економічну смерть. Питання в іншому: на яких умовах туди ввійти, як захистити свої інтереси перед гігантами світового бізнесу, як утримати власні позиції, не ставши заручницею ні ЄС, ні Америки, ні Росії.
Кожне спірне питання — це не просто набір складних економічних та міжнародно-правових термінів, за ними стоять конкретні інтереси українських підприємців або навіть долі цілих галузей народного господарства. Вступ до СОТ зумовлює необхідність зниження тарифних та нетарифних обмежень для надходження імпортних товарів на внутрішній ринок, зокрема митних ставок. Це спричинить реальну жорстку конкуренцію, до якої чимало наших підприємств не готові.
Яскравий приклад — вітчизняна автомобільна галузь, яка функціонує завдяки потужній державній підтримці. Зокрема Закон «Про стимулювання автомобільного виробництва в Україні», супровідне законодавство і правила з приводу ринків «старих» автомобілів надали низку переваг одній компанії («Деу-АвтоЗаЗ»), що прямо суперечить Угоді про субсидії та компенсації (ст. 3), яка діє в рамках СОТ. Вступивши в цю організацію, ми мусимо привести режим у сфері автомобілів у відповідність до норм СОТ. Отже, вартість вітчизняних автомобілів зросте в 1,5—2 рази, й останні не зможуть конкурувати з імпортними машинами, які мають значно вищі якісні показники.
Особливо складна ситуація в сільському господарстві — воно, безумовно, ще не готове до нових правил гри, які визначаються СОТ. Візьмімо хоча б таку актуальну проблему, як увезення в Україну тростинного цукру. Країни — члени робочої групи щодо прийому України до СОТ (Австралія, Бразилія, Індія, Куба та ін.) висунули вимоги забезпечити щорічний доступ на український ринок цього продукту шляхом установлення щорічної тарифної квоти на його ввезення в Україну в обсязі 200—260 тис. тонн із подальшим її збільшенням до 350 тис. тонн. Це істотне випробування для українських виробників цукрової галузі, яка й зараз далека від економічного піднесення. Не один десяток цукрових заводів уже перестав існувати. За оцінками низки експертів, баланс білого цукру на 2002/2003 маркетинговий рік свідчить, що без збільшення обсягів імпорту тростинного цукру в країні виникає дефіцит цього продукту. Тому прогнозується збільшення виробництва цукру з тростини на 90%, порівняно з минулим роком.
Ставши членом СОТ, Україна буде зобов’язана відмовитися від субсидування галузей економіки, ліквідувати вільні економічні зони, податкові пільги. Однак слід зазначити, що ми не втрачаємо всіх інструментів захисту внутрішнього ринку.
Наприклад, у рамках СОТ допускається таке субсидування сільського господарства, як фінансування дослідницької діяльності, навчальні програми, забезпечення продовольчої безпеки тощо. Зокрема для вирішення певних проблем у цукровій галузі, відповідно до норм СОТ, може бути використано не менше 100 млн. грн. бюджетних коштів, тобто 5% від вартості виробництва цукрового буряку.
Тим більше що всі розвинені країни субсидують своїх фермерів. Хоча, з іншого боку, не секрет, що міжнародна торгівля — це гостра боротьба, де перевагу завжди мають саме розвинені країни.
Завдання української дипломатії — відстояти внутрішній рівень підтримки сільського господарства. Крім того, правила вступу до СОТ передбачають можливість поступового зниження тарифів (з перехідним періодом від двох до семи років), тоді як спрощення доступу на ринки країн СОТ відбувається відразу. Це може трохи компенсувати негативні для національної економіки наслідки вступу до цієї організації.
Одним із напрямів розв’язання проблеми розширення стартової бази (тарифів, пільг, субсидій тощо) для переговорів про вступ до СОТ може стати створення зони вільної торгівлі між Україною, Росією та іншими членами СНД. Взагалі ми повинні координувати, узгоджувати з Росією позиції та кроки зі вступу до СОТ, звичайно, виходячи передусім із власних економічних інтересів.
Сьогодні, на мою думку, важливо, по-перше, визначити пріоритетні галузі економіки України, які найбільше постраждають від інтеграції в СОТ. По-друге, розробити додаткові форми захисту цих галузей від негативного впливу. І, по-третє, наполягати під час переговорів на відстрочці відкриття відповідних ринків для іноземних імпортерів.
Паралельно треба негайно, поки ми ще не є членом СОТ, створити щонайсприятливіший інвестиційний клімат для галузей, які мають стати «локомотивами» зовнішньої торгівлі України після вступу до цієї організації. Ідеться, наприклад, про літакобудівний комплекс, оскільки він, на відміну від автомобілебудування, має дуже перспективні розробки і за якісними показниками — конкурентоспроможний.
Одним із необхідних заходів, на мою думку, є створення потужних фінансово-промислових груп та організація участі українських підприємств у транснаціональних корпораціях, які зможуть досить авторитетно виступати на світових ринках. Для цього слід внести зміни до податкового законодавства в частині визначення внутрішніх транзакцій між учасниками групи або корпорації за принципом, аналогічним до оподаткування транзакцій між філіями однієї юридичної особи. З цією метою має бути також істотно змінений Закон «Про фінансово-промислові групи». Крім того, програма повинна передбачати сприятливий внутрішній клімат для розвитку консультативних компаній, покликаних допомагати іншим учасникам ринку адаптуватися до норм і стандартів СОТ.
Постає цілком природне запитання — як усе це реалізувати, яким чином вдосконалити економічні механізми? Одна з перешкод — непрозорість діяльності державно-владних структур при підготовці до вступу в СОТ, при підписанні відповідних документів, які містять зобов’язання України перед державами — членами СОТ, тощо.
Поза сумнівом, суб’єкти господарювання, їх спілки та інші колективні об’єднання роботодавців повинні брати безпосередню участь у визначенні позиції української делегації на переговорах щодо того чи іншого питання. Адже кожне з підписаних зобов’язань прямо стосується українських підприємців. Тому уряд не має права ігнорувати їхню позицію. Нехтування інтересами підприємств та галузей, на які найближчим часом ляже весь тягар застосування щонайскладніших стандартів світової торгівлі, буде майже злочином.
Водночас і парламент не повинен бути стороннім спостерігачем цього процесу, оскільки всі питання переговорів — це основоположні моменти державної зовнішньоекономічної політики.
Відтак, щоб забезпечити достатню поінформованість українського суспільства, передусім представників ділових кіл держави, а також врахувати інтереси українських виробників, доцільно було б створити тристоронню комісію, до складу якої увійшли б народні депутати України, урядовці та найавторитетніші підприємці. Головну функцію такої комісії я вбачаю в опрацюванні наслідків та перспектив вступу України до Світової організації торгівлі. Для консультативної допомоги в рамках цієї комісії мають функціонувати експертні групи.
А щоб вищезгадана комісія не стала черговою бюрократичною ланкою в державній машині, від якої реально нічого не залежить, необхідно чітко окреслити її повноваження. Зокрема всі урядові ініціативи щодо вступу в СОТ, усі міжнародно-правові документи і загалом позиція України на переговорах мають проходити обов’язковий експертний аналіз у комісії з відповідними висновками з погляду захисту економічних інтересів держави.
Для реалізації запланованих завдань бракує кваліфікованих кадрів, які були б обізнані з правилами та нормами СОТ, добре орієнтувалися в сучасній економічній ситуації. Необхідні додаткові заходи для виправлення цієї ситуації, зокрема державне замовлення навчальним закладам на розробку й адаптацію програм підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, які будуть зайняті у нормотворчому процесі після вступу України до СОТ.
Окремого аналізу потребує підготовка законопроектів та інших нормативних актів щодо адаптації українського законодавства до стандартів СОТ. Відповідно до угод Світової організації торгівлі, до яких Україна має цілком і повністю приєднатися, зняття нетарифних обмежень і перепон для вільної торгівлі має бути забезпечене не тільки на загальнодержавному рівні, а й на рівні місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування. Робота на цьому напрямі не ведеться зовсім. Водночас на місцях інколи споруджують такі бар’єри для вільної торгівлі, подолати які майже неможливо.
З огляду на це, якщо ми не хочемо, щоб із перших днів членства в СОТ до України було запроваджено санкції, слід уже тепер забезпечити аналіз відповідності стандартам СОТ нормативних актів місцевих органів влади та управління.
Ми спостерігаємо, як складно йдуть переговори з кожним із учасників робочої групи щодо вступу України в СОТ. При цьому не все залежить від нашої делегації. Так, наприклад, суб’єктивно чи об’єктивно, ми маємо досить малу базу для визначення дозволеного обсягу державних субсидій у сільське господарство. Тому необхідно вишукувати можливість для підвищення стартових цифр, які використовуватимуться при визначенні дозволеного обсягу субсидій, дотацій тощо. Зокрема слід терміново забезпечити реалізацію домовленостей про створення зони вільної торгівлі на теренах СНД з подальшим застосуванням під час переговорів норм статті XXIV Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року.
Підсумовуючи, слід зазначити, що всі окреслені вище заходи слід реалізовувати якнайшвидше, оскільки, як свідчить практика, чим довше тривають переговори, тим більших поступок від нас вимагають.