Закордонні парафії стали жертвами компромісу між Фанаром і Києвом. Згідно з Томосом, закордонні парафії, що раніше входили до УПЦ КП, переходять під управління Вселенського патріярхату. І хоча мало хто це розуміє, відчуває і помічає, - це велика втрата для української церкви. Не кількісна, можливо, але якісна - точно. Але це значно більша втрата для самих закордонних парафій. Які, цілком природно, зовсім не палають бажанням переходити під Константинополь.
Про це у своїй статті для DT.UA пише Катерина Щоткіна. На її думку, щодо цієї частини української церкви все було зроблено не надто гарно. Починаючи з того, що одним ударом хтось розрубав той зв'язок, який був для них життєво важливим, і закінчуючи тим, що їхньої думки при цьому навіть не спитали.
"Тож патріярх Філарет розрахував точно: якщо в Україні успіх його демаршу сумнівний, то закордонні парафії і підтримають, і приєднаються. Уже приєднуються. І поки ми засмучуємося (або радіємо - хто як) з приводу "повернення" однієї парафії ПЦУ до УПЦ МП, за кордоном парафії ПЦУ повертаються до УПЦ КП одна за одною. Вони ж хочуть залишатися частиною Київської церкви. І залишаться. З Філаретом, то з Філаретом, - зазначає оглядач. - У результаті закордонних парафій не отримає ні ПЦУ, ні Константинополь. Їх отримає Філарет. Якщо тільки очільники ПЦУ й Константинополя, взявши до уваги всі обставини, не ухвалять якогось соломонового рішення. Але на це, на жаль, розраховувати важко: у ПЦУ не відчувається достатньої твердости, а в Константинополі тенденції прямо протилежні - до уніфікації закордонних парафій, до нівелювання їхньої національної самоідентифікації. Це добре видно на прикладі скасування Архієпископії російських парафій у Західній Європі".
Детальніше про "грі" Філарета читайте в статті Катерини Щоткіної "Святійші недуги" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".