Хто не співпереживав героям «Бандитського Петербурга», що прокотився телеканалами! Драма простих російських гангстерів змусила прикипіти до телевізора і роз’ятрила душі багатьом на пострадянському просторі. Голлівудський «Хрещений батько» може відпочивати. Нам петербурзькі закулісні дива ближчі і зрозуміліші. Тільки чому ж українські сценаристи й режисери не знайдуть чогось такого ж захоплюючого в рідній Україні? Відповідь зазвичай така: і кіно в нас немає, і гангстерів видатних, якщо відверто, не нашкребеш — усе дріб’язок якийсь...
Стоп! Як то кажуть, помиляєшся, Люльок. Насправді усе якраз навпаки. Режисер одного з найкращих російських гангстерських фільмів Володимир Бортко — корінний киянин, пасинок Олександра Корнійчука. Він багато працював на українських студіях. Потім виїхав. Вочевидь, даремно! Даремно в туманному Петербурзі почав шукати своїх героїв! Якби його ознайомили, приміром, з історією впровадження в українську промисловість і торгівлю голографічних захисних елементів, він напевно погодився б, що сильні «бандитські сюжети» можна знайти і в Україні. До всього тут живуть і працюють чудові гангстери, до того ж приємні з усіх поглядів. І крадуть вони не якісь жалюгідні контейнери з алюмінієвою чушкою чи кілька хур із «Абсолютом»... У білих фраках одним розчерком пера мерседесові хлопчики заробляють такі суми, що петербуржець Антибіотик видається на їхньому тлі чи то жебраком, чи то кишеньковим злодюжкою...
Отже, увага на екран.
Серія перша. «Віслюк, вантажений золотом, візьме будь-який кабінет»
Не будемо заглиблюватися в нетрі, щоб з’ясувати, коли в Україні все це почалося. «Ввімкнемо стрічку» з того моменту, коли на теренах улюбленої Батьківщини ринок настільки звільнився від будь-яких ознак державного контролю та цивілізованості, що люди від підробленої горілки почали гинути частіше, ніж від уже звичних бандитських розбірок; коли дим фальшивих сигарет почав відгонити газовою камерою; а від застосування «фармацевтичних препаратів» люди вирушали на той світ частіше, ніж від хвороб. Ось тоді в нашому демократичному суспільстві найкмітливіші зрозуміли — якщо так ітиме й далі, населення України настільки зменшиться, що не буде з кого здирати побори за «дах» і навіть отримувати податки.
Евріка! — когось осінило. Вирішили кинути всю могуть науки, щоб хоч якось навчитися відрізняти грубу отрутну підробку від того, що можна їсти, пити, курити і чим можна лікуватися без серйозного ризику для життя. Саме час згадати, що на цей момент учені вже винайшли голограму — особливий малюнок, який важко підробити. Варто нанести його на товар — і ви відшукаєте його де завгодно. Навіть якщо станеться катастрофа і голограму пошкодять, товар усе одно можна буде впізнати: аби зберігся хоч маленький шматочок голограми.
І тут, як завжди, доречно, на допомогу прийшла Національна академія наук України. Там знайшлися тямущі фізики, які одразу ж запропонували технологію виробництва голографічних захисних елементів, що допомогли б вести облік товарів, навести лад у контролі за імпортом. Було створено завод, продукцію якого незабаром сертифікували і визнали однією з найкращих у світі. І не дивно — вітчизняні фізики в цій галузі серед провідних у світі. А один із них, знаменитий Денисюк, колись лише через безглузду випадковість не отримав Нобелівської премії за найоригінальніше відкриття в голографії. Тож можна лише порадіти за українських вчених і бізнесменів — в Україні з’явилося власне підприємство, орієнтоване на хай-тек. Це немало!
Віктор Омелич |
Аж тут вітчизняні, не менш геніальні, чиновники вирішили навести в цій справі «лад» і оголосили тендер... на створення кращого проекту заводу, який виробляє голографічні копії.
Зачекайте, навіщо тендер, коли завод уже є?
Варто зазначити, що іноземні фірми взагалі миліші і приємніші вітчизняним чиновникам, ніж рідні українські. Лихі язики пояснюють це тим, що всі іноземні фірми мають гроші (і чималі!) на «представництво і звабу». А віслюк, вантажений золотом, — як відомо, — візьме будь-яке місто. Цю думку висловив хтось із великих полководців давнини, але й зараз «той-таки віслюк» до непристойності просто відчиняє двері будь-яких чиновницьких кабінетів...
Ніяк наші вчені не могли зрозуміти, за що, наприклад, англійській фірмі «Де ла Рю» віддаються почесті, коли є своя, українська. І платити їй не треба, тоді як реалізація англійського проекту потягне на 40 мільйонів доларів... Взагалі, коли йдеться про гроші, непристойно згадувати якісь національні ідеї — будь-який англієць із грошима чиновникові навіть із найдовшими вусами стає якось ближчим і навіть десь ріднішим. Ось, приміром, український філософ академік Курас взявся оцінити переваги англійської фірми і несподівано визнав, що кращої від неї не знайти. У листі прем’єру він порекомендував підтримати тільки її!
Боротьба за виробництво голографічних захисних елементів почала набувати настільки непристойного відтінку, що в справу втрутився президент НАН України Борис Патон. Він прямо звернувся з посланням до Президента Леоніда Кучми: «...викликає подив ставлення окремих високих посадовців, які відверто лобіюють майнові інтереси іноземних виробників голографічних захисних елементів, і зокрема інтереси компанії «Де ла Рю голографікс»...
Невідомо, як події розвивалися б далі, але не минуло і кількох місяців, як та частина британської фірми, яка займалася голограмами... збанкрутувала. Питання про її участь відпало саме собою. Крім того, обговорення проблеми у колі людей обізнаних показало: віддавати державні замовлення на виготовлення голограм у чужі руки — все одно що пропонувати комусь, як то кажуть, ключ від квартири, в якій лежать твої власні гроші. Навіть ще небезпечніше — тут можуть виникнути такі підступні пастки, що ніякий розумний уряд їм ради не дасть...
Отже, вітчизняні вчені та бізнесмени перемогли: кілька підприємств отримали ліцензії на право виробляти голограми. Тож усе начебто закінчилося благополучно. Жаль лише, що ще й ще раз, почувши від чиновників слово «тендер», учені — наші співвітчизники — злякано кричатимуть: «За що?»
Примітка до першої серії: якщо хтось думає, що в нас можна перемогти чиновника, то він глибоко помиляється: перемога може бути тільки удаваною або тимчасовою... Ну що, власне, сталося в першій серії: відвоювали у британської фірми право на виробництво голограм, ну заощадили державі 40 млн. доларів... Зрештою це — дрібниці. Надалі перед прибічниками застосування голограм для контролю постане бар’єр набагато серйозніший. Адже тільки на «лівому» алкоголі бізнесмени «заробляють» 4 мільярди доларів. І невже так просто, без бою, вони дозволять на своїх пляшечках поставити мітку, якої не можна підробити, і віддадуть у держбюджет таку купу грошей?
Добре чую, як скрегочуть зубами елегантні гангстери: «Не дочекаєтеся!» А отже, доморослі Антибіотики й інші «інтелектуали від тіньового бізнесу» придумають такі схеми, щоб довести (поки що без стрілянини), що цього робити не треба...
Серія друга.
«Коли пахне великими грошима, чиновники готові піти на саботаж»
Указ Президента «Про захист документів і товарів голографічними захисними елементами», підписаний 15 листопада 2000 року, мав стати прологом до прощання з тіньовою економікою. Відтепер і навіки-віків Україна повинна була стати цивілізованою державою, у якій законослухняні громадяни продають і купують лише обліковану державою горілку, за яку сплачено всі податки; курять «неліві» сигарети тощо. Тобто мала впасти імперія, яка пронизала всю Україну і щупальця якої ведуть до сусідніх держав.
Найбільш оптимістично налаштовані співвітчизники розраховували, що після появи цього президентського указу тодішній прем’єр-міністр Віктор Ющенко усе зробить для того, щоб голографічна система захисту товарів запрацювала з початку 2001 року, і Україна, з якої мільярди перестануть спливати в офшорні банки, буквально на очах збагатиться і розквітне. Не так сталося, як гадалося...
Очікували, що наступний прем’єр Анатолій Кінах візьметься за справу ревніше, і голограми, які мають покласти край свавіллю на ринку алкоголю (тут понад 70 відсотків товару проходить повз податкові органи), тютюнових (де становище ще гірше) та інших підакцизних виробів, активно впроваджуватимуться. Сподівання знову не справдилися.
Новий етап епопеї із впровадження голограм у торгівлю тютюново-горілчаними виробами почався, коли голова парламентського комітету з питань регламенту, депутатської етики й організації роботи Верховної Ради Віктор Омелич 23 жовтня 2001 року надіслав депутатський запит «Про зволікання з реалізацією заходів щодо детінізації економіки» прем’єр-міністру Анатолію Кінаху. Народний депутат звертав увагу Анатолія Кириловича на факт безпрецедентного зволікання з виконанням указу Президента і на ту обставину, що добре організованим силам вдалося вибудувати непробивний мур навколо власних комерційних інтересів.
Цікава деталь: відповідь надійшла, по-перше, із запізненням і тільки після того, як Анатолію Кінаху додатковим листом нагадали, що мовчання стає непристойним. І відповідь, до того ж, підписав не прем’єр-міністр, а віце-прем’єр Володимир Семиноженко...
По-друге, якщо перекласти відповідь із канцелярської мови зрозумілою людською, то її текст означає, що в Кабінеті міністрів постараються ще «промурижити» проект скільки зможуть, а потім ще невідомо скільки погоджуватимуть (про це також дуже прозоро йдеться у відповіді віце-прем’єра). Кабінету міністрів (двох складів) уже вдалося успішно затримати на рік виконання указу Президента. Високі зацікавлені особи, вочевидь, розраховують у передвиборній метушні ще кілька місяців відбиватися від нападок депутатів. А там, дивися, прийде новий склад Верховної Ради — поки зорієнтуються що й до чого, вдасться ще протягти рік-два і, відповідно... поторгувати фальсифікованим алкоголем із фальшивими акцизними марками, сигаретами й іншим джентльменським набором товарів, які приносять величезні бариші.
А ви що думали — буде інакше? Ну хто ж легко і без бою віддасть мільярди доларів із «общака» у кишеню держави! Можна тільки гадати, чому так тремтить рука у високих осіб, які підходять із пером до відповідного документа...
Отримавши відповідь, Віктор Омелич наважився на відкриту атаку — він, як на початку цієї епопеї академік Борис Патон, прямо звернувся з листом до Президента Леоніда Кучми. У ньому зазначив, що «відповідь Кабінету міністрів на депутатський запит фактично є відпискою і свідчить про те, що Кабінет міністрів, попри те, що рік уже минув, ще не готовий до прийняття необхідних постанов відповідно до указу Президента України.
Щоб посилити відповідальність Кабінету міністрів України за безумовне виконання президентського указу, затримка з реалізацією якого призводить до щорічної втрати надходжень у Державний бюджет України десятків мільярдів гривень, доцільно було б, на мій погляд, запропонувати Раді національної безпеки й оборони України заслухати окремим питанням звіт Кабінету міністрів про хід виконання указу Президента від 15 листопада 2000 року №1239».
У листі секретарю Ради національної безпеки й оборони України Євгену Марчуку депутата В.Омелича речі названо своїми іменами ще більш прямо: «Відповідь на мій депутатський запит фактично... свідчить про відкритий саботаж реалізації завдань, визначених указом Президента України».
Серія третя. «Ти ба, знайомі все обличчя!»
Для цієї серії не потрібен спеціальний сценарій — вона інтерактивна і розрахована на пряму участь глядачів у нашому кінопроекті. Стежте за останніми новинами на українському ТБ. Сьогодні фінальні сцени блокбастеру століття пишуться героями цієї історії, котрі готуються до передвиборної кампанії. Вглядаючись у шляхетні, спокійні, осінні клопоти про людей державних мужів, спробуйте здогадатися: який хід, щоб нашкребти на чергову «хатинку» у затишному куточку світу, придумують вони у вільний від турботи про нас час?..
Приз тому, хто вгадав: ви точно знатимете, кого викреслювати в нескінченному списку претендентів, який отримаєте для голосування наприкінці березня 2002-го.
P.S. Щоб предметніше відчути все, про що ми говорили вище, уявіть — в один кейс, у який в найщасливіші дні нашого життя не вдається помістити більше шести пляшок горілки, серйозна людина упакує один мільйон доларів. І тоді цей кейс важитиме десь 16 кілограмів.
Використання голографічних знаків захисту обіцяє забрати у торговців (тільки алкоголем) до 4 тисяч таких кейсів із доларами! Щоб ви повною мірою усвідомили тему, скажу інакше: це 64 тисячі кілограмів, себто 64 тонни, або 8 «КамАЗів», вантажених доларами.
Аби покрити всі витрати на освіту наступного року, достатньо з цієї вервечки «КамАЗів» лише однієї машини. Ще півтора «КамАЗа» дозволять підтримати вугільну промисловість і технічно переоснастити шахти. Усього півмашини забезпечать річну потребу України на утримання охорони здоров’я...
Боже, скільки сумних думок може прийти в голову при спогляданні звичайної пляшки горілки!