Оселедець, скумбрія, минтай, осетрові — далеко не повний перелік видів риби, які імпортує Україна. Басейни Чорного й Азовського морів, а також внутрішні водойми забезпечують потреби ринку лише на 15%, тоді як 85% споживаної в Україні риби — імпорт. Левова частка (за оцінками експертів — до 90%) ввозиться з Норвегії. Проте з розмаїтістю незабаром може бути покінчено: найкрупніші імпортери риби заявили про те, що, можливо, підуть із нашого ринку, бо ветеринарна служба України стосовно них застосовує репресії.
У разі, якщо норвезькі компанії виконають свої обіцянки, може виникнути не лише рибний дефіцит, а й гучний міжнародний скандал. І коли про дефіцит говорити поки що зарано, то, на думку автора цих рядків, скандал уже розгоряється.
Протягом останнього десятиліття рибний ринок України розвивався досить стабільно. І хоча рівень споживання риби в нашій країні досі не досяг рівня часів застою, він у кілька разів збільшився порівняно з 1989—1991 рр. Експерти відзначали значне зростання споживання риби й морепродуктів, спричинене, зокрема, й епідеміями то ящуру, то курячого грипу: риба залишалася і продовжує залишатися безпечнішим і тому охоче споживаним продуктом.
Ще кілька років тому норвезькі рибопромисловці почали офіційно казати про те, що невдовзі, крім експорту оселедців і лососів, почнуть інвестувати гроші в українську рибну галузь, зокрема, у будівництво великих холодильників і рибопереробних заводів. На давно очікувані й такі потрібні інвестиції український рибний ринок відреагував бурхливо. Майже кожен значний оператор, сподіваючись, що саме він стане провідником зарубіжного капіталу в українських джунглях капіталізму, який розвивається, обзавівся піар- і рекламним відділом. І якщо до 2002 року словосполучення «імпортер риби і морепродуктів» узагалі не зустрічалося в українських ЗМІ, то невдовзі вся країна дізналася про справжні крабові палички від «Водного світу» й королівську якість продукції «Інтеррибторгу», а також про компанії «Норд-Ост», «Антарктика», «Скандинавія» та ін.
Утім, спрямований на створення позитивного іміджу «рибний» піар у вітчизняному виконанні вичерпався за вельми короткий термін. Дуже швидко всі дізналися про те, у кого той чи інший імпортер риби в дитинстві відібрав у пісочниці відерце й лопатку, а потім, розвинувши в собі незвичайні злочинні нахили, почав несамовито ввозити контрабандою рибу й підкуповувати чиновників, котрі спочатку, звісно ж, трохи покомизились, але потім також почали розкрадати народне добро. Допитливі громадяни при цьому могли дізнатися не лише про всім відомий факт, що українські чиновники беруть, а й цілком конкретні речі: хто саме бере, у кого, скільки, а також місце, де сталося гріхопадіння. З’ясувалися й автомобільні переваги окремих українських бюрократів: хто з них пересів у дуже примітний зелений «лендкрузер», на якому колись по Києву роз’їжджав глава рибної корпорації «Інтеррибторг».
На жаль, одним лише піаром чекання інвестицій не обмежилося. 2001 року стався замах на власника компанії «Скандинавія» Юрія Шабаліна. Комерсанту, можна сказати, пощастило: пістолет ТТ, яким користувався кілер, заклинило. Менше пощастило охоронцеві пана Шабаліна: пістолет спрацював без осічки. Із огляду на те, що під час кримінальних розбірок у пострадянських країнах пістолет ТТ показав себе дуже надійною «іграшкою», чимало людей дійшли висновку, що бізнесмена Шабаліна в такий ось спосіб про щось хочуть попередити. Про що саме, точно невідомо, проте невдовзі Юрій Шабалін продав свою компанію Олександрові Журавльову з «Інтеррибторгу», а сам повернувся на батьківщину, у Латвію, так і не реалізувавши в Україні своїх планів стосовно багатомільйонного проекту — будівництва заводу з переробки криля.
Цей проект Юрій Шабалін планував реалізувати разом із Валерієм Кравченком, главою корпорації «Антарктика», але в грудні 2003 року того застрелили. Обидва злочини досі не розкрито.
Пан Журавльов — постать примітна. І не лише через описані вище ситуації, а також рекламні носії корпорації ІРТ на київських вулицях. І не тому, що після ланцюга цих подій Олександр Журавльов виявився одним із найкрупніших операторів на рибному ринку України. Велику популярність Олександр Володимирович здобув із цілком іншої причини: він виявився першою у світі людиною, котра передбачила кризу в рибній справі.
У пошуках втраченої кризи
Як уже зазначалося, рибний ринок України розвивався досить динамічно, а обіцянка норвезьких інвесторів вкласти в нього значні кошти провіщала такий самий бурхливий розвиток, уже пережитий, приміром, молочною галуззю. Вітчизняні бізнесмени, ясна річ, не чекали, поки до них в офіс приїдуть із пакетом пропозицій, а почали самостійно вести переговори з потенційними партнерами. Причому найактивнішу діяльність розвив саме Олександр Журавльов.
Результати її виявилися вельми специфічні. Окрім численних заяв про спільні проекти з вітчизняними комерційними структурами (жоден із котрих навіть не було розпочато), пан Журавльов обіцяв 2002 року побудувати з якоюсь норвезькою компанією рибопереробний завод. Потім пролунала заява про початок будівництва — але вже з іншим інвестором — великого холодильника під Києвом. Будівельні роботи мали стартувати в квітні 2003 року. Потім, не згадавши про попередні великі будівництва, пообіцяли закласти фундамент нового холодильника в квітні 2004-го. І хоча всі ці заяви супроводжувалися прес-конференціями й численними публікаціями в ЗМІ, наприкінці травня поточного року на місці гаданого будівництва — все ще пустир, де пасуться кози...
Причини незговірливості інвесторів, можливо, слід пошукати в попередніх інвестиційних проектах пана Журавльова. На початку 90-х років він разом із німецькими бізнесменами відкрив мережу хімчисток. Спільний бізнес, проте, закінчився судом, який виграли німецькі комерсанти. Але, попри перемогу в суді, німці чомусь не наполягали на поверненні належних їм за рішенням суду 300 тис. дол. Зустріч українського партнера зі ще одним потенційним інвестором, мешканцем Естонії, закінчилася тим, що прибалтійський гість виявився в готельному номері без документів і був змушений залишити країну з допомогою посольства. І хоча в Україні ці історії широко не обговорювалися, на Заході вони мали гучний резонанс...
Після невдач із будівництвом холодильників Олександр Журавльов виступив із черговою ініціативою — став автором програми «Антикриза». Завдання це, прямо скажемо, не з легких: спробуй переконай кого-небудь в існуванні кризи на рибному ринку, тоді як прилавки магазинів прогинаються від продукції! Статті у пресі про те, що ринок гине, не давали жодного ефекту, крім хіба що підвищеного попиту на консерви з боку пенсіонерів. Словом, замість кризи наявне було зростання споживчого ажіотажу.
Урешті-решт, якщо кризи немає і вигадати її не вдається, — необхідно її створити. На жаль, на цьому напрямі діяльності є успіхи. І союзники. Наприкінці минулого року виникла Експертна комісія із залучення інвестицій у рибну галузь, у котру, крім Олександра Журавльова, увійшов головний ветеринар країни Петро Вербицький. І невдовзі в рибній справі справді запахло кризою...
Ветеринарний бар’єр
Після призначення Петра Вербицького членом Експертної комісії для рибного ринку України настали чорні часи. І якщо раніше в імпортерів не було жодних проблем із ветеринарним відомством, нині ситуація змінилася.
Розпочалося усе досить оптимістично: пан Вербицький заявив, що докладе всіх зусиль для стандартизації українського ветеринарного законодавства відповідно до вимог ЄС і СОТ. Ця заява відповідала й позиції українського уряду, який оголосив своїм пріоритетним завданням інтеграцію в європейські та світові економічні структури. При цьому для стандартизації законодавства в галузі сільського господарства ЄС виділив Україні 1,4 млн. євро. Уже через три місяці, напередодні травневих свят, пан Вербицький заявив, що завдання загалом виконано. Тобто, виходить, наше законодавство в дуже короткі терміни було приведене у відповідність із нормами СОТ і ЄС.
Проте... Навіть побіжний погляд на ринок засвідчує: за цей час ми не лише не наблизилися до необхідних стандартів, а й зі спринтерською швидкістю від них віддаляємося. Приміром, термін проходження ветеринарної експертизи збільшився до семи днів. Тоді як у ЄС на неї відводять менше доби.
В Україні, як і раніше, діє тримісячний термін зберігання замороженої риби, тоді як у ЄС її зберігають 18 місяців. У результаті значно збільшуються фінансові ризики для тих, хто працює на українському ринку: за цей термін реалізувати продукцію складно.
Окрім переліченого вище, ветеринарна служба України щотижня запроваджує нові правила. А постійна їхня зміна з подачі чиновників створює нерівні умови для операторів ринку, що спричиняє зростання контрабанди.
Здавалося б, така ситуація на рибному ринку не вигідна тим же чиновникам, котрі її породили. Ба ні. Адже паралельно Олександр Журавльов просуває цілком просте й геніальне рішення — квотування ввезення риби. Якщо вдасться насадити квоти, отримуєш усе заразом — контроль і над операторами, і над інвестиціями. Фактично — ти український рибний король.
Під усіма цими діями було підведено своєрідну риску — арешт 3000 тонн продукції норвезької компанії «Весткоаст». Причиною для арешту риби стала наявність у ній мертвих нематод, хоча в усьому світі, крім, як з’ясувалося, України, небезпечним вважається наявність у рибі лише живих паразитів.
У результаті кілька норвезьких компаній, зокрема й постраждала «Весткоаст», пообіцяли залишити український ринок, якщо не припиниться свавілля чиновників. Окрім того, можна очікувати значного міжнародного скандалу. Адже якість заарештованої риби підтверджує і норвезька ветеринарна служба, а відповідно до міжурядових угод між Україною і Норвегією, наша держава зобов’язана беззастережно визнавати ветеринарні сертифікати.
Більше того, на момент арешту продукції ввезення риби з мертвими нематодами не обмежувалося не лише міжнародними нормами, а й українським законодавством.
Уже після того, як роль чиновників в арешті норвезької риби було винесено на суд громадськості, вони внесли зміни в «Обов’язковий мінімальний перелік сировини...» І через місяць після арешту вантажу компанії «Весткоаст», а саме 5 травня, у зазначеному переліку офіційно з’явилася заборона на рибу, котра містить і мертві нематоди. Чи треба казати, що тим самим чиновники підтвердили незаконність своїх попередніх дій...
Наявний не тільки конфлікт окремих посадових осіб з окремими операторами ринку, а проблема недотримання представниками влади зобов’язань, взятих на себе державою. Причому порушено зобов’язання не перед покірливими громадянами країни, а перед сильними державами й міжнародними організаціями, такими, як СОТ і ЄС, котрі, як показує практика, вміють за себе постояти й можуть суворо покарати «порушників конвенції».
Недавно Норвегія офіційно спростувала заяви українських чиновників про те, що переговори про членство України в СОТ ідуть гладенько й залишилося тільки обговорити деякі формальності. Високопоставлений чиновник міністерства рибного господарства Норвегії Камілла Блом повідомила:
— Ми майже домовилися, але змушені зробити крок назад через проблеми експорту норвезької риби в Україну. Деякі дискусії були про прикордонні процедури. А ще ми підкреслили: необхідно, аби ветеринарна влада мала зрозумілі й передбачувані правила, від яких може залежати бізнес.