UA / RU
Підтримати ZN.ua

ДЕТОНАЦІЯ СОВІСТІ

Ті, хто простує в одній колоні, не обов’язково прямують до однієї мети Веслав Тшаскальський Не сум...

Автор: Володимир Овдін

Ті, хто простує в одній колоні, не обов’язково прямують до однієї мети

Веслав Тшаскальський

Не сумніваюся, що читаючі громадяни України з неприхованим зацікавленням стежили за розгортанням у всеукраїнських та регіональних ЗМІ старанно спланованої акції з дискредитації першої української емульсійної вибухівки «Україніт-ПМ». Внаслідок чого відкриття заводу з виробництва матриці «Україніту» було затримано. Втім, у вічній мерзлоті перебуває і конкурент — заморський пауергель. У результаті «на бобах» поки що залишаються як споживачі екологічно чистих емульсійних ВР — ГЗК, так і потенційні виробники безтротилової вибухівки.

Однак ухвалена Дніпропетровською облдержадміністрацією в грудні 1999 року «Цільова регіональна комплексна програма переходу гірничо-збагачувальних комбінатів на безтротилові екологічно чисті вибухові речовини» виконана повністю. Широкомасштабне застосування україніту на ІнГЗК розпочато в липні 2002 р., і обсяг його застосування під кінець року сягнув 25%.

Регіональна мрія

Реалізація програми, базованої на положеннях «Програми розвитку вибухової справи в Україні до 2005 року» і схваленої Держнаглядохоронпраці, дозволяє поліпшити екологічну обстановку в Криворізькому регіоні, знизити собівартість вибухових робіт і як наслідок ціну видобутку корисних копалин. Крім того, програма усуває залежність виробництва ВР від поставок імпортної вуглеводневої сировини. До речі, ринок споживачів вибухівки на Дніпропетровщині великий. Впродовж року на ГЗК Кривбасу використовується, судячи з викладок програми, до 70 відсотків спожитих в Україні ВР, що становить понад 50 тисяч тонн. При цьому обсяг вибухівки, яка не містить тротилу взагалі, мізерно малий. Загалом програма передбачала поставити регіон в один ряд із розвиненими країнами, де обсяги безтротилових вибухівок (не лише емульсійних) сягають 95% від витрат ВР усіх типів. Тим більше що в Дніпропетровській області до початку виконання програми вже сертифікували два нових типи вибухових речовин: гелекс і Грануліт-НМ. Перший, вироблений на ВО ПХЗ, ще 1999 року був допущений Держнаглядохоронпраці України до постійного промислового застосування. Таким чином, власні потреби Дніпропетровської області у вибухових речовинах, за задумом розробників, мають бути повністю забезпечені.

Для сертифікації україніту — першої вітчизняної ВР, створеної виключно з місцевої сировини, передбачалося створити дослідно-промислову лінію з виготовлення матриці (емулькому) і завершити її прийомні випробування на криворізьких ГЗК. Реконструйований пункт для приготування окислювача на Інгулецькому ГЗК, за який інвестор, ЗАТ «Турбуд Україна», виклав 5 мільйонів гривень, випускатиме 25 тисяч тонн емулькому на рік. Здавалося, ніщо не може перешкодити виконанню поставленого завдання. Але... не так сталося, як гадалося. Майже одночасно з початком вищезазначеної реконструкції американська фірма A.P. Energy Corporation завезла до Кривбасу з Туреччини технологічне устаткування. Мета — під «дахом» СП ЗАТ «Інтервибухпром» побудувати завод з виробництва емульсійної вибухівки пауергель за технологією корпорації «Оріка».

Неправда — багатоголоса, істина — багатогранна

У міру розширення застосування емульсійної вибухівки україніт на Інгулецькому ГЗК на шпальтах різних ЗМІ, у наукових, виробничих і підприємницьких колах розгорнулася квазіполеміка щодо використання різних типів вибухових речовин на гірничорудних підприємствах Кривбасу. Висловлюючись спортивною мовою, гра проходила в одні ворота із застосуванням жорсткого пресингу по всьому полю. Україніт відійшов у глухий захист, оскільки був реальним, на відміну від астрального пауергелю.

Про плюси та мінуси вітчизняної й імпортної емульсійних ВР дуже докладно розповідалося у «ДТ» ( № 20 від 01.06.02 «Україніт і пауергель: вигадки та реальність»). Що, втім, не зашкодило «Інтервибухпрому» у своїх численних зверненнях до всіх наявних владних структур, публікаціях у регіональних та всеукраїнських ЗМІ обвинуватити творців україніту щонайменше в безвідповідальному підході до виробництва емулькому — головної складової вітчизняної вибухівки. У потужному, добре злагодженому хорі огуди ледве прослуховувалися заперечення українських вчених та провідних спеціалістів гірничих підприємств України. Базуються вони на «трьох китах». Перший — фізико-енергетичні властивості пауергелю не зможуть роздрібнити міцних порід гірського масиву Кривбасу. Адже максимальна теплота вибуху імпортної вибухівки на третину менша від аналогічного еквіваленту україніту-ПМ. До речі, в Україні досі випробувано пауергелю не більше двох кілограмів, тоді як обсяг застосування україніту на початку 2003 року перевалив за 2 тисячі тонн. Другий — безпечність складових і компонентів пауергелю обгрунтовується всюди тим, що це екологічно чистий продукт, який пройшов сертифікацію закордонної експертизи. Однак його складові — аміачна селітра (третій клас небезпеки), нітрит натрію (перший клас) та роданід натрію, що розпадається при вибуху на ціанистий натрій (отрута) і сульфід натрію, а у водяному розчині окислюється до появи синильної кислоти, аж ніяк не нешкідливі, навіть якщо перебуватимуть у незначній концентрації. Третій — наступним можливим кроком після зміцнення позицій пауергелю на українському ринку стане політика переходу фірми від демпінгових цін на першому етапі до цін, що дозволяють надалі погасити всі попередні витрати. Крім того, виробництво емульсійних вибухових речовин за технологією фірми «Оріка» передбачає, за винятком імпортних змішувально-зарядних машин та емульгатора, використання української аміачної селітри, виробленої з дотриманням усіх вітчизняних держстандартів. Можна реально прогнозувати мотивування «чистоти продукту» і як наслідок увезення закордонної складової. Інакше кажучи, ГЗК стануть заручниками інофірм. Аналогічне бачення цієї проблеми в Міністерства промполітики, освіти і науки, Держкомісії з питань оборонно-промислового комплексу України, Держкомітету України із земельних ресурсів, Дніпропетровської облдержадміністрації, не кажучи вже про виконком Криворізької міськради.

Сім разів відміряй...

Холодна, на щастя, війна між українітом та пауергелем активізувала з подачі «Інтервибухпрому» діяльність перших осіб країни. Тричі (у квітні, травні та серпні минулого року) дає вказівки розібратися з різними скаргами й зверненнями прем’єр-міністр. І стільки ж разів його слова повторював перший віце-прем’єр. У результаті керівники основних базових галузей України висловилися про недоцільність будівництва заводу з виробництва пауергелю за технологією «Оріка».

Посилаючись на висновки міністерств та відомств щодо виробництва й застосування пауергелю за технологією «Оріка», спираючись на висновки місцевих контролюючих органів і думку більшості міських депутатів, заступник мера Кривого Рогу Ігор Потапов на комісії з вивчення депутатського запиту, який стосувався виробництва та застосування вибухових матеріалів, зокрема, заявив:

— ...Фінансові можливості фірми «Оріка» дозволяють через початкову демпінгову політику монополізувати український ринок емульсійних вибухових речовин і надалі при відповідному контролі залізорудної та металургійної промисловості компенсувати початкові витрати, послабити досить сильні позиції України на ринку відповідної продукції і навіть призвести до знищення вітчизняних виробників... Відповідно до розпорядження Президента України від 13.06.2002 р. №7/3-2941 і Кабінету міністрів України від 06.06.2002 №4044/4, Дніпропетровській облдержадміністрації, Мінпромполітики, Державній комісії з питань оборонно-промислового комплексу, Держбуду, Держкомзему, Мінпраці, Міністерству освіти і науки України було доручено перевірити законність і доцільність будівництва заводу з підготування вибухових речовин ЗАТ «Інтервибухпром». Відповідно до їхніх висновків, будівництво заводу емульсійних вибухових речовин за технологією фірми «Оріка» вважається недоцільним...

Тоді в «бій» вступає «артилерія головного калібру» — посол США в Україні Карлос Паскуаль. Високий дипломат 16 липня минулого року звернувся з листом до прем’єр-міністра Анатолія Кінаха, у якому виклав докази на користь СП «Інтервибухпром». Головним аргументом була перспектива інвестування в майбутньому додатково 5 млн.600 тисяч доларів США. Належної з такої нагоди реакції не було, оскільки фахівці розуміли, що під інвестиціями передбачається пряма інтервенція у виробництво вибухових робіт у Кривбасі. Майже одночасно на ім’я першого віце-прем’єра Олега Дубини надійшов лист № 5138/02-29, підписаний головою Дніпропетровської облдержадміністрації Миколою Швецем. У ньому губернатор, окрім вищевикладених причин, підкреслив, що «будівництво комплексу «Південний» з виробництва емульсійної матриці пауергель на території Новокриворізького ГЗК розпочато без оформлення юридичного права на користування земельною ділянкою, що суперечить ст.125 Земельного кодексу і ст. 24, 29 Закону України «Про планування та забудову територій». Правовстановчих документів на земельну ділянку не оформлено, дозволу на будівництво не отримано. А тому, «з урахуванням висновків Держкомісії з питань оборонно-промислового комплексу України (лист від 26.06.02 № 12-12/487-ДСК), Мінпромполітики (лист від 26.06.02 № 15/4-3-2-294), Міносвіти і науки (лист від 25.06.02 №14-13-6/3393), Державного комітету України з земельних ресурсів (лист від 25.06.02 № 14-13-6/3393), Дніпропетровська облдержадміністрація вважає будівництво заводу з виготовлення емульсійних вибухових речовин ЗАТ «Інтервибухпром» недоцільним». Погодьтеся, настільки одностайна думка авторитетних відомств мала поставити жирну крапку у тривалій війні компроматів. Вийшли крапки.

Правдиві вигадки

Здавалося, якщо опинився в ямі, негайно переставай копати. Але ні. «Абсолютно безпечних вибухових речовин не існує». Спираючись на цю аксіому, «Інтервибухпром» знову і знову намагається довести всю згубність виробництва української матриці емульком, водночас підкреслюючи незаконну монополізацію виробництва ВР в Україні. Першою жертвою протистояння стає правда, а суб’єктивізм — звичайною справою при пошуку об’єктивних причин.

Відповідальний працівник «Інтервибухпрому» Борис Давидов розряджається серією «викривальних статей», і спільно з головним інженером цього ЗАТ Є. Биковим б’є на сполох, посилаючись на недотримання «батьками» україніту Концепції безпеки виробництва та застосування емульсійних вибухових речовин, прийнятої в Росії. Тим часом, за інформацією Інституту комплексного освоєння надр НАН Росії та Московського державного гірничого університету, такої концепції не існує. Є, щоправда, папір без підписів і печаток з аналогічною назвою і стосується він безпеки виготовлення вибухових речовин типу сибірит, розроблених фірмами «Нітро-Сибір» та «Нітро-Нобель».

Зате є інший офіційний документ, датований 1997 роком, скріплений численними підписами і печаткою. Акт про результати випробувань емульсійної композиції (емульком), де чорним по білому записано, що вона «...є пожежобезпечним, таким, що не підтримує горіння, продуктом, за своїми вибуховими властивостями аналогічна аміачній селітрі за ГОСТ 2-85 і може транспортуватися всіма видами транспорту (крім повітряного) по шляхах загального користування і зберігатися в посудинах, контейнерах, які сполучаються з атмосферою», підписав тоді начальник групи механізації вибухових робіт ГППП «Кривбасвибухпром» той-таки Борис Давидов.

Що ж стосується монополізації українського ринку ВР і відсутності такої в Росії, на що люблять посилатися опоненти україніту, то тут не все так однозначно. Директор Інституту стратегій розвитку та національної безпеки Росії Ігор Олейник далекий від оптимізму:

— ...Наш внутрішній ринок промислових вибухових речовин (ПВР) активно освоюють шведські, австралійські, французькі, німецькі, американські й іспанські фірми. Географія їх розміщення дуже вражає — від Кольського півострова до Магадана. У геостратегічному плані ринок ПВР потрібно розглядати як частину інфраструктури ринку рудної сировини... По суті, той, хто контролює російський ринок ВР, багато в чому визначатиме ситуацію на ринку поставок російських мінеральних ресурсів. Якщо у вітчизняного бізнесу вирвуть із рук видобувний сектор, то через десяток років серйозного російського виробництва ВР просто не буде...

А ось думка поважного російського ученого-вибуховика, доктора технічних наук Бориса Кутузова:

— … Вартість зарубіжного емульсійного заводу і зарядних машин не менш як удвічі вища за вітчизняне (російське. — В.О.) устаткування, відповідно значно вища і вартість одержуваних ВР. Крім того, зарубіжне устаткування інколи працює не досить надійно і мало придатне для ремонтно-відбудовних робіт, а оплата «роялті» для закордонних фірм призводить до додаткового збільшення вартості ВР.

Попри те що фірма «Оріка», за твердженням деяких авторів, є лідером у виробництві вибухових речовин, чомусь на пострадянському просторі її єдиний завод побудовано лише в Киргизії.

Факти уяви та реалії

Хоча в ЗАТ «Інтервибухпром» працює, за останніми даними, чотири особи, галасу від нього на всю країну. Розгромлене, але не зломлене, воно вкотре виявило надзвичайну нестандартність мислення. На початку грудня ВАТ «ППП Кривбасвибухпром» відвідав позаштатний консультант комітету з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю ВР Леопольд Табурянський. Вимагав Леопольд Іванович скликання компетентних спеціалістів, щоб обговорити (укотре? — В.О.) ситуацію в Криворізькому гірничорудному басейні щодо використання екологічно небезпечних вибухових речовин. Спеціалісти цей заклик з певних причин проігнорували. Вже 11 грудня члени комітету, «заслухавши та обговоривши інформацію», приймають грізне рішення з трьох пунктів. У першому йдеться про представлення генпрокурору України всіх зібраних з цієї проблеми матеріалів, після чого «організувати ретельну перевірку із залученням відповідних спеціалістів, за результатами якої вирішити (!) питання наявності підстав для порушення кримінальної справи (?) і проведення досудового слідства». Пунктом другим генпрокуророві пропонується «дати відповідну правову оцінку діям керівників «Укррудпрому». Але це так, для початку. Ось пункт третій розкриває всю складну «багатоходівку» справді зацікавлених осіб: «Звернутися до прем’єр-міністра України з пропозицією негайно заборонити експлуатацію заводу вибухових речовин на Інгулецькому ГЗК і надати можливість, передбачену чинним законодавством, іншим вітчизняним виробникам вибухових речовин вийти на ринок у цій галузі». Нардепів, м’яко кажучи, неправильно інформували. По-перше, експлуатація заводу поки що не дозволена, тривають випробування. По-друге, «Інтервибухпром» — такий вітчизняний виробник, як, скажімо, «Кока-кола» чи «Макдональдс» в Україні. У крайньому разі, «Філіп Морріс». Читаємо інвестиційний договір №1, підписаний 26 квітня 2002 року, де ЗАТ «підприємство з іноземними інвестиціями «Інтервибухпром» іменується «Емітентом», з одного боку, і Ей Пі Енеджі як «Акціонер» — з другого. Останній зобов’язується передати у власність «Емітенту» інвестицію технологічним устаткуванням і транспортними засобами на суму 1 мільйон 392 тисячі доларів США. Плюс гроші в розмірі 48 доларів 65 центів. Натомість він отримує корпоративні права у вигляді власності на всі цінні папери (акції), вартість яких рівнозначна вищезгаданій інвестиції.

Одночасно з рішенням комітету на адресу прем’єра йде лист міністра Промполітики Мялиці, у якому вказується «на розгорнуту в засобах масової інформації кампанію з дискредитації українських органів виконавчої влади та залучення посла США в Україні для лобіювання інтересів «Інтервибухпрому».

До 2003 року в Кривому Розі завершила свою роботу п’ята сесія міської ради. Дев’яносто відсотків депутатського корпусу проголосували за конкретне і, слід гадати, остаточне рішення: «Відмовити ЗАТ «Інтервибухпром» у наданні в користування земельної ділянки площею 1,15 га під будівництво комплексу «Південний» з виробництва емульсійної матриці в Інгулецькому районі». Крапка? Ба ні... «Інтервибухпром» здаватися не збирається і готується до отримання дозволів Держнаглядохоронпраці України на проектування, будівництво заводу і промислове використання виготовленої там вибухівки. Напевно, зібралися до Президента чи спікера ВР...

А «Україніту» доведеться, по суті, стартувати наново, оскільки наприкінці 2002 року державна інспекція МНС України отримала скаргу від жителя Кривого Рогу громадянина Бориса Давидова. За нею на Інгулецькому ГЗК оперативно організували перевірку інспекції цивільної оборони і техногенної безпеки Головного управління з питань надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області МНС України. Комісія встановила, що технічна документація на реконструкцію пункту приготування окислювача, яка пройшла всі необхідні експертизи до серпня 2002 року, не має експертизи МНС відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 11.07.02 р. № 956 «Про ідентифікацію та декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки», уведеної в дію з 1 жовтня 2002 року. Виявляється, всім проведеним держекспертизам реконструкції пункту окислювача на Інгулецькому ГЗК під виробництво емулькому бракує візи МНС. А тому в інспекцію слід подати всю необхідну документацію, так би мовити, ще один ривок, ще одна спроба...

Тим часом у Кривбасі сьогодні практично завершується реконструкція двох технологічних комплексів із виробництва вітчизняних вибухових речовин загальною річною потужністю до 55 тисяч тонн, що повністю забезпечить потреби регіону. При цьому Кривий Ріг має свою власну наукову, матеріальну та сировинну бази. Замовлення на виготовлення компонентів і складових емульсійних вибухових речовин отримають вітчизняні підприємства.

P. S. Інформація для роздумів. За даними журналу «Украинский союз инженеров-взрывников» (січень—березень 2002 р.), у провідних країнах світу застосування емульсійних вибухових речовин обмежено. У США їх застосовується 6—12%, у Німеччині 12—15%, у Росії — до 15 відсотків ЕВР. На ГЗК Кривбасу цей відсоток зріс з 0,85 у 2001-му до 2,5% 2002 року. Одночасно тут скорочується застосування «чистого» тротилу, що різко зменшує негативний вплив від масових вибухів на довкілля. За даними ВАТ «ППП Кривбасвибухпром», 2000 року його використовувалося 28% від загального обсягу ВР, 2001-го —13% і торік — 9,1%. Така позитивна динаміка стала можлива завдяки використанню тротиловмісних ВР (грамоніт 79/21 і акватол), що мають нульовий кисневий баланс, а отже, рівень впливу на довкілля близький до емульсійних ВР. Інакше кажучи, від застосування хай і з невеликими, але тротиловими домішками ВР відмовлятися поки що рано, вважають провідні українські спеціалісти членкор НАН України д.т.н. Е.Єфремов, д.т.н. С.Сторчак, д.т.н. В.Мартиненко.