Понад тисячу років тому Омар Хайям писав: «Вино заборонене, та є чотири «але»: дивлячись де, з ким, коли і чи в міру пити. При дотриманні цих чотирьох умов вино розсудливим дозволено і навіть рекомендовано». Не знав великий любитель поезії та вина, що в наші дні йому обов’язково треба було б ставити ще одну, п’яту, умову: що саме пити? Тому що, можливо, у найближчому майбутньому вина взагалі не буде, і доведеться вірним його шанувальникам перейти на коньяк, горілку чи навіть на чистий спирт, про які Хайям, як ми знаємо, вірші не складав.
Зона ризикованого виноробства
Наш уряд завжди намагається дбати про інтереси народу. Чи хоча б робити вигляд. Особливо у рік президентських виборів. І особливо за обставин, коли глава уряду мріє бути главою держави і, природно, хоче все для цього зробити. У даному зв’язку нікого не дивує той прекраснодушний факт, що кошти на соціальні потреби нині шукають скрізь. І знаходять. Щоправда, не завжди з користю для держави та суспільства.
Прийнятий нещодавно Верховною Радою з подачі Кабміну Закон України «Про державний бюджет України на 2004 рік» збільшує акцизні збори на напівсолодкі та напівсухі вина, а також десертні та міцні в кілька разів. Так, акцизний збір на 1 літр вина становитиме 92 коп. замість нинішніх 25 коп. Крім цього, на вина з додаванням спирту впроваджена нова система розрахунку акцизу — по 10 коп. за кожний відсоток вмісту в напої спирту. Виробники вина та експерти стверджують, що норма в 10 коп. фактично підвищить акцизний збір на вина, у які додають спирт ( десертні та міцні), на 650%.
У нас просто якась пристрасть — наступати на ті самі граблі! Адже законом № 849 із 1 липня 2003 року акцизна ставка в 92 коп. за 1 літр вина з додаванням спирту уже впроваджувалася й діяла до 1 січня 2004-го. Тільки півроку пропрацював закон № 849, але призвів до того, що загальне виробництво вина в Україні скоротилося на 34%. З 1 січня нинішнього року виробництво вина стало поступово зростати. Та ба! Впроваджено акцизи, які можуть вирубати під самісінький корінь цілу галузь.
Цікаво, щодо вин, вироблених із винограду, новий закон суворий і нещадний, а до плодово-ягідних — дуже добрий. Це виявилося в тому, що наші парламентарії «повернули» ставку акцизного збору в розмірі 1,2 грн. за 1 літр вина (була — 2,6 грн. за 1 літр) на готову продукцію і до того ж закріпили її дію до 1 січня 2006 року.
І без нового збільшення акцизів виноградарям і виноробам нелегко, оскільки багато чого змінюється в гірший бік. Постійно скорочуються площі під виноградники (до 10% щорічно). Вони старіють та вирубуються, а нові посадки вимагають істотних витрат. Зростає ціна на енергоносії та паливно-мастильні матеріали. Постійно збільшуються ціни на добрива та засоби захисту рослин (цього року, порівняно з минулим, — на 10%). А скільки клопоту завдають несприятливі кліматичні умови, що призводить до значних втрат врожаю (наприклад, цього року понад 40% врожаю винограду в Криму вже загинуло)? А низька врожайність у галузі — вона в середньому перевищує 30 ц/га (у країнах із розвиненим виноградарством вона сягає 300 ц/га)? Одна з причин низької врожайності — використання застарілих технологій вирощування винограду. У країні лише 4% виноградників обладнано системами краплинного зрошення. Багато господарств сьогодні не в змозі заплатити дві тисячі доларів за краплинну систему тільки на одному гектарі винограднику. Проте Верховна Рада разом із Кабміном вирішують збільшити акцизи на виноградне вино майже у вісім разів!
Якщо сьогодні виноградно-виноробна галузь ще якось тримається на плаву, то що буде завтра? Дар Божий — можливість вирощувати виноград і виробляти цілющі виноградні вина — ми, немов здичавілі атеїсти, знищуємо власними руками. До речі, самі виноградарі та винороби вважають: такий дискримінаційний закон міг бути прийнятий лише завдяки наполегливому лобіюванню конкурентів — виробників міцних алкогольних напоїв.
Магія вина
Виноградне вино — унікальний продукт і починається він із винограду, який людство вирощує та плекає вже не одне тисячоліття. Саме виноградарство — найскладніша та дуже витратна галузь. На посадку виноградної лози і догляд за нею потрібно не менше п’яти років — лише після цього плантація дає врожай. За ці п’ять років вартість одного гектара винограднику досягає 100 тис. грн. До цієї суми входить закладання молодого винограднику, встановлення шпалер на залізобетонних опорах, добрива... А сам догляд за виноградниками! Він триває 11 місяців на рік, причому на одному гектарі плантації має працювати рівно в 20 разів більше людей, ніж на гектарі, засіяному, приміром, пшеницею.
Не менш складне та витратне саме виробництво вина з винограду, що теж найчастіше триває не один рік. Не випадково такі потужні виноробні країни, як Франція, Іспанія, Італія та Болгарія, взагалі не оподатковують винопродукцію акцизним збором. А ось лікеро-горілчану, виробництво якої менш витратне, навпаки — оподатковують. І коли вже йдеться про Францію, Іспанію, Італію та Болгарію, то, певне, не випадково в цих країнах вино дешевше, а його середнє споживання на кожного жителя в 16(!) разів вище, ніж в Україні. У нас же споживання населенням міцних спиртних напоїв постійно збільшується, а споживання вина, навпаки, зменшується. Так, торік випуск лікеро-горілчаної продукції порівняно з 2002 роком збільшився на 33%, коньяку — на 12%, тоді як виробництво вин значно скоротилося. Приміром, торік у загальному обсязі продажу алкогольних напоїв вина становили лише 27% , 2004-го обсяг продаж знизився вдвічі й не перевищує 14% від загальної кількості алкогольної продукції.
Тому на початку жовтня 2003 року в Одесі відбувся установчий з’їзд керівників виноградарських і виноробних підприємств Одеської, Миколаївської, Херсонської областей і Автономної Республіки Крим, на якому було прийняте рішення про створення Асоціації «Виноградарі та винороби України». За словами її виконавчого директора В’ячеслава Пономарьова, головне завдання асоціації — створення сприятливих умов для розвитку виноградарської та виноробної галузей в Україні та участь у розробці нормативних і законодавчих актів з метою їх гармонізації з законодавством країн ЄС, участь у законотворчій діяльності в зв’язку з вступом України до СОТ.
Винороби відчули полегшення: по-перше, зусиллями Асоціації вдалося відстояти нульову ставку акцизного збору на спирт етиловий для виноробства, яку хотіли підвищити до 16 грн. за 1 літр cпирту, потім Асоціація категорично виступила проти встановлення будь-яких квот на сировину (планувалося впровадити квоту на спирт етиловий для виноробних підприємств у розмірі 1,2 млн. дол., що було вдвічі нижче за потребу). Добре, що членів Асоціації почули й тоді, коли приймалося рішення про делегування повноважень експертно-кваліфікаційної комісії з розподілу спирту, до котрої «забули» включити... виноробів.
Далі законодавці спробували запровадити норму, яка передбачала, що «продаж винограду на промислову переробку дозволяється здійснювати тільки тим виробникам — юридичним і фізичним особам, які одержали паспорт на виноградні насадження. Оплата за отриманий для промислової переробки виноград здійснюється виключно в безготівковій формі». Позиція ж Асоціації така: у виноградарських регіонах України, таких, як Одеська, Миколаївська, Херсонська області, Закарпаття та Крим, традиційним серед сільського населення є вирощування технічних сортів винограду з метою продажу, що є істотним джерелом доходів великої кількості жителів у виноградарських регіонах. Впровадження ж обов’язкових безготівкових розрахунків створює бар’єри для фізичних осіб, які не є підприємцями й не прагнуть ними бути. А не відкриваючи рахунок у банківській установі, сільський житель не зможе продати виноград виноробному підприємству, що залишить його без доходу. Адже найчастіше в селах немає медичних пунктів, немає пошти, що вже там казати про відділення банків.
«Подайте бідному виноробові!»
А як Європа? Адже там виробляють у багато разів більше вина, ніж у нас, і хороший акцизний збір на винну продукцію міг би істотно поповнити тамтешні бюджети. Але чомусь Європа поводиться неощадливо, бо в таких країнах, як Франція, Італія, Іспанія, Португалія і Німеччина, виноградні вина внесено до реєстру харчових продуктів і тому на них акцизний збір узагалі не поширюється. Більше того, ці держави створили пільги виноградарству й виноробству. І навіть доплачують на всіх стадіях виробництва вина: за вирощування винограду, переробку винограду на сокоматеріали, здавання виноградних вичавок і виноматеріалу на перегонку, збереження виноградного сусла, використання коньячних спиртів при кріпленні вин, реструктуризацію виноградників тощо. Не випадково в багатьох європейських країнах пляшка води та пляшка вина коштує однаково — і це при їхніх зарплатах! (Траплялося, і бабуся Європа переживала схожі катаклізми. Приміром, в Іспанії, у часи винного бунта, коли спробували дискримінувати виноробів, звісно, набагато м’якше, ніж у нас, по-європейському, то сотні бочок із вином було вилито на знак протесту під стінами парламенту й уряду).
Скрізь виноградарсько-виноробна галузь дуже прибуткова. І в нас так було. Приміром, 1984 року, за рік до антиалкогольної вакханалії, бюджет України отримав від виноробної промисловості 3,2 млрд. карбованців. Зауважте, ще тих, ваговитих!
Фахівці й аналітики одностайні в своїх оцінках: високі акцизи не лише ускладнять становище виноградарсько-виноробної галузі, а вже через кілька років призведуть до її цілковитої загибелі. Правда, не завжди в новітній історії України ця галузь зазнавала гонінь. Починаючи з 1992 року ухвалено десятки постанов і видано низку інших документів, спрямованих на розвиток виноградарства й виноробства, збільшення площ під виноградники. Але далі паперотворчості справа не просувалася, усе залишилося тільки добрими намірами.
Кілька днів тому тисячі виноградарів і виноробів із південних районів країни й Закарпаття приїхали до Києва та прийшли до Верховної Ради з красномовними плакатами: «Ваші акцизи залишать нас без шматка хліба», «Виноград вирощували роками, а знищують за мить», «Спочатку думайте, а вже потім вирішуйте», «Просимо Президента заборонити знищення галузі», «Не рубайте галузь під корінь!»...
Люди вважають: законодавці вирішили зробити те, що не вдалося Горбачову з його лігачовськими антиалкогольними директивами про тотальне вирубування виноградників і закриття винзаводів. Але розрахунок на те, що дискримінаційні норми для вітчизняного виноробства призведуть до заповнення ринку лише високоградусною продукцією, навряд чи виправдається. Вино пили раніше, п’ють зараз, питимуть і надалі. Якщо на ринку не стане вітчизняного продукту, куплять імпортний. Молдова, Грузія, Росія, Болгарія і навіть далека Чилі давно рвуться на український винний ринок і уже певні позиції на ньому завоювали. Тим паче, що всі вони платять акцизний збір лише з готової продукції і не платять у себе вдома безліч інших податків і зборів, які стягуються з наших виробників винограду й вина.
Виноградарі й винороби, з якими доводилося зустрічатися й обговорювати проблеми галузі, в один голос кажуть про те, що наш парламент постійно «придумує» дискримінаційні норми й положення, пов’язані саме з виробництвом вина, і водночас — дає «зелене світло» міцним алкогольним напоям. Аби не бути голослівним, наведу лише один приклад: виробники лікеро-горілчаної продукції чомусь платять акцизний збір на третій день після реалізації своєї продукції, а виробники десертних чи кріплених вин мають платити цей збір авансом, до отримання акцизної марки. А це дає змогу виробникові лікеро-горілчаних виробів, отримавши марку, накопичувати борги з акцизного збору й навіть не платити його взагалі.
Ось точка зору В’ячеслава Пономарьова, виконавчого директора Асоціації: «Законодавчі акти необхідно розробляти на основі комплексної програми розвитку виноградарства й виноробства, при цьому має проводитися аналіз сьогоднішнього становища галузі, якою вона повинна бути для успішної конкуренції на світовому ринку. Розробка цієї довгострокової програми має проводитися за участю інститутів, експертів в галузі виноробства й виноградарства, юристів, маркетологів і економістів. Необхідно також створити законодавчі акти в сфері оподаткування, норм імпорту, експорту, ліцензування тощо. Ця програма має бути розроблена за активної участі виробників і затверджена Міністерством аграрної політики. Лише в такий спосіб можна поєднати інтереси бізнесу й держави, досягти швидкого економічного розвитку галузі, наповнити бюджет. На жаль, поки що ми маємо непрофесійний підхід. Часто законодавство створюється задля захисту певних виробників, котрі прагнуть до монополізації ринку».
А ось коментар президента аналітичного центру «Академія» Олександри Кужель: «Якщо ми кажемо, що Україна — демократична держава, то дуже важливо, аби все наше суспільство дотримувалося українських законів. Але в нас склалася парадоксальна ситуація, коли суспільство готове бути законослухняним, а уряд, Верховна Рада, навпаки, — самі зневажають закон. Переконана, не можна вносити зміни в уже існуючі закони без їх попереднього економічного розрахунку і винесення на громадське обговорення. І взагалі, хіба це державна справа — визначати, якому з вин віддати перевагу й, отже, акцизи на нього зменшити, а якому навпаки, збільшити акцизи й, у результаті, взагалі прибрати з ринку цю марку вина. Адже столові, десертні, напівсолодкі, міцні й подібні до них вина — це три мільйони робочих місць, це, коли хочете, історія і національна культура нашої країни, бо споконвіку на Одещині, Миколаївщині, Херсонщині й у Криму вирощували виноград і робили з нього вино. І якщо це вино виробляли протягом століть, виходить, його купували, пили з задоволенням. Коли я в жовтні торік була у Франції, то з радістю почула від групи французьких виноробів захоплену оцінку кримських міцних вин. Скажіть, ну хто надав право Верховній Раді й Кабміну одним махом вирішувати долю вітчизняного виноробства та знищувати цілу галузь, котра після антиалкогольної кампанії Горбачова ледве підвелася на ноги? Не можна, аби пляшка напівсолодкого вина продавалася за ціною пляшки горілки. Адже кожен розуміє: горілка — це, грубо кажучи, спирт, розведений водою, а вино — це багаторічна праця. У галузі працюють три мільйони чоловік. Як же можна залишити цих людей без засобів до існування?.. «Вино в житті не все, але життя без вина — втрачає принадність», — так казав Хайям. Так вважають мільйони наших громадян. І з ними не можна не погодитися. Зупинка лише за Кабміном і парламентом. Коли втратимо своє вино — питимемо те, що наллють іноземці».
Але винороби й виноградарі не втрачають надії, бо днями відбулися робочі зустрічі членів асоціації «Виноградарі й винороби України», керівників виноградарських і виноробних підприємств з головою Верховної Ради України Володимиром Литвином і першим віце-прем’єр-міністром України Миколою Азаровим. Можливо, й справді проблеми галузі буде розв’язано і дискримінаційні норми стосовно виноробів скасують? Хочеться вірити.