UA / RU
Підтримати ZN.ua

ПОЛІГОН СУПЕРЕЧНОСТЕЙ

— І все-таки, скільки, по-твоєму, бригаді з кількох чоловік потрібно заплатити за півгодини роботи на смітнику?..

Автор: Володимир Пісковий

— І все-таки, скільки, по-твоєму, бригаді з кількох чоловік потрібно заплатити за півгодини роботи на смітнику?

Уперто наполягаючи на відповіді, знайомий був упевнений у моєму невігластві. Знань про лахмітницьке ремесло в мене справді було вкрай мало. Вони обмежувалися лише казна-коли почутою розповіддю про те, що за кордоном вхід на автомобільне кладовище коштує долар. За цю суму там дозволяється провести хоч решту свого життя і винести стільки, скільки вдасться підняти. Тому, зробивши поправку на менталітет і вітчизняні соціально-економічні умови, я припустив: «Мабуть, гривень десять». Вибух реготу означав, що я дуже схибив. І лише досхочу насміявшись, знайомий із виглядом явної переваги вимовив: «Сто!» А після ефектної паузи додав: «Доларів, між іншим…»

— Це, підкреслюю, за півгодини, — тріумфував він у поінформованості. — А чотиригодинна робота на звалищі вже обійдеться в тисячу «вічнозелених». Та ще залежно від обставин треба викласти від 300 до 500 за те, щоб завантажену здобиччю машину за територію випустили.

Певна річ, розмова ця стосувалася не рядового міського смітника. Але й не звалища ювелірного заводу. Йшлося про полігон промислових відходів металургійних підприємств, що з’явився на околицях Запоріжжя ще 1937 року — з часів створення Дніпровського промислового комплексу. За кілька десятиліть його територія розрослася до 230 гектарів. За оцінками Запорізької облдержадміністрації, нині там зібралося 300 млн. тонн відходів металургійного виробництва, до семи відсотків з яких становлять метали, придатні для повторного використання.

Наскільки ці цифри відповідають дійсності, судити важко. Обласна влада, приміром, вважає, що в результаті стихійного добування з полігону вивезено цінних металів на 100—150 млн. гривень, а в бюджет надійшло від 300 до 500 тисяч. За такою істотною різницею в цифрах уже можна судити про рівень точності підрахунків. І хоча нікому достеменно не відомо, які справді багатства зарито на звалищі, зацікавлені сторони небезпідставно впевнені, що вони великі. Дуже великі!

Особисто я схильний вірити тим, хто стверджує, що при хазяйському підході зі звалища можна добути цінностей не менш як на мільярд доларів. І не тільки тому, що, на переконання фахівців, у скрапі (шлаку) міститься від 10 до 15 відсотків металу. Від ветеранів-металургів не раз випадало чути, що в роки вікопомного «розвиненого соціалізму» на смітник ешелонами вивозили не тільки відходи. Бувало, плавка не склалася — не вийшов, скажімо, метал потрібної марки на замовлення ВПК, і його, ще не охололий після печі, відправляли у відвали. За тих часів економіка була «економною» здебільшого на словах, а не на ділі. Інша річ — тепер...

Піонерами освоєння полігону стали, як заведено, бомжі. Невдовзі їхній досвід перейняли жителі сусіднього села, швидко зметикувавши, що з рукотворного клондайку можна мати непогані доходи. У середньому за день удавалося заробляти по 150—170 гривень. А декотрим — і до тисячі.

Ясна річ, стихія на звалищі панувала недовго. Спочатку, за словами аборигенів-дбайливців, над нею встановили контроль кавказці. Проте щойно обсяги добування почали виходити на промисловий рівень, їх повністю відтіснили міліція і... криміналітет. І лише потім підприємства, чиї відходи поповнювали полігон протягом десятиліть, згадали, що в жужільних відвалах зарито їхні мільйони. Років зо три тому полігон узяли під охорону. Певною мірою режимність об’єкта дозволила встановити хоч і хисткий, але все-таки баланс інтересів тих, хто так чи інакше був причетний до розробки відвалів.

Датою порушення рівноваги стало 3 березня минулого року, коли рішенням Державного комітету України з питань геології та використання надр (Гелкому) полігону в балці Середній надали статус техногенного родовища. Цим право власності на вміст відвалів, відповідно до закону про відходи, було закріплено за державою. Авжеж, такий поворот подій влаштував далеко не всіх. І передусім підприємства, що звозили і возять на звалище відходи виробництва.

У місцевій пресі з’явилися обережні натяки на те, що дослідження, на основі яких з’явилася ухвала Гелкому, замовив один із місцевих фінансово-політичних кланів, якому закортіло заробити на використанні вторсировини. Наскільки це відповідало дійсності, невідомо. Але, судячи з конфлікту, що спалахнув навколо права власності на відходи, це припущення не можна обминути увагою. Особливо враховуючи не притаманну вітчизняним чиновникам оперативність у проведенні оголошеного Гелкомом тендеру на розробку відвалів.

Уже в квітні його переможцем визнали запорізьку фірму «Деа Рома ЛТД», яка одержала відповідну ліцензію під зобов’язання повністю виробити полігон за визначений термін. Проте новоявленим господарям так і не довелося взятися за справу — на захист своєї ділянки (до речі, однієї з «найласіших») стіною стала охорона АТ «Дніпроспецсталь». Були всі підстави чекати локального конфлікту, позаяк у відповідь фірмачі вислали на полігон своїх охоронців. Та, на щастя, до застосування сили не дійшло. Суперечності владнали цивілізовано. Керівництво «Дніпроспецсталі» апелювало до Вищого арбітражного суду, який визнав нечинними постанову й наказ Гелкому щодо полігону, але тільки в частині, яка стосується інтересів цього підприємства.

На перший погляд, визначити законного власника полігону не вельми складно. Судячи з розпоряджень і постанов уряду, державних актів останніх сорока років про відведення земель, власниками звалища є три підприємства — «Дніпроспецсталь», «Запоріжсталь» і Запорізький завод феросплавів. Більше того, наприкінці минулого й на початку цього року «Запоріжсталь» і «Дніпроспецсталь» викупили в сільради, на чиїй території розташовано відвали, земельні ділянки площею відповідно 110 і 46 га. Правда, обласна прокуратура оскаржила акт купівлі-продажу землі «Запоріжсталлю». Спочатку арбітражний суд визнав угоду нечинною, але згодом це рішення скасували, а справу повернули на повторний розгляд.

Побачивши, як повернула справа, про права на вагому частину доходу від розробки полігону заявила сільрада. А цього літа зі своєю позицією, нарешті, визначилася обласна влада. Одна з перших принципових заяв призначеного в середині червня головою Запорізької облдержадміністрації Олексія Кучеренка стосувалася саме звалища промислових відходів у балці Середній. «Ці багатющі ресурси повинні працювати на економіку міста та області», — категорично сказав голова. І цього разу словами справа не обмежилася. Почасти про це наочно свідчили зведення про боротьбу з нелегальними пунктами прийому металів. Якщо за вісім місяців з початку року в обласному центрі було закрито 183 пункти, то 135 із них припинили свою діяльність у серпні.

Такий підхід, ясна річ, не викликав захоплення в структур, причетних до розробки полігону. Зокрема, про свою негативну реакцію відкрито заявили промисловці. У контрольованих ними місцевих ЗМІ зазвучали критичні нотки — мовляв, у країні панує безмежна вседозволеність, коли вже держава в особі своїх чиновників зазіхає на приватну власність. Адже форма власності на заводах уже змінилася, і колишні держпідприємства перетворилися на акціонерні товариства. А відповідно до закону, в разі приватизації державних підприємств, на яких нагромадилися певні обсяги відходів, право власності на них переходить до нових власників. Словом, по всьому виходило, що своїм втручанням обласна влада не лише не сприяла владнанню конфлікту, а навпаки — загострила його ще більше.

Проте перш ніж визначатися з висновком, не завадило б звернутися до закону про відходи, на який так часто посилаються зацікавлені сторони. Зокрема на його 10-ту статтю, що регламентує не лише право власності на відходи в процесі приватизації, а й відповідальність «за заподіяну ними шкоду здоров’ю людей, майну фізичних чи юридичних осіб і довкіллю». З урахуванням цього неважко збагнути, що розміри зароблених на звалищі доходів можуть істотно скоротитися. Можливо, тому промислові підприємства й не квапилися ставити відвали на баланс, а в процесі приватизації загалом «забули» про них, не включивши до статутного фонду акціонерних товариств. Тоді виходить, що всупереч різноманітним звинуваченням в упередженості, рішення Гелкому було таки правильним, оскільки відповідало вимогам чинного законодавства. Та поки що воно є лише півзаходом у спробі владнання затяжного конфлікту.

Подобається це комусь чи ні, але полігон промислових відходів у балці Середній має всі підстави називатися техногенним родовищем. Уже хоча б тому, що до 1970 року підприємства вивозили відходи скопом, без визначення своїх майданчиків. І на відходи, нагромаджені в балці до середини 90-х, поки заводи були державними, новоявлені АТ також навряд чи мають підстави претендувати. Яка ж насправді їхня частка, можна визначити лише після проведення геологорозвідувальних робіт із наступною оцінкою обсягів і вартості корисних копалин. Звісно, процес цей дуже трудомісткий, він потребує певних видатків, але іншого цивілізованого шляху залагодити суперечності просто немає. Якщо, певна річ, не вважати прийнятним варіант, коли по закінченні варварської розробки відвалів на 230 гектарах залишаться гори нікому не потрібного сміття, у яких знайдуть останній притулок старателі-нелегали...

Уже нині частину полігону цілодобово охороняють військові, котрим не раз випадало застосовувати зброю для недопущення проникнення на звалище. Охоплені бажанням одержати великі доходи, старателі ігнорують будь-які перешкоди. І часом і ті, хто за службовим обов’язком покликаний стояти на варті порядку, не в силах устояти перед спокусою за певний хабар «не помічати» порушників. Тож невисока ефективність адміністративних заходів цілком закономірна. «Робимо рейд, виявляємо й караємо порушників, — говорять працівники міліції. — А через тиждень знову рейд, і на цьому ж місці біля звалища інший пункт прийому металів, а то і два. Справа, либонь, прибуткова...»