У суперечці сторін аргумент «По судах затягаю!» стає чи не найбільш переконливим доказом на користь того, хто не має рації. Позиватися не хочеться нікому. Та ще в умовах нашої дійсності.
Та іноді суд стає останньою інстанцією, де можна відстояти свої права. Особливо коли позиватися доводиться з чиновниками, котрі в будь-якій ситуації затято наполягають на своїй правоті, і ніяк не інакше. Зрозуміло, з усіма наслідками, що звідси випливають, для тих, хто наважиться їм суперечити.
Протягом двох останніх місяців м’ясопереробні підприємства спізнали всіх принад спілкування з митним відомством. Усі вони працюють в умовах спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку і, відповідно до закону, мають пільги з оподаткування. Важко визначити, ця обставина чи інші чинники спонукали митників «наїхати» на вітчизняних м’ясопереробників, але без прихованих пружин тут вочевидь не обійшлося. Дарма що все законно, документи і вантаж відповідають деклараціям. Привід, як відомо, завжди знайти можна.
На початку жовтня поточного року десятки рефрижераторів з імпортною сировиною були заблоковані на митних постах у Закарпатті. Працівникам очолюваного Миколою Каленським відомства не сподобалися низькі, на їхню думку, ціни на закуплений товар. Відразу було відправлено талони відмови і розпорядження замінити контрактні ціни на так звані індикативні. Останні, як правило, вищі від контрактних і встановлюються законодавчо на окремі види товарів, у переліку яких м’ясо не значиться. Зате існує Закон України «Про єдиний митний тариф», де в частині 2 статті 16 записано, що «митні органи... мають право самостійно визначати митну вартість лише у разі, якщо заявлена митна вартість явно не відповідає митній вартості, визначеній відповідно до положень цієї статті, або у разі неможливості перевірки її нарахування». Ще в цій частині закону йдеться, що зазначені «випадки вичерпні і не підлягають розширеному трактуванню».
Схоже, вітчизняні митники з усього написаного усвідомили лише те, що вони «мають право самостійно визначати...» Той факт, що у випадку з м’ясопереробними підприємствами всі документи були в порядку, а перевірити контрактні ціни не становило особливих труднощів, значення для вартових митниці вже не мав.
Законодавчий митний «дишель» вкупі з низкою підзаконних актів стає живильним середовищем для хабарництва та свавілля. Чого варта постанова Кабміну №658, яка скасовує низку пільг з оподаткування, визначених Законом про СЕЗ і ТПР? Чи урядова постанова №1598, визначена судом як така, що «не відповідає вимогам законодавства»? Саме на неї посилалися митники, намагаючись пояснити свої дії в Господарському суді, куди були змушені звернутися постраждалі м’ясопереробники. Для них саме суд і став єдиною державною інстанцією, здатною захистити від чиновницького свавілля.
Однак рішення ні Господарського, ні апеляційного судів, винесені на користь м’ясопереробників, переконливим аргументом для митників не стали. Митниця подала касаційну скаргу у Вищий господарський суд уже на рішення місцевих судових інстанцій. Поки позов триває, м’ясопереробники зазнають збитків. За словами директора м’ясокомбінату, через затримку з постачанням сировини підприємство вимушено простоює. Десятки робітників відправлені в неоплачувані відпустки. Збитки обчислюються сотнями тисяч гривень. За рішенням суду, митники оплатять «Агроторгу-3» лише трохи більше 200 грн. судових витрат.
Завидна запопадливість борців за казенні інтереси обертається десятками тисяч збитків для тієї ж скарбниці, адже, простоюючи, підприємство продукцію не виробляє, а відповідно, не сплачує і податків. Але навіть якщо Вищий господарський суд винесе рішення на користь м’ясовиробників, це не захищає імпортерів від митної «м’ясорубки». По-перше, воно буде окремим. І гарантій, що наступна партія вантажів не буде безпідставно зупинена на запасній митній колії, немає жодних. По-друге, законодавчі та підзаконні лазівки і надалі сприятимуть свавіллю чиновників. Для їх остаточної локалізації необхідна нормальна робота закону.
Численним противникам спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку слід знати, що пільги з оподаткування в умовах загальнодержавного податкового пресу дозволили за неповних п’ять років залучити в економіку лише Донецької області (цей регіон найуспішніший у залученні інвестицій) майже 1,5 млрд. дол. інвестиційних коштів. Сьогодні в цій сфері працевлаштовано понад 35 тис. працівників. Близько 3000 підприємств-суміжників виконують замовлення за 169-ма затвердженими інвестиційними проектами. Суми ж податкових і бюджетних відрахувань у сфері СЕЗ і ТПР уже давно перевищили умовні втрати від наданих пільг.
Слід усвідомити також той факт, що більше половини підприємств, які успішно працюють в умовах спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, були створені лише завдяки існуючим податковим пільгам. Не було б їх — не було б ніяких податкових відрахувань. У цьому контексті підвищена увага митників до шести донецьких м’ясопереробників-імпортерів також цілком зрозуміла. Інших просто не існує. Непросто залучити капітал туди, де податки перевищують можливий прибуток.
Звісно, можна докоряти тим-таки м’ясопереробникам за те, що не використовують вітчизняну сировину. Але, як пояснив директор одного з комбінатів «Агроторгу» Андрій Зеленський, поки що важко забезпечити обсяги виробництва якісними українськими м’ясопродуктами. Проте, відповідно до бізнес-плану, вже розпочато будівництво власного пташника на основі найсучасніших технологій. І якби не штучні чиновницькі перепони, то вітчизняна сировинна база розвивалася б значно швидше.
Наразі ж доводиться констатувати: щось занадто часто ми забуваємо східне прислів’я про марність вимовляння слова «халва». Хоч скільки кажи, а солодше в роті не буде. У нашому випадку за діями митників пильно спостерігали закордонні партнери українських виробників. Для них законодавча гарантія податкових пільг навряд чи й надалі буде вагомим аргументом для розміщення власних капіталів у нашій країні.
Навчені гірким досвідом іноземці зараз запитують не про те, скільки вони зароблять, а про те, скільки втратять.