Ні, рішуче не мають рації ті, хто виступає проти двопалатного парламенту. Україна, мовляв, унітарна держава, кажуть вони. Ні до чого унітарній державі така собі рада федерації, кажуть вони, і при цьому фактично помиляються — разом із Конституцією. Хитромудрий цей орган давно вже сформовано явочним порядком.
А все чому? А все тому, що грошенята, які крутяться в країні, дерибанити можна двома глобальними способами: по галузях народного нашого господарства і по регіональних елітах. Зрозуміло, чим більше в регіоні якоїсь металургії, хімії та іншого вугілля, тим крупніша, біліша й пухнастіша еліта водиться в регіоні. А головне — міцніші в неї м’язи. Втім, це була преамбула, а зараз настане амбула.
...Ех, не слід було Юлії Тимошенко проти зими згадувати про заплутані й темні, немов той антрацит, схеми отримання прибутку з шахтарів і тим більше — обіцяти ці схеми ліквідувати. Схем багато, вони міцніші й довговічніші за газові, а головне, безвідмовно й дуже непогано годують своїх користувачів. За умови постійного припливу дотаційних грошей зі скарбниці, звісно.
А тут, як на гріх, Віктор Ющенко, захоплений бюджетним процесом, узяв та й не приїхав до славного міста Донецька — столиці не менш славного «Індустріального союзу Донбасу». Даремно, Вікторе Андрійовичу, даремно — адже скільки цікавого (але, щоправда, не нового) ви могли почути прямо на місці, замість того, щоб приймати цю гору в ролі Магомета у себе в Києві. А там, на місці, вас чекав і стіл, і дім, і вільні економічні зони, за які їхні власники не те що уряд — тата рідного на шматки порвуть.
Зонами, навіть вільними, прибуткові заходи не вичерпуються. Гірничо-металургійний комплекс — суворо за Фрейдом — вимагає продовжити експеримент над самим собою. Він, комплекс невиліковний, як і раніше, гостро потребує податкових пільг. Він, комплекс, зрозумів, як це прибутково, ще тоді, коли прем’єр у Нацбанк пішки ходив. Шахтарі натомість до краю стурбовані проблемами позабюджетних відносин і дотаційної політики. Оскільки в розподілі прибутку від вугільних схем виплата зарплат і регресів не передбачена, шахтарів легко (і не дорого) переконали, що прибавки платні їм слід вимагати не від керівництва вугільних холдингів, а прямо — з бюджету-01.
Ніяк не доберу, як це в зловмисного Кабміну рука піднялася — записати в бюджеті 1,6 мільярда гривень на потреби чорних (вугільних) баронів — коли їм треба аж ніяк не менше 3,5 мільярда? Невже уряд забув, що взимку холодно, трапляються стихійні лиха, а отже, саме час шахтарям припинити відвантаження свого товару? Чи мало Кабмінові телефонних розпоряджень із Києва в регіони — не платити Енергоринку, щоб він був здоровий, за енергію? Саботаж, як і краса, — страшна сила. А вже гарний саботаж — узагалі форс-мажор.
Втім, регіони в нас хороші: полякають, полякають, а потім, як заведено в торгівлі, візьмуть та й погодяться на переговори. Наприклад: зневірившись, певне, в намаганнях зробити красивою всю Україну, нардеп Геннадій Балашов вирішив «зробити красиво» Дніпропетровській області та її губернатору (до речі, про федералізм — обласне начальство просто душею прикипіло до цього титулу, дарма що «губернатор області» звучить загадково). Хлопці з берегів Дніпра нижче від Києва вирішили влаштувати прямо під боком у столичної влади власне представництво. Там п.Балашов із дорогою душею підкаже приїжджим землякам, у який київський кабінет і з якими аргументами їм варто постукати, щоб бізнес на Дніпропетровщині не загинув. Правильно, «представництво» звучить набагато шляхетніше, а то звикли, бач: дніпропетровський клан, запорізький клан, чи — й того гірше — донецьке угруповання. Некрасиво!
Оскільки є дуже сильні підозри, що дніпропетровський почин приживеться, центру є прямий сенс зібрати всі сущі й майбутні «представництва» під одним дахом. Це зібрання вже можна буде сміливо іменувати верхньою палатою парламенту, оскільки не в назві справа. Звісно, така новація ускладнить схеми й методи розподілу грошових знаків та інших ресурсів у країні, але чи нам боятися труднощів при роздачі? «Представництва» б’ються за добробут народу в регіонах; партії обстоюють ідеї, що ведуть до загального блага; окремі депутати кістьми лягають за гроші власних виборців; галузеві міністерства стоять на варті окремих галузей — і все це офіційно, ні від кого не криючись! З глузду з’їхати можна.
До речі, про душевне здоров’я: відтепер кожне міністерство має право на власні геральдичні знаки — так велів Президент. У порядку загальної демократії непогано було б оголосити всенародний конкурс на, скажімо, герб Міністерства економіки, Мінфіну чи Мінпаливенерго. Населення напевно зрадіє і надішле владі свої малюнки — для підтримки зворотного зв’язку з тими, хто будує своє майбутнє, безкомпромісно борючись за наше.