Багаторічна тяганина навколо ліквідації донбасівських копанок (їх ще називають просто норами) почала вже набувати мало не непристойного вигляду. Попри намагання всіх рівнів гілок влади (з міліцією, прокуратурою й СБУ включно) припинити масове розкрадання надр, імпровізовані шахти в Донецькій та Луганській областях з’являлися в геометричній прогресії. Лише за офіційними даними, їх більше 800. Середньомісячний несанкціонований видобуток вугілля тільки на Донеччині становить 30—40 тис. тонн. Щомісяця в області на вторинному вугільному ринку обертається товарної продукції більш як на мільйон доларів, прибуток від реалізації якої успішно обминає державну казну.
Аж раптом все вщухло в один момент. Кілька тижнів тому, напередодні призначення новим прокурором Донецької області Олексія Баганця, начебто за командою, більшість донецьких нелегальних шахт і шахточок згорнули свою діяльність. Копати продовжують, але вже не так інтенсивно. І це підтвердило підозри про те, що навряд чи копанки є стихійним явищем і суто народним промислом, як це намагаються представити принаймні правоохоронці, виправдовуючи свою безпорадність у боротьбі з ними.
Хоча усе почалося насправді стихійно, з безвиході, в якій опинилися мешканці східного регіону Донеччини. Половину діючих вуглевидобувних підприємств позакривали, як нерентабельні. Люди втратили роботу без найменшої можливості знайти іншу. До всього, було зруйновано систему централізованого забезпечення «квартирним» вугіллям робітників закритих шахт. І це в містах і селищах, де опалювання житла тримається на вугіллі.
Мова йшла про елементарне виживання. Найбільш підприємливі одразу збагнули, що проблему гострої нестачі грошей і палива можна вирішити одночасно — взяти кайло, лопату і десь за містами чи просто в полі накопати вугілля. Гірничо-геологічні умови регіону, який образно називають антрацитовим крилом і де вугільні пласти буквально виходять на поверхню, сприяли народним старателям.
Одна за одною навколо шахтарських міст Торез, Сніжне, Шахтарськ, а то й прямо в них, з’являлися так звані копанки. Однак нечуваного розмаху ця справа набула кілька років тому, коли «дармовим» і якісним антрацитом, що має високе теплотворення й низький вміст сірки, зацікавилися енергогенеруючі компанії. В діло пішли старі гірничі виробки закритих і навіть діючих шахт, з яких виносили на-гора не лише тверде паливо, а й розібране на брухт техобладнання. Але чомусь, приміром, керівництво шахт ім. Кисельова та «Ударник», а також дирекції державних підприємств «Торезантрацит» та «Сніжнеантрацит», до яких вони входять і де нараховується до ста точок самовільного проникнення в гірничі виробки, реагували на факти розкрадання ввірених їм державою корисних копалин досить мляво. (Цікаво, що на кордонах гірничих відводів шахт недержавної форми власності нелегалів не видно.)
На диво безвідповідально поставилася до проблеми й дирекція з ліквідації шахт ДП «Донвугілляреструктуризація», яка також зобов’язана стежити за неухильним дотриманням правил безпеки у вугільних шахтах. Саме у цих правилах сказано про недопущення проникнення в гірничі виробки сторонніх осіб й несанкціонованого вуглевидобутку в межах шахтних відводів.
З розширенням ринку збуту та зростанням попиту на високоенергетичний антрацит нелегальний його видобуток і продаж набули ознак виробничих відносин. Тут сформувався свій статут і кодекс честі, своя адміністрація і бухгалтерія з планово-економічними показниками.
«Сісти» на вугільний пласт ставало дедалі складніше. Пласт треба було спочатку викупити у тих, хто тримав «дах», виклавши до кількох тисяч доларів. Потім придбати необхідну геолого-гірничу і маркшейдерську документацію (аби точно знати, де пробивати стовбур). Доступ до такої значущої інформації, зрозуміло, суворо обмежений. Далі — справа техніки. А вона у народних старателів найрізноманітніша — від саморобних до найсучасніших механізмів, які нечасто зустрінеш у легальних шахтах.
«Господар» пласта наймав невеличкі бригади на ненормований робочий день. Одні — з колишніх шахтарів — спускалися в примітивні, без будь-якої техніки безпеки, забої на глибину від 10 до 120 метрів, з півкілометровою відстанню до місця видачі вугілля. Інші (жінки і діти) сортували «на сито» вугілля за фракціями на схованих від стороннього ока проммайданчиках. Пиловидний «штиб» за накатаними схемами залізничними вагонами відправляли на теплові електростанції. «Зернята» й «кулаки» (так називають вугілля залежно від його величини) купувало населення...
Почасти в копанки йшли працювати діти. Свого часу в Сніжному набула розголосу сумна історія кількох сиріт з місцевого дитбудинку, яких одна підприємлива жінка забрала до себе начебто на дбайливе виховання. Щоночі діти за наказом опікунки лізли, ризикуючи життям і здоров’ям, у «родинний» забій на околиці містечка, аби до ранку встигнути виконати план — завантажити вугілля на машини, котрі регулярно об’їжджали сотні сніжнянських копанок.
Були і жертви. Будь-які гірничі роботи небезпечні. У копанках узагалі ризик на кожному кроці. Останнім часом смертей тут значно поменшало. Не тому, що не траплялися. Їх навчилися приховувати. Сім’я отримувала «відкупного». Тіло загиблого шахтаря відвозили подалі, інсценуючи вбивство чи нещасний випадок.
Врешті протизаконна розробка, точніше — розкрадання надр, набуло таких масштабів, що влада змушена була розпочати боротьбу з нелегалами. Боротьба точилася запекла, якщо вірити офіційним документам з грифами найвищих державних структур. 6 червня 2003 року з приводу несанкціонованого вуглевидобутку відбулося засідання Ради національної безпеки й оборони України, рішення якого були введені в дію спеціальним президентським указом «Про невідкладні заходи щодо підвищення ефективності надровикористання в Україні».
На його виконання Донецька облдержадміністрація створила робочу групу для узагальнення отриманих матеріалів й прийняття дієвих рішень. «Донецькгеологія» разом з державними вугледобувними підприємствами навіть розробили карту Торезько-Сніжнянського вуглепромислового району із зазначенням місць несанкціонованого видобутку вугілля, яку було направлено для службового використання і відповідного реагування держуправлінню екології та природних ресурсів, обласним управлінням МВС, СБУ, Донецькій обласній прокуратурі.
Ці поважні установи так відреагували на кричущі факти розкрадання державного багатства, що нелегальний вуглевидобуток не тільки не припинився, а став ще потужнішим, поступово «захоплюючи» центральні райони області. Копанки з’явилися на гірничих відводах шахт «Ольховатська» (ДП «Орджонікідзевугілля») і «Булавинська» (шахтоуправління «Донбас»). Далі — гірше. Після відпрацювання верхніх горизонтів шахт у видобуток залучили охоронні цілики — заборонені до промислового використання поклади вугілля під наземними об’єктами — спорудами, комунікаціями, водними резервуарами, дорогами.
Розробляти такі поклади заборонено законом, бо це є брутальним порушенням усіх норм безпечного ведення гірничих робіт. Навіть здоровий глузд мав би підказати, що це призведе до непоправного — численних аварій з непрогнозованими наслідками.
Перший тривожний дзвінок уже пролунав. Жителі Тореза звернулися до Донецької облдержадміністрації зі скаргами на те, що їхні будинки почали руйнуватися — зненацька і швидко. Аналогічна картина у Сніжному. З тієї ж причини були підсічені водоносні горизонти. Криниці в шахтарських містечках почали стрімко міліти.
Водночас моторошно уявити, що здатен принести весняний паводок у балці Довга, під потужним водотоком якої приватні особи вибирають цілик діючої шахти «Зоря»: вода може не лише ринути в утворені в цілику порожнини, а й через них затопити гірничі виробки «Зорі» і сусідньої шахти «Південна». Добре, якщо тієї миті там не буде шахтарів.
Минулої весни ця проблема вже далася взнаки, коли талі води зайшли у нижні виробки «Ударника».
«Ліві» старателі так знахабніли, що, анітрохи не вагаючись, взялися вибирати цілики під залізницями республіканського значення, де регулярно курсують поїзди, у тому числі й пасажирські. На окремих ділянках перегонів станцій Дебальцеве, Дронове залізничне полотно вже просіло, що підтвердили лінійні служби місцевої дирекції залізничних перевезень.
А рік тому добре організовані народні старателі, попри всі президентські укази і рішення РНБО, взялися зачищати гірничі виробки закритої шахти «Червона Зірка», що належить державній холдинговій компанії «Торезантрацит». На 39-му кілометрі залізничного перегону Торез—Іловайськ без будь-яких дозволів побудували потужну шахту та почали підкопувати цілик з якісним антрацитом під залізницю і шосе, що проходить паралельно. І все на очах співробітників ДАІ, пост яких був розташований поруч із шахтою.
Про це «цікаве» сусідство йшлося під час спеціальної наради з проблем несанкціонованого надрокористування та невідкладних заходів щодо його недопущення, яка відбулася у квітні 2004-го у Шахтарську за участі всіх владних структур, місцевих і столичних, у тому числі й силових. Реакція останніх була миттєвою і оригінальною: нелегальна шахта продовжувала свою діяльність, нарощуючи темпи й обсяги видобутку вугілля, проте пост ДАІ перенесли далі.
За бажання всі ці нелегальні копанки, а точніше, поставлений на широку ногу тіньовий вугледобувний донбаський бізнес уже давно можна було «пристукнути» 240-ю статтею КК, яка передбачає кримінальну відповідальність за незаконний видобуток корисних копалин загальнодержавного значення, до яких належить і вугілля. Чи Кодексом України про надра, де недвозначно сказано, що розробка надр без спеціального дозволу (ліцензії) є незаконною.
«Загалом на всіх об’єктах несанкціонованого вуглевидобутку порушуються вимоги законодавчих актів і нормативних документів, які регламентують порядок розробки родовищ корисних копалин і гірничі відносини, — розповідає начальник Донецького територіального управління Держнаглядохоронпраці Микола Малєєв. — Ми весь час говоримо про цю проблему, насамперед силовим структурам, оскільки її вирішити можна лише за умови їхніх активних дій. Однак, приміром, у відповідь на наші численні звернення Торезький міський відділ УМВС щоразу офіційно повідомляє, що в діях осіб, які ведуть несанкціонований видобуток вугілля, склад злочину відсутній.
Досить цікавими є й інші приклади так званої боротьби. Як свідчать офіційні документи, донецькою інспекцією з охорони надр у першому півріччі 2004 року при взаємодії з місцевою виконавчою владою, міськими відділами внутрішніх справ, СБУ, екологічною інспекцією, дирекціями з ліквідації шахт здійснено комплекс заходів щодо недопущення самовільної розробки вугілля. Зокрема, проведено 25 перевірок, під час яких затримано четверо чоловік на місці самовільних розробок. Їх притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафів на загальну суму 289 гривень.
Дивовижну історію донецьких копанок можна вважати чи не найуспішнішим бізнес-проектом тіньової економіки країни. І за фінансовими оборотами, і з огляду на цілковиту безкарність. Увесь цей час сухим з води виходив Держкомприродресурс, який здійснює державне регулювання питань надрокористування. А також органи місцевого самоврядування, котрі несуть пряму відповідальність за несанкціоноване використання надр на підпорядкованій їм території. Не кажучи вже про правоохоронців, обов’язок яких — затримати і встановити осіб, а тим більше організовані угруповання, що завдають державі матеріальних збитків в особливо великих розмірах.
Мовчала й прокуратура. Хоча мала всю інформацію щодо масової діяльності нелегалізованих шахт. Однак, як сказав нинішній прокурор Донеччини Олексій Баганець (до речі, ще й заступник Генерального прокурора України), приймаючи відомство, він так і не побачив жодного матеріалу щодо проблем несанкціонованого видобутку вугілля.
«Мабуть, цим питанням увага не приділялася. Однак тепер ми беремо їх на постійний контроль, — зазначив прокурор. — Хоча зараз видобуток майже не ведеться. Принаймні у тих масштабах, як раніше. Думаю, його тимчасово згорнули у зв’язку зі зміною влади. У будь-якому разі, обласна прокуратура розбереться з усіма тіньовими схемами на вторинному ринку вугілля. Причому ми не будемо обмежуватись особами, які безпосередньо працювали в нелегальних шахтах. Це виконавці. Нас більше цікавлять організатори виробництва і збуту, а також ті, хто це вугілля купував. Суто наглядовими прокурорськими перевірками цю структуру не розкрити. Правоохоронним органам треба активно вести оперативно-пошукову діяльність. А також давно слід було б підключитися до вирішення проблеми податковим службам, адже маємо факт прямого обкрадання бюджету».
Схоже, нелегальні копанки стануть своєрідним випробуванням для нинішньої влади області. Принаймні знову запрацювати вони зможуть тільки за її цілковитої згоди.