За ними не женуться наші доблесні прикордонники з вівчарками, їх не скидають із парашутами углиб України, вони не проникають на нашу територію за дипломатичними паспортами. Для продовольчої контрабанди існують «коридори» на пунктах пропуску через державний кордон. До економічної контрабанди, а точніше — різного роду хитрих податкових схем, пільг вдаються і так звані «острівці економічної свободи» — спеціальні економічні зони (СЕЗ) та території пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності (ТПР). Насправді вони перетворилися на внутрідержавні офшори.
Незважаючи на всі намагання уряду перепинити шлях нелегальному ввезенню товарів групи 1-24, вантажі безперешкодно минають пости і розчиняються у торговельній мережі. Отже, реально існує негласний договір між бізнесом та митницею, який можна класифікувати як змову. Держчиновники безперестанку говорять про те, що ця спайка підриває економіку України, здоров’я нації. Але каламутна ріка від велемовностей не всихає. Навпаки, дедалі ширшає…
Відповідно до класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, до групи 1-24 належать: м’ясо, риба, молоко, інші продукти тваринного походження, овочі, кава, чай, зернові культури, продукція борошномельно-круп’яної промисловості, олійні, цукор тощо. 2003 року в Україну їх увезли майже 9,5 млн. тонн на загальну суму 2,7 млрд. дол. США. Порівняно з 2002 роком, значно зросли обсяги імпорту зернових культур — 3150%, продукції борошномельно-круп’яної промисловості — 366, цукру і кондитерських виробів — 242, алкогольних і безалкогольних напоїв — 125%. Але це тільки офіційні дані…
Навесні 2002 року Петро Вербицький, голова Держдепартаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики, був стурбований засиллям у торгових точках не лише «ніжок Буша», а й іноземних яловичини, свинини, сала і навіть потрухів. Без сертифікатів відповідності, якості, безпеки та інших документів, які мали б бути у випадку офіційного проходження митного контролю.
Як свідчили інформатори, авторефрижератори перетинали саме польсько-український кордон. Двадцятитонні хури — не сірникова коробка, отже, їх не могли не помітити пости у Ягодині, Рава-Руській, Краківці і Шегинах. Петро Іванович, підключивши старі зв’язки, поцікавився у польських колег: скільки автомашин із м’ясопродуктами потрапило на територію України у квітні? Сусіди зазирнули до комп’ютерної бази даних і по кожній із чотирьох митниць видали точні цифри. З українськими вони аж ніяк не «грали»: наші виявилися заниженими у кілька разів.
Справа запахла гниллю. Петро Вербицький доповів про ситуацію міністру аграрної політики Сергію Рижуку. Сергій Миколайович, у свою чергу, поінформував про канал контрабандного збуту продуктів харчування Президента. Вирішили, не афішуючи, перевірити роботу підозрілих пропускних пунктів. Із компетентних фахівців сформували рейдову бригаду. А тепер уявіть собі таку картину: з’являються нібито негласно перевіряльники на регіональну митницю, а там їх зустрічає при повному параді... голова Державної митної служби України.
Протягом кількох днів, доки тривала інспекція, жоден сумнівний «трак», зрозуміло, кордону не перетнув. На польському боці їх зібралася ціла кавалькада, очікуючи умовного сигналу. Коли ж «трус» закінчився, автопоїзди знову почали «проходити» українську митницю…
Збігло два роки. Чув, що за цей час митні органи стали чистішими за гірський кришталь: лише торік до дисциплінарної відповідальності притягнуто понад півтори тисячі службовців, із яких... 66 звільнено за порушення законодавства і трудової дисципліни. Водночас, усупереч Закону «Про державну службу», далеко не рядові чиновники, у яких рильце в пушку, продовжували обіймати свої посади. Дедалі жорсткішими стають методи запобігання і припинення контрабанди товарів 1-24 груп та їх увезення на митну територію України. Але жоден держчиновник не наважився дати «слово честі», що ми раз і назавжди перекрили канал «чорного» або «сірого» імпорту. Та і як вони можуть заприсягтися, якщо на згадуваних Ягодині, Рава-Руській, Краківці, Шегинах та інших і досі існує ніким не скасована «такса»: 5 тис. доларів за 20-тонний холодильник на колесах і — котися колобком світ за очі!
У тому, що наш кордон на ненадійній клямці, переконують перевірка і комплексний аналіз діяльності органів Державної митної служби комісією РНБО. За її результатами голова відомства Микола Каленський втратив двох своїх заступників, а сам «удостоївся» догани від Президента. Однак, як на мене, хоч скільки перевіряй, серед охоронців воріт все одно знайдуться бажаючі попрацювати на тіньову економіку країни.
Ніяк не втямлю: у пунктах пропуску митники працюють пліч-о-пліч із ще дев’ятьма контролюючими службами. Стаття 27 Митного кодексу декларує, що митне оформлення товарів завершується тільки після здійснення санітарно-епідеміологічного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного, екологічного контролю. Усе ніби мусить працювати проти контрабанди. Тоді як пояснити, що продовольчі каравани проходять «непоміченими»? Вони ж — не поклажа британської королеви, яка (єдина з-поміж англійців!) звільнена від митного огляду.
По-перше, у багатьох декларантів на пунктах пропуску «свої» зміни інспекторів, тому їдуть напевно, не ризикуючи в разі перевірки втратити ні товар, ні предмет правопорушення — транспортний засіб. По-друге, митники, трапляється, і самі радо коригують митну вартість експортно-імпортних вантажів, занижуючи її на третину. Навіщо? 10% «зекономленої» суми осідає в їхніх кишенях. Часто вказівки про митну «очистку» надходять від вищого керівництва, із зазначенням номерних знаків авто.
«Просунуті» доморощені імпортери мають справу не з «пішаками», а з людьми із досить серйозними погонами. Щоб «домовитися», існує кілька випробуваних методів. Один із них — добровільно-примусовий. Приносять вам «дипломат» і кажуть: «Тут — півмільйона доларів. А ваше життя коштує 50 тисяч...» Дехто зодягає кевларовий бронежилет і «плутає» щоденний маршрут на роботу й назад. Інші ж вирішують не творити добро, а брати його.
Надто велика спокуса відхопити хоч шматочок від тих матеріальних цінностей, які щодня миготять перед твоїми очима. Тим більше якщо вони не державні, а належать комерційним структурам…
У царській Росії добре розуміли, що працювати можна або за ідею, або за великі гроші. Коли запровадили мито на деякі товари наполеонівської Франції, російська аристократія не змогла відмовитися від звичок модно зодягатися, парфумитися і смакувати вина з берегів Сени. Попри жорсткі заходи уряду, нелегальне ввезення ходових товарів процвітало. І тоді Олександр І видав у 1811 році іменний указ, відповідно до якого вся контрабанда, а також штрафи з порушників надходили не до казни, а митникам: у їхній пенсійний фонд, правління митниці і більша частина — безпосереднім викривачам «сірого» імпорту. Такий порядок розподілу конфіскованого, починаючи з 1819 року, регламентувався Митним кодексом і фактично проіснував до 1935-го. 1935 року сума заохочення тих, хто відзначився, обмежувалася 25 тис. рублів. Це при тому, що зарплата у 60 рублів вважалася цілком пристойною.
Чи не потерпала від такої «щедрості» держава? Аж ніяк! Передусім забезпечувалася майже стовідсоткова сплата митних зборів. Нині ж інспектор, викривши «нелегала» на сотні тисяч доларів, може розраховувати хіба що на премію у кількасот гривень. Але тоді контрабанда не перевищувала 0,5% кількості переміщуваних через кордон товарів. Тепер, за різними оцінками, цей показник коливається у межах 30—50%. Самі митники зізнаються: якщо позаторік кількість правопорушень по групі 1-24 становила 17%, то торік — 25. Уточню: викритих і задокументованих.
Загальна вартість вилучених товарів — понад 30 млн. грн. Затримано більш як 41 тис. літрів спирту — 50,4 тис. грн., алкогольних напоїв — на 289,2 тис., тютюнових виробів — на 519,5 тис. гривень, порушено 15 кримінальних справ. А скільки з них «розсиплеться», так і не увінчавшись справедливим вироком?! Один генерал пригадав, як за його служби в Одесі 1982 року затримали контрабанду, що перевершила «улов» прикордонних військ усього Радянського Союзу за попередні п’ять років. Один із героїв — капітан Соколов — удостоївся за це ордена Леніна. Випадок справді хрестоматійний, і навряд чи наші вартові найближчим часом освіжать його, бо хитрішими стають і постачальники.
Одна ситуація вже перекочувала в розряд анекдотів. Митниця на українсько-польському кордоні. Підрулює «газелька» з брезентовим тентом, під яким — п’ять бідонів із щойно викачаним медом. Інспектори аж зраділи, стали багатозначно свердлити очима водія та супроводжуючого. Останній почав доводити: це — МІЙ мед! Хочу «загнати» його друзям-перекупникам із Польщі, і чим скоріш ви мене пропустите, тим швидше на зворотному шляху я віддячу вам пляшкою польської горілки. Інспекторів такий дріб’язковий «презент» лише роздратував. Вони враз стали невблаганними: або сплачуй повну суму мита (близько 300 доларів), або повертай назад. Супроводжуючий відпарирував: тоді й пляшки вам не бачити...
«Газель» з’їхала з траси на узбіччя, супроводжуючий зателефонував кудись по мобільному. Затим із напарником відкинули тент, відкрили кришки бідонів, а самі сіли на травичку й закурили. Через півгодини з польського боку під’їхала крита вантажівка і діловиті поляки вивантажили на землю... п’ять вуликів і відкрили льотки. За кілька годин п’ять бджолиних роїв безмитно перекачали вміст п’яти бідонів до своїх вуликів. Після успішно проведеної операції пасічники натягли тент і гордо в’їхали у Польщу. Без краплі меду…
Що не кажіть, а наші люди метикуваті. Тільки українці приловчилися конструктивно змінювати вантажівки і замість 10 тонн провозити 13. Пильнішими стали контролюючі органи — одразу ж переметнулися на авто вантажопідйомністю до 3,5 тонни. Вони не підпадають під міждержавні угоди у сфері транспортного сполучення (дозволи на проїзд дорогами, шляхові збори й ін.) і зазвичай належать жителям прикордонних районів, котрі користуються спрощеним порядком переміщення через кордон. І хоча малогабаритними вантажівками доводиться робити сім-десять рейсів замість одного стандартним рефрижератором, так безпечніше.
Ще однією хитрістю, яка збиває з толку митників, жонглюють специ «вільного» переміщення харчів. Це транзит. Вантажі, що йдуть із Молдови, за документами (до речі, фіктивними) начебто прямують до російських міст. Але, у кращому разі, вони доїжджають до Умані чи Жашкова. Тут товар перевантажують у малотоннажні вантажівки, які й розвозять уміст холодильників, контейнерів по складах, магазинах та ринках. Митники скаржаться, що до кожного «транзитника» не приставиш наглядача або супроводжуючого. А вони й непотрібні!
Із Лос-Анджелеса до Лас-Вегаса добирався автостопом. Подолавши 217 миль, водій величезного «трака» вибачився, бо в саме місто ігрищ мене не доставив. Звернути із 15-го хайвея він побоявся: «Бос усе бачить!» З’ясувалося, авто обладнане GPS — навігаційною системою стеження. Власник компанії-перевізника з допомогою супутника постійно контролює переміщення вантажів, із точністю до хвилини і секунди визначає їх місце дислокації. Кілька моніторингових систем уже діють у Росії. Що заважає нам оснастити трейлери GPS і миттєво реагувати, скажімо, на тривалий їх простій в Умані, сигнали про зірвані пломби на дверях? Киваємо на технічні труднощі і відсутність коштів. Однак втрачаємо більше.
«Удосконалюють» свій промисел і рибні імпортери, особливо у такій специфічній ніші, як ікряна. Минули часи, коли виколупані з тюльки очі видавали за осетрову ікру, а пофарбований консервований горошок — за лососеву. Затратна технологія! Нині підміна відбувається набагато простіше. За товарним кодом 1604 30 90 00 УКТ ЗЕД ікра всіх видів риб, крім осетрових, класифікується як оброблена і готова до споживання. Однакова ставка ввізного мита (шість євро за кілограм) на ікру лососеву, мойви чи оселедця штовхає до махлярства. Задекларувавши продукт як «замінник ікри» чи змішавши лососеву з минтаєвою, ви сплачуєте лише 0,5 євро за кілограм, оскільки товар підпадає під інші коди.
А тепер про офіційний імпорт. У результаті ввезення в Україну в 2003 році 9,5 млн. тонн товарів групи 1-24 до бюджету було перераховано майже 2,6 млрд. грн., із яких на ПДВ припало 2 млрд., увізне мито — 542 млн., акцизний збір — 10 і митний збір — 2 млн. грн. Сума сплачених податків, порівняно з 2002 роком, зросла на 61% і сягнула 18% загальної суми податків, що надійшла до держбюджету. Відчутний ривок! Він був би ще сильнішим, якби долучити податки, не сплачені на підставі рішень судів (порівняно з 2002 роком, зростання сягнуло 177%), прийнятих виключно за позовами суб’єктів СЕЗ і ТПР.
Є така дефініція, як умовно нараховані податки (від них суб’єктів господарювання звільнено на підставі законодавчих актів). Так от, сума їх теж зросла на 43%. Із 0,4 млн. грн. до 171,1 млн. грн. (у 427 разів!) збільшився обсяг ПДВ за зернові культури і тютюнову сировину, сплачений податковими векселями. Найбільше пільг при ввезенні на митну територію України товарів 1-24 груп надано на підставі угод про вільну торгівлю — 1651 млн. грн. (96,2%) і Закону «Про гуманітарну допомогу» — 25 млн. грн. (1,5%).
У довірчій розмові високопоставлений чиновник Держмиткому, аналізуючи статистику, головним бичем назвав не контрабанду товарів 1-24 груп, а використання існуючих пільг при ввезенні їх у СЕЗ і на ТПР. Із привілейованої когорти він особливо виділив «донецьку зону».
Відповідно до урядового документа від 17 травня 2002 року № 658 «Про внесення змін до постанови Кабінету міністрів України з питань функціонування спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку», інвестиційні проекти у галузях харчової промисловості на ТПР і в СЕЗ повинні здійснюватися з використанням виключно вітчизняної сировини. Але в другому півріччі 2002 року, попри те, що згадувана постанова вже набрала чинності, обсяги ввезення цукру зросли майже в 11 разів. Якщо за січень—травень 2002 СЕЗ і ТПР збагатилися 979 тоннами солодких кристалів на суму 0,275 млн. доларів США, то в червні—грудні — 11 374 тоннами (2,99 млн. дол.). Причому червнево-грудневі обсяги повністю потрапили на ТПР у Донецькій області. У 2003 році ввезли вже 31 363 тонни цукру на 8,14 млн. доларів, і теж адресно на донецьку територію. Митне оформлення здійснювалося зі звільненням від оподаткування тільки на підставі рішень судових органів, що надало пільг зі сплати мита на суму 53,5 млн. грн.
Не змінилася ситуація і після прийняття Верховною Радою 24 грудня 2002 року Законів «Про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість» (№ 346-IV) і «Про внесення змін до деяких Законів України з питань оподаткування підакцизних та деяких інших товарів» (№ 347-IV). Ними визначено, що вільні та інші спеціальні зони функціонують із урахуванням того, що цей режим не поширюється на підакцизні товари й товари 1-24 груп. Усього за рішенням судів суб’єктам СЕЗ і ТПР надано пільг зі сплати митних платежів при ввезенні товарів 1-24 груп на суму 261,1 млн. грн. у 2002 році й на 1,04 млрд. — у 2003-му.
Водночас у рамках реалізації інвестиційних проектів за останній рік суб’єкти господарювання сплатили до бюджету податків і зборів (обов’язкових платежів) на 793,9 млн. грн. То чи виправдані бюджетні пільги?
У першому кварталі поточного року на фірми, зареєстровані на ТПР Донецької області, припало дев’ять десятих усього обсягу податкових пільг, отриманих за цей період, а за всі роки існування ТПР — 84% (а саме — 3 млрд. грн.). У розрізі пільг по податку на прибуток підприємств донецька частка становить відповідно 91 і 85%; ПДВ — 61 і 65; по ввізному миту — 91 і 88%. А рештою вдовольняються підприємницькі структури, зареєстровані на інших ТПР (Харків, Крим, Луганськ, Волинь, Житомир, Закарпаття тощо).
5 лютого 2003 року Леонід Кучма недоброзичливо відгукнувся про СЕЗ, відзначивши, що вони стали «вільними напівкримінальними зонами, і це стосується не тільки Донецької зони». Президент запропонував ліквідувати їх. До гільйотини не дійшло: уряд обмежився лише мораторієм на створення нових СЕЗ і ТПР до 1 січня 2005 року. А ось поставки сосисок, ковбас та м’ясних консервів із СЕЗ «Донецьк» на митну територію України довелося урізати, причому постановою Кабміну № 146 від 11 лютого нинішнього року.
Сегмент м’яса і субпродуктів у мене як споживача викликає серйозне занепокоєння. Давайте помізкуємо разом. Якщо чужоземної свинини 2002 року ми з’їли 1256 тонн, то торік — 9603. Частіше стала «прилітати» до нас і птиця, щоправда, у забитому вигляді: 100 721 тонна проти 71 760 у 2002 році (147,9%). А ось цього феномена ніяк не можу зрозуміти: імпорт кишок, сечових міхурів і шлунків тварин, крім риб’ячих, порівняно з 2002 роком, зріс... на 1800%! Відтепер з легкої руки МінАП цей перелік поповнився ще й «сухожиллями і жилами, обрізками та аналогічними відходами необробленої шкіри». Але якщо на них в Україні є попит, думаєте, контрабандисти сплять? От тільки якої якості ці нутрощі привозять вони з човникових рейсів?!
Уже нинішнього року співробітники Миколаївської митниці затримали понад 17 тонн курячих стегенець виробництва США, які намагалися непоміченими «прошмигнути» повз митний контроль. І це тоді, коли в Азії лютував «пташиний грип». А де гарантія, що в Україну не потрапили бройлери з Китаю чи Таїланду?
Знайомого генерала від цього запитання аж спружинило:
— Та ви тільки дайте «наводку»: де? хто? Я миттю підніму на ноги мобільний загін у Бортничах, під Києвом. 600 спецназівців — будь-будь!
І все-таки Таїланд фігурує у «послужному спискові» митників як продуцент рибних консервів. Спритники намагалися ввезти в Україну 19,5 тонни тунця подрібненого і шматочками у власному соку та олії. Під час перевірки супровідних документів працівники Дніпровської регіональної митниці (Дніпропетровська область) виявили, що заявлену вартість консервів занижено вдесятеро (!), а реальна становить близько 400 тис. грн. З’ясувалося, що фірма-відправник вантажу перебуває не у Великобританії, як зазначено у документах, а в Таїланді.
Зекономити на сплаті належних відрахувань до держбюджету, а це 100 тис. грн., підприємцям не вдасться. Незаконно ввезений іноземний вантаж вилучили, порушили кримінальну справу.
...На одному з контрольно-пропускних пунктів Закарпаття став очевидцем такої сцени. Вартовий наших кордонів ретельно оглядав уміст мішка однієї з місцевих жінок. Вона традиційно робить піші набіги на прилегле угорське селище і купує там борошно. Дешевше... Цього разу її ноша перевищувала п’ять кілограмів.
— Не дозволено! — гугнявив український страж.
У цей час повз нас натужно прохурчав черговий рефрижератор. Мені невідомо, який митний «коридор» він проскочив: «зелений» чи «сірий»? Якщо останній, то, не виключаю, збагачуватимемося білком тваринного походження, а простіше — м’ясом десятилітньої давності з гренландських штолень чи взагалі невідомої країни із сумнівною епізоотичною ситуацією. Щоб бути розумнішими! Мені ж, як і Верещагіну, за державу прикро...