Обнадійливо звучали обіцянки буковинського губернатора Миколи Ткача відродити високотехнологічні виробництва чернівецьких підприємств колишні «оборонки» і створити сотні нових робочих місць для фізиків й інженерів, що виїхали за кордон на заробітки. Йому, фізикові за фахом, вірили. Виявляється — даремно.
Ті заводи (деякі з них — «Вимірювач», «Кварц», «Гравітон» — були включені постановою Кабміну до списку стратегічно важливих підприємств для економіки та безпеки України) вже не піднімуться з руїн. Їх рознесли навіть не по циглині — цілими будівлями. Що найобразливіше, не без допомоги тих, хто мав стояти на сторожі інтересів держави. Процес, між іншим, триває…
Ідею серійного виробництва сонячних батарей для побутових потреб приніс на початку 80-х з лабораторій відомого українського фізика Корнія Товстюка керівник конструкторського бюро «Гравітону» Юрій Зінгер. Спеціалісти КБ одного з найпотужніших радянських підприємств в галузі мікроелектроніки, без перебільшення, могли матеріалізувати будь-який науково-технічний проект.
Незабаром блискучі пластини з експериментальної партії фотоелектричних перетворювачів сонячного світла вже подавали струм до телевізорів і радіоприймачів. При копійчаній платі за електроенергію це видавалось грою в брязкальця. «Для нас важливо повісити на стінку рушницю, — говорив на те мудрий Юрій Ільясович. — У третьому акті вона неодмінно вистрелить. Тема дуже перспективна».
Чернівецьке виробниче об’єднання «Гравітон», що входило до радянського військово-промислового комплексу, спеціалізуючись на випуску деталей електронного устаткування для систем зв’язку, у тому числі спецв’язку, авіа- та ракетобудування, виявилося першим в Союзі виробником сонячних батарей цивільного призначення. Врешті, не тільки їх. Ще й, приміром, серії потужних транзисторів, високовольтних комутаторів для твердотільних екранів, аналогів яким не було на всьому радянському просторі. Спеціально для його нових пристроїв у 1986 році створювались в загальному Класифікаторі продукції нові розділи і коди. Гравітонівські ФЕПи ось-ось мали піти у серію. Ними активно цікавився світовий ринок.
До третього акту завод не дожив. Завіса впала зненацька. Ніхто не міг передбачити, що Україні стане непотрібним оснащене за останнім словом науки і техніки підприємство з виробництва напівпровідникових інтегральних мікросхем, сім тисяч працівників якого виготовляли у рік товарної продукції на 300 млн. крб.
Досі залишається загадкою, в силу яких дивних обставин Чернівці раптово проміняли гучну славу міста високих технологій в сфері радіоелектроніки з науково-практичним потенціалом світового рівня на галас чи не найбільшої на теренах СНД гуртовні зі збуту турецько-китайського ширвжитку. Зокрема і побутової техніки, яку цілком можна було б випускати на місцевих виробничих потужностях. Цю славу забезпечували, з одного боку, кафедри фізфаку, в першу чергу експериментального напряму, Чернівецького національного університету. З іншого — з десяток заводів ВПК, що працювали на вістрі наукових й інженерно-технічних досягнень. Мало яке місто могло похвалитися такою великою кількістю на один квадратний метр своєї площі високотехнологічних підприємств, досвідчених інженерів, кандидатів й докторів фізико-математичних наук.
«Гравітон» до останнього намагався втримати поважний статус виробника електронних приладів і систем, переключившись на енергозберігаючі технології і новітні освітлювальні пристрої. В його лабораторіях і цехах було налагоджено випуск компактних люмінісцентних ламп, розроблялись технології виробництва лейкосапфірових підкладок для світлодіодів великої яскравості — зовсім нове джерело світла. Водночас продовжували працювати над сонячними батареями, сподіваючись колись запустити їх у серію. На жаль, потуги налагодити випуск вітчизняної побутової техніки в кооперації з аналогічними підприємствами Львова, Рівного, Києва виявились марними. Україна вустами своїх найвищих керівників проголосила себе аграрною державою й здала ринок радіоелектронної продукції азіатським виробникам, навіть без видимості хоч якоїсь сучасної битви на Калці.
Побудувати електронний рай в окремо взятому підприємстві, зрозуміло, не вдалося. «Гравітон» розвалювався на очах, втрачаючи кадри і майно. Висококваліфіковані робітники, інженери, технологи подалися на Калинівський базар. Більше роботи ніде не було. Хіба за кордоном. Обранцями долі вважалися ті, кому пощастило продавати корейські телевізори і сокодавки — хоч якась причетність до високих технологій. (Між іншим, в середині 90-х в Чернівцях спостерігалася справжня епідемія самогубств, алкогольних отруєнь й інфарктів).
Майном же завод розраховувався за борги перед енергетиками, газовиками й банкірами. Спочатку під виглядом примусового продажу пішло те, що можна було винести і добре продати на вторинному ринку, — верстати, обладнання з високим вмістом кольорових й дорогоцінних металів. Ціну кредитори визначали на око, вона, як правило, не перевищувала вартість брухту. Потім надійшла черга об’єктів соцкультпобуту разом із чималими земельними ділянками під ними. Однак і цього було замало.
Борги стрімко зростали. У 2001 році Господарський суд Чернівецької області, аби захистити інтереси державного підприємства «Чернівціобленерго», наклав арешт на частину нерухомого майна заводу, у тому числі і на один з найпривабливіших його об’єктів — висотну будівлю лабораторно-адміністративного корпусу. Свої права на «Гравітон» заявила і податкова інспекція м.Чернівці. Через бюджетний борг близько мільйона гривень, з яких 520 тисяч — штрафні санкції, вона забрала у заставу все його рухоме і нерухоме майно з балансовою вартістю 50 мільйонів. І якщо до цього моменту здавалося, що єдиним, хто міг би радіти занепаду колишнього флагмана електронної промисловості, був гіпотетичний закордонний товаровиробник, який позбувся конкурента, то тепер чітко вималювалися конкретні структури і особи з кола «своїх», котрим перепадав хороший шмат шкури забитого ведмедя. Треба було лише трохи обійти закон.
А законів, які стояли на варті заводських виробничих потужностей, було навіть кілька. У 1997 році «Гравітон» з державного підприємства став відкритим акціонерним товариством, 56,9% акцій якого держава залишила за собою, уповноваживши управляти ними центральний апарат Фонду держмайна. Згідно з 30-ю статтею Закону «Про власність», право колективної власності здійснюють вищі органи управління — загальні збори акціонерів. Відчуження майна — тільки за їх згодою. Не кажучи вже про обов’язковиий дозвіл ФДМ. Однак, оскільки «Гравітон» належав до підприємств групи «Г», на нього ще й розповсюджувався прийнятий у 2001 році мораторій на примусову реалізацію майна: державна виконавча служба могла тримати його під арештом, але не продавати. А також дія 140 статті Закону України «Про державну програму приватизації», яка забороняла товариствам та державним органам приватизації відчужувати майно стратегічно важливих підприємств і здійснювати операції з борговими вимогами, якщо балансова вартість запропонованих до реалізації активів одночасно перевищувала 10% підсумку балансу ВАТ та 14 тис. євро.
Балансова вартість лабораторно-адміністративного корпусу була більшою за обумовлену законом суму у 20 разів. І навіть коли судовий арешт з нього був-таки знятий (між іншим, аж через тиждень після оголошення прилюдних торгів), податкова інспекція Чернівців не мала ніякого права його продавати.
Але продала. Блискавично і безкарно…
Сьогодні податкова усіляко відмежовується від своєї ролі в тих торгах. Однак у біржевому контракті, завіреному Вінницькою товарною біржею, яка здійснила купівлю-продаж, чітко зазначено: продавець — ДПІ у м.Чернівці. До того ж, окрім неї, ніхто інший не міг продати майно, що перебувало у податковій заставі.
Процес підготовки і проведення торгів можна вважати вершиною аукціонної майстерності. В оголошенні про продаж ЛАКу, надрукованому дрібним шрифтом в мало знаній в країні місцевій газеті, стартова ціна 9-поверхового лабораторно-адміністративного корпусу «Гравітону» не зазначалась. Не тому, що її соромно було вказувати поруч з майже такою ж ціною першого лота — лісопильних цехів Чернівецького військового лісгоспу. На той час вона ще не була відома. Правління «Гравітону» в особі його голови Л.Політанського 7 листопада 2003 року (на день подачі оголошення) тільки звернулося з листом-замовленням до Чернівецького аукціонного центру оцінити об’єкт. Лист прийшов поштою через три дні. Що не завадило незалежним експертам уже 7 листопада провести ретельний огляд будівлі в 6 тис. квадратних метрів, визначити її стан, відсоток фізичного зносу (який виявився дуже високим, що значно зменшило ціну), скласти звіт на кількох десятках сторінках з непростими методологічними розрахунками і того ж дня його підписати.
Придбати привабливий будинок на центральній магістралі міста за 1 млн. 65 тис. грн. зголосилося тільки дві фірми — «Фінтраст» і «Інвестгрупи». Ліцитатор збільшив ціну до мільйона двісті і з цього почав аукціон. Покупці торгувалися довго і затято на пониження вартості, аж поки у представника «Інвестгруп» не здали нерви. Лабораторно-адміністративний корпус придбав «Фінтраст», можна сказати, за символічну ціну, котра, щоправда, на один аукціонний крок перевищила експертну й трохи цифру податкового боргу. (Обізнані з ринком нерухомості спеціалісти в один голос запевняють, що держава тоді втратила 4-5 млн. грн).
Вистачило усім. Найбільше податковій. Вона ще й взяла з вирученої суми наперед 200 тис. грн. ПДВ.
— Не для себе старалися. Для держави і бюджету, — запевняє начальник чернівецької міської податкової інспекції Михайло Пердейчук, який на той час її очолював і після невеликої перерви нещодавно повернувся в знайоме йому крісло з новою командою обласної влади. — Врешті, у нас були всі необхідні документи на продаж ЛАКу. Зокрема дозвіл Фонду держмайна.
— Ми не давали дозволу реалізовувати цей об’єкт, — каже представник центрального апарату ФДМ Юрій Плотніков. — З тієї простої причини, що до нас ніхто з таким питанням не звертався.
Втім, оскаржувати дії податкової Фонд держмайна не став, підозріло легко змирившись з незаконною ліквідацією ЛАКу. Хоча відстоювати інтереси держави, передусім майнові, — його прямий обов’язок. Але не єдиний. Орган, що керує корпоративними правами підприємства групи «Г», де за державою закріплено 50% статутного фонду плюс одна акція, не тільки здійснює, згідно з законодавством, відповідні заходи щодо поліпшення фінансово-господарської діяльності. Він ще й несе юридичну відповідальність за її стан.
Продаж за мовчазної згоди ФДМ лабораторно-адміністративного корпусу остаточно підкосив чернівецьке підприємство. Був розірваний його цілісний майновий комплекс. Що, до речі, також забороняється законом. А для заводів радіоелектроніки такі об’єкти є чи не головними. Саме з них починається і на них тримається виробничий процес. Тут пульсувала науково-технічна думка «Гравітону», народжувались ідеї, зосереджувався менеджмент.
Втім, трохи пошуміла тоді обласна прокуратура. І то на вимогу тодішньої облдержадміністрації, яка разом з СБУ, хочеться думати, просто випадково проспала дивні торги. Прокурори дивилися документи, виїзжали на проданий об’єкт. Жодних порушень законодавства не знайшли. Навіть подякували «Фінтрасту», що узяв під опіку безгоспну споруду.
«Фінтраст», коріння якого тягнеться з Києва (чи в Київ — з якого боку дивитись), переобладнав колишню заводську багатоповерхівку під квартири і досить вдало продає. По 500 доларів за квадратний метр голої коробки без вікон і підлоги. Услід за
ЛАКом фірма придбала першу секцію заводу (всього їх чотири), яку переробляє під черговий супермаркет й торгово-складські приміщення. З усього видно, услід за першою піде й решта.
З масового розпродажу свого майна «Гравітон», що найобразливіше, не отримував ані копійки для виробничих потреб. Навіть не вистачало на погашення чималого боргу із заробітної плати. Хоча залучення внутрішніх резервів було єдиним реальним джерелом фінансування виробництва тих же ламп чи сонячних батарей, що ставало рентабельним тільки при великих обсягах. Вийти на які не дозволяв хронічний брак оборотних коштів. Держзамовлень не було і, певне, вже не буде. Інвесторів з приватним капіталом й поготів.
Сьогодні «Гравітон» — це тиша і пустка в цехах, наколо яких лише носяться зграї горобців, 1,5 мільйона кредиторської заборгованості, 165 працівників, 29 тис. грн. готової продукції у місяць і жодних перспектив. Наприкінці минулого року він позбувся статусу підприємства стратегічного значення. Так і не проданий за 11 млн. грн. на Київській міжнародній фондовій біржі державний пакет його акцій, швидше за все, тепер в роздробленому вигляді піде за безцінь, причому без будь-яких умов збереження профілю виробництва.
Держава в особі Фонду держмайна, схоже, тільки й чекає, як його позбутися. «Цей завод лише себе проїдає, — говорить уже згадуваний Юрій Плотніков з ФДМ. — Хай би випускав хоч пластмасові ковпачки для ручок. Все одно своє значення для електроніки країни він вже втратив».
Відповідати за цю досить вагому втрату не збираються ні Фонд, ні Мінпромполітики, який також певний час керував корпоративними правами чернівецького заводу. Немає, виявляється, маханізму реалізації норми закону щодо відповідальності юридичних осіб. Тому сакраментальне питання «хто винен?» на порядку денному не стоїть взагалі.
З іншим — «що робити?» — намагається впоратись новий голова правління ВАТ Іван Ластівка — молодий економіст з досвідом роботи головним бухгалтером в ненайкращому, за його зізнанням, чернівецькому ресторані і без будь-якого досвіду в галузі радіоелектроніки. Його кандидатуру рекомендував особисто голова Чернівецької облдержадміністрації Микола Ткач за пропозицією усе того ж «Фінтрасту». Нове керівництво планує запустити ливарні цехи для виробів з металу і пластмас. Якщо, звичайно, не будуть проти мешканці висотного будинку колишнього лабораторно-адміністративного корпусу з огляду на жорсткі вимоги законодавства щодо безпечної санітарно-захисної зони до межі житлових забудов.