Шановні кияни та гості столиці! Не жахайтеся й не перебігайте на протилежний бік Прорізної чи Хрещатика, побачивши добропорядного чоловіка в дублянці, який бубонить, мов заведений: «Допоможіть, люди добрі! Ми самі не місцеві...» Це не те, про що ви подумали, — цей стогін у нас субвенцією зветься. Регіони, які замерзають через борги, невідворотним косяком, як осетри на нерест, потягнулися до Києва. І репетирують, репетирують.
Бо для них, мерзляків, справи складаються просто: платять за газ — сплять у піжамі, ні — у шапці й валянках. Вінничани, на жаль, не виняток. Як і, напевно, мільйони жителів таких провінційних міст, як, приміром, Марганець і Нікополь на Дніпропетровщині та сотні інших.
У повітовому місті N
Найгостріше наш дуже помірний клімат дошкулив Жмеринці. У цьому «осередку світової культури», про який знав навіть Шура Балаганов, опалювальний сезон розпочався лише 16 листопада. Причому надзвичайний стан з цього приводу було оголошено лише 12-го, коли вже застуджені й обурені жителі сорокадвохтисячного міста звернулися з листом до Президента.
Про реакцію гаранта Конституції нічого не відомо, чого не скажеш про заборгованість жителів Жмеринки за комунальні послуги на суму 2,7 млн. грн. Ось газопостачальники й відмовилися «гріти» городян безплатно. А позаяк у місті централізована система опалення, то без тепла залишилися й дитсадочки зі школами — за компанію. Вимушені канікули близько шести тисяч учнів перервало тільки втручання губернатора Юрія Іванова, який наполіг на проведенні бодай скорочених уроків.
Проте з минулої п’ятниці усе це вже також минулося. Запущено 9 котелень із 10, тепло пішло в батареї, і діти в класах — без рукавичок. Таку стрімку метаморфозу уможливило компромісне рішення місцевої влади.
— Позачергова сесія міськради дозволила комунальним підприємствам розраховуватися за енергоносії з 20-відсотковою знижкою, але лише до 10 січня, — пояснив мер Жмеринки Віктор Жеребнюк. — Жителі-боржники взагалі одержали знижку на 30%. Якщо в родини борг 2000 грн., то чистий виграш становить майже 700 грн. Отож — понесли. Не обійдені увагою й законослухняні платники — їм до 1 березня надано 10-відсоткову знижку за поточні платежі.
Вплинули, звісно, і 200 тис., терміново виділені з бюджету, і небайдужість депутатів, які зголосилися ходити по квартирах, благаючи людей повернути борги. Неформальні методи виявилися надзвичайно дійовими. Отож навіть «великий комбінатор», пам’ятник якому (до речі, перший в Україні) місяць тому з’явився біля місцевого залізничного вокзалу, міг би підсумувати це незабутнім: «Лед тронулся, господа присяжные заседатели!»
На жаль, ситуація у Жмеринці — не поодинокий випадок. Зі 136 котелень в області досі ще не працюють 27. На часі «писати листи» також жителям райцентрів Тульчин, Іллінці.
До ситуації, що склалася, слід підходити системно, вважає начальник обласного житлово-комунального господарства Роман Аксельрод. Зокрема, зізнавався він кореспондентові «ДТ», трохи передчасним виявилося рішення облради про передачу всіх організацій-теплопостачальників у власність територіальних громад. Перше запитання, а чи всі голови місцевих виконкомів готові до такої відповідальності, вилізло назовні у найкритичніший момент. Показовий приклад великого смт Гнівань, де міський голова напередодні опалювального сезону почав реорганізовувати комунгосп. Результат: із чотирьох котелень працює лише одна.
Ай лів ін Вілларібо...
Втім, що там багатостраждальні смт, час «Ф» ( від «фсе» — бо закоцюблими губами) насувається, схоже, й на обласний центр.
До речі, у Вінниці коти змогли перебратися до батарей з-під хазяйських ковдр лише 22 жовтня. Хто чекав свята 15-го, сидячи на батареї, був дуже розчарований. Попри те, що восени городяни розрахувалися за тепло й газ майже на 108%. Бували дні, коли надходило по 100 тис. грн., тоді як для погоди в домі місту потрібно лише мільйон.
Проте нікуди не зникли боржники-банкрути, в’язниці й ін., пригальмувалося фінансування пільг і субсидій із держбюджету. І мер через муніципальний телеканал почав благати городян збільшити проплати. Бо, мовляв, можливе припинення подачі тепла, а гарячої води, щоб заощадити споживання газу, — то це точно.
Ой, це «дз-дз-дз», як сказав би Вінні-Пух, неспроста. Адже давно відомо, що економія від холодних кранів — фікція. Наполягають на цьому самі газівники, які відстежили, що відключення гарячої води на 30% автоматом підвищує витрати газу. Адже дурневі зрозуміло — довго в невипраному не ходитимеш, та й митися — хоч із черпака — бажано гарячим. А відро — не турка для кави, хвилин за 40 лише закипає. Тож на плиті, поруч із каструлею борщу, замість однієї конфорки — дві горить.
Знайомі з Херсона позаздрили, дізнавшись, що в нас із крана тече струмінь гарячої (ну гаразд, теплої) води. Ага, кажу, ще як у травні відключили — на «місяць» для «ремонту» — так півроку крани сухими були. Щойно подали 2 листопада, як уже 7-го заявили, що далі — тільки по вихідних. Таке враження, що нашій владі, як і херсонській, і житомирській та ін., виробники «Феррі» доплачують. Щоб морока Вілларібо була дохідливішою. І щоб Віллабаджо асоціювалося не з постійною наявністю «гір».
Отож, на жаль, у воду, яка тече з крана, коли захочеш, я вже не вірю. У те, що, з’явившись, вона тектиме довго, — також.
Час вимикати світло
та зливати воду?..
З’ясувалося, це ще квіточки. Бо газовий клин днями було вибито іншим. Ультиматумом АК «Вінницяобленерго» призупинити з 20 листопада енергопостачання «Вінницяводоканалу», «Вінницятеплокомуненерго» і жеків, борги яких становлять відповідно 26,6, 2,7 і понад 4,6 млн. грн.
Паніку це викликало — такої й не пригадаю. Нічого собі — місто без води. Криниці, які є, і при добових відключеннях водопостачання вичерпують до болота. А тут — каналізація, котельні, лікарні, хлібозаводи... Навіть уявити цю подобу зас...го аулу замість міста — мороз по шкірі.
Однак у вівторок, на подив і радість городян, з кранів не зникла навіть гаряча вода. Виявляється, ранкова позачергова сесія міськради просто заборонила міському РЕСу відключати водоканал і тепломережі, аби уникнути екологічної катастрофи, — адже воду з Південного Бугу п’є не лише Вінниця. Правда, поки в сесійному залі вирували пристрасті, вода все-таки встигла зникнути в половині міста і в самому міськвиконкомі. Хтось із депутатів, відлучившись за нагальною потребою, увірвався назад, як матрос Желєзняк до Смольного: та про що ми тут говоримо, коли води вже — йок...
Меру й міському енергетику довелося хапатися за «мобілки», щоб пересвідчитися: трапилося аварійне відключення, ситуація залишається на ручному контролі. Ось тільки чи надовго?
Виконавчий директор з енергозбуту АК «Вінницяобленерго» Дмитро Сташко не став заперечувати у розмові з кореспондентом «ДТ» посиленого тиску в ті дні на енергетиків. Проте визнав за необхідне уточнити:
— Про якусь заборону і мови бути не може. Скажемо так: нас запевнили у збільшенні рівня розрахунків по «Водоканалу», найбільшому неплатнику — 56% усього боргу у Вінниці. Перспектива, з урахуванням субвенції на 2,8 млн. грн, по яку до Києва терміново відбув начфін області, є, тому ми відклали вжиття крайніх заходів.
Знову-таки запитання: чи надовго? Адже це всього 10% боргу лише водоканалу, попереду ж — уся зима. А погасити борг власними силами, без зовнішніх ін’єкцій, на думку головного інженера «Вінницяводоканалу» Анатолія Ковалишена, — нереально: щомісяця на рахунок підприємства за надані послуги споживачам надходить близько 750 тис. грн., а лише обленерго вимагає виплати понад 1 млн. грн.
До 3 грудня сторони мають подати у міськвиконком узгоджену програму виходу з нинішньої кризи. Проте «Водоканал», якому нинішнього року виповнюється дев’яносто, схоже, приготувався до найгіршого. І вже склав план відключення підприємства з припиненням водопостачання. Щоправда, з застереженням про неминучу загибель мікрофлори очищення стоків, якщо очисні візьмуться крижаною кіркою, — тоді з подачею електроенергії на підприємство вже можна буде не квапитися. Місто не матиме очищення стоків аж до літа.
Не набагато оптимістичніші і прогнози «Теплокомуненерго»: після того, як у трубах зникне вода, для початку опалювального сезону заново, та ще й у розпал зими, знадобиться не менше місяця.
Усе це скидається на психічну атаку. У громадянську війну золотопогонні офіцери царської армії, погон до погона, шеренгами йшли на кулемети Червоної Армії. Ось і в нас ходили. Шеренгами. Обленерго — на комунальників. Комунальники — на владу. Влада змалювала прийдешній апокаліпсис населенню: що буде. І вийшла психічна атака: мовляв, мужики, майте на увазі. Усі всіх налякали!
Та тільки практичного сенсу з цього в ситуації, коли «всі одне одному винні по колу», небагато. Вінницькі депутати не вважали за потрібне запозичити досвід бодай у своїх жмеринських колег. Що й зрозуміло: не підуть же по квартирах свого округу начальники або бізнесмени, котрі мають мільйонні обороти в день. Значно простіше покладатися на теплу зиму — мовляв, торік навіть напередодні Нового року лило як із відра, а в лісах із землі полізли опеньки. Або — делегувати прохачів до Кабміну, Верховної Ради й Мінпаливенерго: «Виручай, батяня, замерзнемо ж усі до...».
А чи виручать, якщо борг Вінниччини «лише» 8,5 млн. грн., тоді як у Дніпропетровської області — 47 млн., Луганської — 27, Харківської — 25... Кому більше треба?
Найкраще, звісно, зібратися б цим батькам-керівникам нашим і сказати: «Усе! Баста! Ніхто нікому нічого не винен! З 1-го числа розпочинаємо життя з «нульової позначки»! Або хоча б, як у Жмеринці, — зі знижками. Але знаємо — ні за що! Навіть напередодні прийдешніх виборів, задля благоліпності яких раніше все було: і газ, і світло! Тепер біля кожної заслінки, біля кожного рубильника — представники різних партій. І ляскатимуть вони ними та клацатимуть, доводячи нам свою потрібність, правоту й силу.
Тому я особисто свою незалежність від них саме в ті дні й спробувала відшукати. І знайшла — величезну таку. Бойлер-водонагрівач називається. Свобода за 860 грн. + ще гривень 300 установка? Годиться! Ось тільки тривога все одно чомусь залишається, змушуючи судомно притискати до грудей електрогрілку. А як, не дай Боже, щось іще закінчиться? Вода... Хлор... Вугілля... Мазут... Терпіння...
Від редакції.
Описана вище ситуація до болю типова практично для всіх регіонів України. Але є й геть уже безсовісні її варіації. (Хоч про яке й чиє сумління в таких ситуаціях може йтися?..)
У згаданому на початку матеріалу провінційному містечку Марганець (де, до речі, міститься найбільший ГЗК) міські депутати, як розповідають жителі цього колись квітучого багатотисячного міста, також знайшли своєрідний компроміс: вирішили включити опалення лише в центральному районі міста. Саме там мешкає більшість депутатів міськради. А решті жителям Марганця вже кілька років доводиться лише мріяти про гарячу воду та про теплі (навіть не гарячі) батареї. Та міських депутатів, очевидно, це не обходить...