Добровольчий батальйон 3 відомий на Заході своїми націоналістичними переконаннями і безстрашністю в боях. Але менш відомим фактом є те, що серед українських націоналістів чимало жінок. Більшість з них медики, але деякі беруть участь в боях проти проросійських терористів.
Про це сьогодні пише видання The Guardian, журналісти якого поспілкувалися з українками на передовій. Одна з них має прізвисько "Мама Таня", і це не перша війна в її житті. Раніше з чоловіком вона жила в Азербайджані і стала свідком конфлікту в Нагірному Карабасі. Тоді вона навчилася надавати медичну допомогу і витягувати поранених з лінії фронту. Зараз Мама Таня займається тим же.
"Я воюю за свободу і територіальну цілісність моєї країни. Це наша земля. Ми не агресори, як Росія. Ми захищаємо свою територію", - сказала вона журналістам.
Мама Таня розповідає, що її поранили під час бою, а потім взяли в полон солдати з Чечні, які воюють на боці терористів. Але після визволення вона вирішила залишитися на фронті і продовжити допомагати українським силам.
"Тут дуже страшко, коли стріляє артилерія. Я першою тікаю в укриття і кличу всіх за собою. Загинути від снаряда – це дурна смерть. Загинути у бою, коли ти бачиш ворога, а він тебе, - це зовсім інше", - каже жінка.
За її словами, найтяжче на війні – це втрачати тих, хто поряд.
"Я люблю всіх цих хлопців. Особливо молодих. Я завжди дивуюся, якого чорта вони сюди приїхали", - каже Мама Таня і розкурює сигарету.
Вона, як і решта українських бійців на фронті, не вірить у перемир'я і завершення війни найближчим часом.
"Новий гуманітарний конвой з Росії приїхав. І ми чекаємо на "подарунки" від ЛНР. Вони бажають нам доброго ранку і доброго дня обстрілами артилерії. Ми вже завчили їхній графік, коли вони стріляють", - каже жінка.
На запитання, що вона робитиме після війни, Мама Таня знизує плечима. За її словами, на фронті всі дуже згуртовані, як одна велика родина.
"Часом я жартую, що поїду воювати в Ірак чи визволяти Грузію", - каже вона.
Інший боєць батальйону з позивним "Вітамінка" прийшла на фронт із Запоріжжя. Вона розповіла, що найбільша біда на фронті для неї – це її хлопець, який сердиться і не говорить з нею зараз.
"Цей засранець поїхав на фронт без мене. Він пішов на роботу і сказав мені чекати на нього в Києві. І я чекала. А потім він зник на два місяці. Я дізналася, що він доброволець на фронті", - розповіла 24-річна дівчина, пояснюючи, чому вона вступила в добровольчий батальйон.
Коли хлопець Вітамінки зустрів її на фронті, наказав негайно повертатися додому, але вона не послухала. Тож тепер він на неї сердиться.
"Найважче те, що поки брати помирають тут, багато людей на це чхали. Вони їздять на дорогих автомобілях, купують дорогий одяг чи кросівки за 200-300 доларів за пару. Ось чому багато солдатів обов'язково з кимсь сваряться, коли їдуть у відпустку", - розповіла дівчина.
За її словами, на полі бою не страшно. Значно страшніше чекати і не знати, що відбудеться за мить. Після війни Вітамінка збирається стати лікарем і допомагати дітям пройти психологічну реабілітацію.
"Що мені подобається тут, то це смак життя, який стає гострішим. Серед горя і нещастя рідкісні хвилини радості стають особливими. Я не можу змінити свого ставлення до подій. Значно легше змінити події", - каже вона.
Дівчині з позивним "Анаконда" всього лише 19 років. Командир її загону дав їй таке прізвисько через міцну статуру і силу. За словами Анаконди, мама телефонує їй на фронт постійно, навіть під час бою. І краще взяти слухавку, інакше вона буде телефонувати безперестанку.
"Спочатку мама казала, що війна не для дівчат. Але тепер вона змирилася з моїм вибором. Тато теж хотів на фронт, але він не може рухатися через стан здоров'я. Він пишається мною", - каже дівчина.
За її словами, спочатку вона брала участь в боях неподалік Дебальцевого, але потім перейшла в батальйон "Айдар", в якому служать її друзі.
"Раніше я працювала медсестрою у військовому шпиталі у Києві. В якийсь момент зрозуміла, що не можу дивитися, як наші чоловіки помирають. Це моя країна і мій народ. Мені боляче дивитися, як бійці і мирні люди гинуть по обидва боки конфлікту. Я би хотіла, щоб війна закінчилася якомога швидше", - каже Анаконда.
22-річна дівчина у військовій формі на ім'я Вікторія доглядає невелике кладовище на околицях міста Старобільськ. За її словами, її поранили у бою. Після цього командування відправило її сюди займатися встановленням імен загиблих і похованням. Проходячи між могилами, вона розповідає історію кожного, хто тут похований.
"Якось я говорила з дружиною одного солдата, який похований на кладовищі. Я сказала їй, що її чоловік був сильно поранений і не вижив. Тест ДНК підтвердив його особу. Але вона не повірила мені все одно. Вона сказала, що її чоловік живий і вона чути не хоче про якісь перепоховання", - розповіла Вікторія.
Раз на тиждень дівчина просить командування відправити її в бій.
"Якщо я не піду на передову хоча б раз на тиждень, я здурію. Я хочу хоча б їду хлопцям занести. Але моє командування не дозволяє мені ходити на передову часто. Бояться, що я там залишусь", - каже Вікторія.
За її словами, раніше вона була переконана, що захищає свою країну. Але зараз дівчина не впевнена в цьому. Та в цей же час, вона не залишає фронт, тому що не хоче покидати хлопців з батальйону. В цей же час, в Донбасі триває хитке перемир'я. Спостерігачі ОБСЄ підтвердили, що обстрілів в зоні АТО стало набагато менше, але вони все одно є. Згідно з даними Генштабу, за останню добу загинув один український військовий, один поранений. А на Маріупольському напрямку з мінометів і БМП терористи обстріляли селище Широкіно. А близько опівночі українські воїни відбили штурм бойовиками цього населеного пункту.