Ніхто не сперечається, реконструкція або ремонт 9-ї доменної печі «Криворіжсталі» (знаменитої свого часу «дев’ятки») була необхідна. Інтенсивна її експлуатація протягом більш як двох десятків років давалася взнаки: складні хімічні й термічні процеси всередині печі й їхні наслідки просочувалися вже назовні, тобто в довкілля, завдаючи непоправної шкоди й без того гнітючому екологічному стану.
І ось якраз до Дня металурга, кажуть, у той самий момент, коли генеральний директор В.Сокуренко поздоровляв колег зі святом і рапортував про досягнуті успіхи сорокатисячного колективу підприємства, а на відомчому стадіоні «Металург» популярні шансоньє вторили генеральному пісенним славослів’ям, на території комбінату стався міні-Чорнобиль… Правда, як запевняють металурги, не в 50, а в 40 рентген опромінення. Але коли жодної офіційної інформації з цього приводу немає, її з успіхом заміняють чутки.
Дивно, що цього разу, як, утім, і в перші дні чорнобильської трагедії (очевидно, нічого в совковій психології не змінюється), ніхто з посадових осіб Кривбасу, і вже тим паче «Криворіжсталі», не зробив відповідної заяви бодай у місцевих засобах масової інформації, сприяючи тим самим подальшому розповзанню численних пересудів. Одержати справжні дані про те, що сталося, та ще від перших осіб «Криворіжсталі» також неможливо. Хоча, ясна річ, оперативна інформація не терпить тяганини, проте, аби пробитися, приміром, до того ж таки генерального комбінату, можна витратити безліч часу та ще й… марно — «доступ до тіла» якнайсуворіше обмежений. Такий сьогодні, на жаль, стиль керівництва більшості пострадянського директорату.
Суть же НП ось у чому. Під час будівництва «дев’ятки» в потрібному місці й у потрібний час встановили ізотопні датчики, призначення яких зводилося до передачі інформації про різноманітні процеси, що відбуваються в печі. Датчики встановлювали співробітники ізотопної лабораторії комбінату, але під невсипущим контролем фахівців обласної, міської й комбінатівської спеціальних лабораторій. Терміни капітального ремонту «дев’ятки» були відомі всім. Напевно, і спеціалістам-радіологам. Власне, так само, як і можливі наслідки недотримання правил демонтажу датчиків. Проте чи то з метою економії, чи то через чиюсь халатність ізотопні датчики не демонтували. І коли доменну розвалювали вибухами, сотні тонн шлаку (а температура його й справді пекельна) їх «закозлили», тобто оплавили й змішали із загальною шлаковою масою, миттєво перетворивши її на радіоактивне смертельно небезпечне місиво, завали якого примусово-добровільно мали розгрібати дві тисячі робітників кількох цехів із установленою підвищеною оплатою в 250 грн. за один день шкідливої роботи. Напевно, у стільки й було оцінене життя жертовних чоловіків комбінату. Частина з них сьогодні вже в лікарнях. Ну а скільки вже пішло на той світ і чи пішло, чи, можливо, іде поступово, як усі опромінені, хто ж знає? Мова йде поки що про семеро смертей, але правда це чи лише самі чутки, офіціоз чомусь мовчить... Отож причина для таємності все-таки існує? Проте, дякувати Богові, це не Чорнобиль, тому спеціальні посвідчення на отримання наступних пільг постраждалим людям і не світять. Тим часом, поки що отримані дози радіоактивного зараження наближені до сорока рентгенів на кожного, а потім? Ох, уже ці чутки...
Сьогодні радіоактивний шлак вивозиться до шлакосховищ, розташованих неподалік від Криворізького цементного комбінату, тобто в межах самого міста. Отож дачі криворіжців, розташовані поруч, також можна віднести до зони зараження, оскільки й серед дачників деякі вже відчули специфічне нездужання, в решти це, можливо, ще попереду…
Безумовно, автор не претендує тут на об’єктивне висвітлення абсолютної істини. Але оскільки ситуація все-таки неординарна та смертельно небезпечна (і для сьогодення, і для майбутнього), сподіватимемося, що, можливо, бодай ця тривожна інформація, подача якої цілком обгрунтована, змусить причетних до події офіційних осіб «Криворіжсталі» та міста разом із авторитетними медиками-радіологами пояснити майже мільйонному за кількістю жителів Кривому Рогу, чого саме, зокрема й за втратою здоров’я, коштувала й коштуватиме населенню регіону економія чи злочин одного комбінату «Криворіжсталь»? До чого нам бути готовими? Нарешті, яких запобіжних заходів варто вжити людям? А якщо це чиясь посадова, але тому не менш злочинна недбалість, то тим більше необхідний діалог із населенням, аби зупинити поширення недоброї слави та паніки серед криворізьких обивателів. Брехня, фальшива таємність і мовчання якнайкраще сприяють епідемії чуток…