Є така загадка на розвиток мінімальної дитячої кмітливості: пливе морем корабель, матрос із палуби бачить блимання маяка - то потухне, то погасне; боцман теж бачить таку картину - маяк то потухне, то погасне. Запитання: хто ж першим помітив маяк? Відповідь проста до ідіотизму: ніхто нічого не помітив взагалі, якщо маяк «то потухне, то погасне». За своєю безглуздістю, реальна ситуація із забезпеченням роботи в Криму навігаційно-гідрографічних засобів безпеки мореплавання (далі просто НГЗ) мало чим відрізняється від умов дитячої загадки. З тією лише різницею, що протягом останніх років, а особливо останні два місяці, це питання - предмет дуже складних політичних переговорів між Росією й Україною з однієї із найболючіших тем у двосторонніх відносинах: умов перебування на території суверенної Української держави Чорноморського флоту РФ. З усіма політичними наслідками, що випливають із цього.
Хто перший на маяку?
Коли Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Студентське братство» вирішила трохи «збадьорити» своїми антиросійськими протестами заспаний під час літнього курортного сезону Севастополь, то спочатку це могло здатися безневинними пустощами патріотично налаштованої молоді, що рветься виключно до самопіару. Власне, останнього «братчики» домоглися сповна після конфлікту на маяку Сарич саме в День Незалежності. Наступного дня їхня заява про окупацію російською морською піхотою маяка на крайній південній точці України пролунала як грім серед ясного неба відразу після головного державного свята країни. А ще раніше, у липні, пікетування ВМГО «Студентське братство» штабу ЧФ РФ спровокувало застосування російськими військовослужбовцями фізичної сили: протестуючи проти іноземної військової присутності в Севастополі, молоді люди перекрили один із в’їздів на територію штабу. Його начальник тоді дзвонив голові міської адміністрації Сергієві Іванову з застереженням про наявність у росіян оперативної інформації про підготовку пікетниками не більше й не менше як терористичного акту. У Севастополі взагалі до таких «витівок» не звикли, тут завжди природніше сприймали саме антиукраїнські виступи політичних і громадських організацій. У результаті ж піднята «братчиками» протестна хвиля запросто може вплинути й на перебіг дуже складних дипломатичних переговорів, які проводять Україна і Росія. У кожному разі, росіяни вже сприйняли як доволі-таки невипадковий збіг у часі акцій протесту «Студентського братства» й безпрецедентної заяви першого заступника міністра закордонних справ України Антона Бутейка, що остаточний висновок про відповідність Конституції перехідного положення, на підставі якого ЧФ РФ перебуває в Криму, може зробити Конституційний суд.
Чищення чорноморських стаєнь
На цьому тижні ще один перший «зам» Бориса Тарасюка - Володимир Огризко заявив про підготовку МЗС великої «чистки чорноморських стаєнь» - умови функціонування ЧФ у Криму вже давно не задовольняють українську сторону. І проблема зовсім не в прискіпливості нової української влади. Просто росіяни традиційно поводяться в Севастополі аж ніяк не як у гостях, і далеко не на правах орендарів. І використання ними до цього часу близько ста навігаційно-гідрографічних засобів - споруд, маяків, створних і навігаційних знаків на всьому ПБК від мису Тарханкут до мису Аюдаг - йде врозріз із виданим ними ж ще 1 січня 2000 року сповіщенням мореплавцям: «пункт 4. 9956.01 Випуск 1. Головне управління навігації й океанографії Міноборони РФ. На підставі міжурядових угод і актів ГУНіО МО передало гідрографічне майно та засоби, необхідні для забезпечення безпеки мореплавання, національним гідрографічним службам країн-республік колишнього СРСР на Балтійському, Чорному і Каспійському морях і за безпеку мореплавання в територіальних водах та економічних зонах цих держав не відповідає». Отже, якщо трапиться, не дай Боже, щось лихе в морі через проблеми з НГЗ, де-юре відповідати доведеться державі Україна. Та ось де-факто вона не керує всіма 77 об’єктами, що, відповідно до рішень господарських і апеляційних судів Севастополя, мають бути вилучені в Міноборони РФ і передані держпідприємству Мінтрансу «Держгідрографія».
З довгого переліку цих НГЗ приблизно 37 об’єктів, у тому числі й маяк на Саричі, перебувають під охороною ЧФ РФ, який не допускає на територію об’єктів співробітників «Держгідрографії». Його листування з командуванням ЧФ РФ нагадує розмову німого з глухим: «просимо допустити на територію маяка» - «допустити не можемо, звертайтеся в Генштаб»; «просимо розмістити нашу ремонтно-відбудовну базу на вашій території відповідно до пункту договору про спільне використання» - «питання не в нашій компетенції, звертайтеся в Головком навігації Міноборони».
Насправді в пункті 15 додатку № 2 до «Договору між Україною і РФ про параметри поділу ЧФ» спільне використання об’єктів гідрографічної служби позначене, але не прописане. Вся проблема в невеличкій примітці в цьому додатку: «Перелік засобів навігаційного устаткування, об’єктів та інфраструктури Гідрографічної служби ЧФ, які перебувають на території України, буде остаточно узгоджений у рамках Угоди між Україною і РФ про навігаційно-гідрографічне та гідрометеорологічне забезпечення безпеки мореплавання в Чорному й Азовському морях». Підписання такого документа і є предметом переговорів, які проводять безпосередньо посли з особливих доручень МЗС двох країн: від Росії - кар’єрний дипломат Петро Добросердов, від України - колишній міський голова Севастополя Віктор Семенов. До речі, останній всенародно обраний мер міста, завдяки позиції якого багато в чому Україні в 1996-1997 роках удалося відстояти національний суверенітет над «містом російської слави».
Позиції сторін різняться радикально. Росіяни готові поділити НГЗ навпіл і до 2017 року поступово передавати свою частину Україні, яка, у свою чергу, висловлює готовність такий документ підписати, але тільки після реалізації власного майнового права на об’єкти. Якщо вони не зазначені в жодному з додатків до Договору про поділ, що описують орендовані ЧФ об’єкти, то апріорі належать Україні, підтверджує наше МЗС. І позиція ця нібито узгоджена на вищому політичному рівні. Росіяни ж іти з маяків не збираються, мовляв, вони входять до складу військових частин ЧФ, і від їхньої роботи прямо залежить життєдіяльність флоту. Водночас юридичні служби російського військового відомства беруть участь у кожному судовому позові з приводу НГЗ, вчасно подають апеляції, але постійно їх програють. На рішення відділів державної виконавчої служби Севастопольського міськуправління юстиції про примусове виконання судових рішень про передачу майна «Держгідрографії» реагують своєрідно: посилюють охорону об’єктів військовослужбовцями морської піхоти, чіпляють таблички «Територія МО РФ. Вхід і в’їзд заборонено». Хоча, в суворо юридичному сенсі, територією Росії є лише кораблі та літаки флоту, й аж ніяк не земля й будівлі на території України. Проте росіяни діють за принципом «а ну ж бо забери!»
Саме так і сталося на Саричі, де конфлікт підсилений протистоянням особистого характеру між вільнонайманим ЧФ РФ, начальником маяка Кухаренком і призначеним ГП «Держгідрографія» теж начальником маяка Лещенком. Останній усе життя мешкає на маяку й жорстко відстоює українські інтереси. І це, безумовно, викликає роздратування вільнонайманих управлінців від ЧФ. Після скандалу з пікетуванням студентами маяка у конфлікт втрутилися й правоохоронні органи: Балаклавський РВВС проводить перевірку за фактом заяви Кухаренка, який обвинувачує Лещенка в організації мало не захоплення об’єкта. На заяви самого Лещенка про погрози на його адресу від опонентів міліція чомусь не реагує. А 31 серпня російські морські піхотинці під командуванням мічмана Орлова залишили територію маяка Сарич, на якій перебували майже місяць. Швидше за все, це стало як реакцією на збуджену студентськими акціями суспільну думку, так і результатом видання постанови старшого держвиконавця К.Пиркової про припинення виконання наказу Господарського суду м. Севастополя № 20-2/258 від 5.07.2005 про примусове вилучення переліку навігаційно-гідрографічних об’єктів у Міноборони РФ. На цей раз судову скаргу подали росіяни вже на дії судового виконавця. Отож їм удалося ще на якийсь час затягти процес передачі маяків та інших НГЗ українському гідрографічному відомству.
Проблема 2017 року
Ще одна напруга в російсько-українських відносинах навколо ЧФ пов’язана насамперед із формуванням робочих органів комісії високого рівня «Ющенко -Путін». У її рамках саме для «чистки авгієвих чорноморських стаєнь» має бути створена підкомісія з проблем функціонування ЧФ у Криму, й Україна намагається створити її у складі зовнішньополітичного комітету, який курирує МЗС. Росіяни відверто не бажають обговорювати проблеми ЧФ із жорсткими українськими перемовниками Тарасюком, Огризком, Семеновим і намагаються втиснути її в оборонний комітет, де в них набагато більше шансів відстоювати свої інтереси. Для російських адміралів убивча навіть сама думка про те, що бойові завдання флот муситиме виконувати в умовах контролю НГЗ підрозділами країни, яка офіційно прагне в НАТО. Україна ж тепер, психологічно готуючи Росію до 2017 року, сповнена рішучості жорстко обмежити діяльність ЧФ у Криму червоними прапорцями договорів оренди, яких слід дотримуватися чітко. Причому на комерційних умовах і на всі об’єкти, які використовує флот: від причалів до клубів. Сума 97,75 мільйона дол. за оренду, на яку щорічно списується держборг України перед Росією, також не задовольняє Київ. Оскільки тоді, у вже далекому 1997-му, коли підписували Договір про поділ ЧФ, ця цифра постала не в результаті комерційної оцінки оренди всіх об’єктів. Але для того, щоб це зробити, треба провести інвентаризацію всього величезного господарства, орендованого флотом. Це доручено зробити ФДМ до 1 жовтня, але, швидше за все, терміни дотримані не будуть.
Звернімо увагу на дві важливі, на нашу думку, обставини. Кожен фахівець вас запевнить: втрата контролю над зазначеними навігаційно-гідрографічними об’єктами жодним чином не позначиться на боєздатності російських військово-морських сил. У епоху нових технологій флотоводці благополучно обходяться без маяків.
Проблема Сарича політико-психологічна. Росіяни не приховують, що мають намір усіляко зволікати процес юридичного врегулювання будь-яких питань, пов’язаних із перебуванням ЧФ РФ на території України. Чим менше в активі української сторони значитиметься благополучно розв’язаних конфліктів, тим складніше їй буде виконати «план-2017». Росіяни не хочуть нічим поступатися, щоб мати козирі для переговорів про подальше благополучне перебування своїх чорноморців на українських землях.
І другий момент. Відповідно до вітчизняного законодавства, навігаційно-гідрографічні об’єкти не можуть передаватися в оренду. Вони не повинні перебувати в руках у росіян де-юре. Але ті ігнорують цю обставину, оскільки маяки й інша інфраструктура перебувають у їхніх руках де-факто.
В України є 12 років до «часу Х» - 2017 року, коли закінчиться термін дії Угоди про умови перебування ЧФ. Часу достатньо для чистки стаєнь дипломатами й посилення українського впливу в самому Севастополі, якщо за це взятися серйозно. Чи вдасться це новій українській владі, покажуть результати найближчих переговорів щодо ЧФ у рамках комісії «Ющенко - Путін».