Якщо в провінції з’являються люди з великими зірками на погонах, тут годі й гадати — це до витрат. Спочатку чітко, по-воєнному розмова торкнеться значення армії в державному будівництві з тим, аби плавно перейти до головного: із грошима, як і раніше, сутужно, тож подайте, скільки зможете...
Недавній візит у Запоріжжя головнокомандувача українських ВМС Михайла Єжеля теж не став винятком. Адже, відповідно до президентського указу від 7 жовтня 1994 року «Про організацію шефства над кораблями Військово-Морських Сил України», область здійснює опіку над вісьмома підрозділами ВМС, у тому числі — над єдиним підводним човном «Запоріжжя». Тим самим, що дістався у спадок після розподілу Чорноморського флоту і з часу підняття на ньому державного прапора в море так досі жодного разу і не вийшов. З технічних причин, усунути яких не могли через відсутність коштів. Навіть попри те, що за чотири роки шефства область надала військовим морякам допомогу майже на мільйон гривень — для купівлі квартир, комп’ютерної техніки, культурно-побутових товарів, ремонту приміщень, додаткового забезпечення продуктами харчування. Але, порівняно з необхідними першочерговими витратами, цього замало. Самі лише акумуляторні батареї коштують 18 млн., і на ремонт субмарини знадобиться ще мільйонів п’ять. А тут Президент, який, кажуть, віднедавна до морської стихії став особливо небайдужим, розпорядився, щоб до майбутнього Дня захисника Батьківщини човен був введений у бойовий стрій і пройшов ходові випробування.
На щастя, патріоти у нас не перевелися. «Укрзалізниця» виділила 13 млн., і акумулятори в Греції замовили. До 15 жовтня їх поставлять в Україну, зрозуміло, якщо решту 5 млн. буде проплачено.
Широкий жест відомства сталевих магістралей цілком закономірний, оскільки йому властивий не лише патріотизм у загальнодержавному масштабі, а й оригінально-новаторський підхід у вузькогалузевому. Наприклад, віднедавна у поїздах Придніпровської залізниці пасажирам, які відмовляються брати в користування постіль, пропонують... заповнити анкету. Ну, не можуть залізничники зрозуміти, чому це народ став жмотитися? Тут без соціологічних досліджень ніяк не здогадатися, що 6—7 гривень за користування комплектом із уживаних двох простирал, наволочки й рушника — це, м’яко кажучи, недешево. А пасажир — він же в масі своїй несвідомий. Отож провідників слід зобов’язати проводити не лише моніторинг, а й пропаганду з агітацією. Мовляв, відмовою від наших послуг ви завдаєте шкоди обороноздатності країни. Та під такий аргумент вони цю постіль із руками відірвуть! До речі, а що заважає «Укртелекому» повправлятися в патріотизмі?! Судячи з тарифного реформаторства, у цієї фірми потенціал анітрохи не менший...
Та повернімося до нашого унікального плавзасобу.
Дискусії про те, чи варто витрачати сили і гроші на реанімацію субмарини далеко не першої свіжості, точаться давно. Точка зору військових з цього приводу пряма й однозначна, як ватерлінія. Цитую адмірала Єжеля: «Ми стоїмо перед проблемою відновлення одного з родів ВМС України. Якщо сьогодні втратити підводні сили у вигляді одного підводного човна, це означає назавжди втратити цей рід сил — надзвичайно складний і дорогий».
Логічно, але, чесно кажучи, непереконливо. Бодай із тих міркувань, що багато чого в нас немає зараз і не передбачається навіть у віддаленому майбутньому. До речі, не лише в нас. Якщо говорити про країни Чорноморського басейну, то Грузія підводного флоту не має. У Румунії, щоправда, є одна субмарина, але теж не на ходу. Ну й що з цього?
Підводний флот справді один із найпотужніших видів озброєнь. Та ж флот, а не один-єдиний плавзасіб. Тут, як то кажуть, один єврей — ще не весь Бердичів. Це по-перше. А що стосується іншого — стратегічні бомбардувальники теж не казна-що. Не кажучи вже про міжконтинентальні балістичні ракети. Але, якщо мене не зраджує пам’ять, заради їх збереження із шапкою по колу не ходили. Навпаки — довго і вперто сушили голову, як цього добра позбутися. Оскільки визнали його задорогим «задоволенням», утримувати яке просто недоцільно. А ось без підводного човна, виявляється, аж ніяк. Мовляв, перед міжнародним співтовариством незручно.
Однак жарти жартами, а не зайве все ж таки поцікавитися, що буде далі, після лагодження і ходових випробувань? Правильно, човен треба буде утримувати. А як, якщо, за словами головкома, «відсутність замовлень практично звела нанівець можливості ремонтних підприємств, що не здатні виконувати окремих видів робіт саме на підводних човнах»? Оскільки кваліфікацію втрачено.
Цікава картина виходить на додачу до того, що ракети в нас літають на власний розсуд, а з аеропланами — взагалі чума. Та ще й підводники, в яких немає можливості перемотати електродвигуни, насоси, відремонтувати дизельні агрегати... І металу в них немає, і кабелів, і електродів, і фарби. Одне слово, чого тільки немає. Правда, на щастя, головні убори є...