Поки незрозуміло, чи зможе російський президент Володимир Путін прийняти Україну, яка не перебуває під черевиком Кремля. З урахуванням вторгнення до Грузії спостерігачі не виключають навіть сценарій військового втручання. Однак наслідком поточної кризи може стати і тісна співпраця Москви із Заходом з метою врятувати українську економіку. Можливо, гнів Путіна обмежиться дещицею конфронтації і заходами щодо запобігання "кольоровій революції" у його власній країні.
Зараз не час брязкати зброєю, пише The New York Times, рекомендуючи США і ЄС дати зрозуміти українцям, що буде надано суттєву фінансову допомогу, якщо вони сформують уряд національної єдності і погодяться на проведення пакету реформ.
"Західні країни також повинні спробувати задіяти Росію, щоб Кремль не саботував план порятунку України, а російськомовні українці зрозуміли, що Захід не виступає за націоналістичний уряд", - йдеться у статті.
Це вирішальний момент для Путіна, який, як багато його співвітчизників, не в силах змиритися з тим, що Україна - суверенна держава. Він має розуміти, що Росія не зможе перешкодити наступному українському лідеру підписати Угоду про асоціацію з ЄС і що дії з розколу України спровокують громадянську війну.
На відміну від східноєвропейських членів ЄС і НАТО, в України та Росії багато спільного. Однак, як показали події останніх трьох місяців на Майдані Незалежності, українці пов'язують своє майбутнє з європейськими цінностями. "Головне - переконати всіх українців і Росію, що мова не йде про вибір "або-або": демократична Україна, пов'язана з Європою, може зберегти спільні з Росією культуру, мову та історію", - підкреслює NYT.
Віктор Янукович втік, залишивши позаду приватне поле для гольфу, ресторан, оформлений під іспанський галеон, оберемок документів і багато мертвих протестувальників. "Але не поспішайте аплодувати, - закликає USA Today. - Це ще не тріумф демократії. Україна тільки починає - точніше, відновлює - процес, який буде не менш складним, ніж невдалі повстання "арабської весни" або "кольорові революції", що почалися після холодної війни, в тому числі українська "помаранчева революція" 2004 року".
США та ЄС опинилися у делікатному становищі, зазначає видання. Їм потрібно не просто стабілізувати Україну, але зробити це у співпраці з Росією.
У минулому президент Путін використовував підкуп (під виглядом фінансової допомоги) і шантаж (погрози відключити газ), аби заманити Україну назад на орбіту Росії. На цьому він, швидше за все, не зупиниться. Військове вторгнення малоймовірне, але Путін швидше спробує розколоти Україну, чим буде спостерігати за її рухом на захід.
Окрім ненависті до поваленого лідера і його клептократії, у різних українських фракцій немає нічого спільного, лише взаємна неприязнь. "Це суперництво може бути заспокоєно лише шляхом співробітництва Сходу і Заходу, як усередині України, так і за її межами", - йдеться у статті.
Західні лідери, зокрема президент США Барак Обама і канцлер Німеччини Ангела Меркель намагаються переконати Путіна не заважати змінам в Україні, повідомляє The Washington Post.
Поки незрозуміло, чи зможе російський президент прийняти Україну, яка не перебуває під черевиком Кремля. Перші ознаки не обнадійливі: сам Путін не висловлюється щодо українських подій, але члени його уряду зробили ряд розгніваних і войовничих заяв. "Взято курс на те, щоб диктаторськими, а часом і терористичними методами придушити незгодних в різних регіонах України", - цитує WP заяву російського МЗС від 24 лютого.
"Подібні заяви можуть стати виправданням для підтримки сепаратистів у Криму та інших регіонах, - попереджає газета. - З урахуванням путінського вторгнення до Грузії у 2008 році не можна виключати сценарій військового втручання. Саме тому на додаток до спроб примирити Росію з демократичної та незалежної України Захід повинен дати зрозуміти, що будь-яке подібне вторгнення стане катастрофою не тільки для України, але і для Росії".
"Втеча президента, якого було освистано натовпом, та зраджено одночасно ближнім оточенням, партією і силами правопорядку, - це, безсумнівно, найстрашніший жах Володимира Путіна, - вважають у Le Monde. - Ні для кого не секрет, що він відчуває відразу до "кольорових революцій" - потрясінь, які знаменують звільнення суспільства, що відкидає систему влади, корупції та клановості".
"Те, що відбувається сьогодні в Україні, буде мати серйозні наслідки на пострадянському просторі хоча б через демонстрації того, що домінування Москви у "ближньому зарубіжжі" може бути неповним", - звертає увагу Le Monde.
"Яку форму отримає російський гнів? Розпалювання сепаратистських настроїв у російськомовному Донбасі? Активація мереж російських військових у Криму? Введення військ, як до Праги у 1968 році?" - намагається зрозуміти видання.
"Подібні сценарії пов'язані з певними ризиками, і Володимир Путін це знає. Хаос на Україні неминуче позначиться на сусідній Росії", - йдеться у статті.
Le Monde радить ЄС без зволікань поглянути на Молдавію і Грузію. Ці країни парафували Угоду про асоціацію і можуть зазнавати тиску з боку Росії. "Вибухова хвиля київської революції тільки починає поширюватися", - констатує видання.
Після принизливої "втрати обличчя" Путін міркує про помсту" - стверджує в заголовку The Times. Журналіст Роджер Бойз аргументує це так: якщо Москва не змогла утримати Україну, чи збережеться довіра до неї у "численних країнах, де вона підставляє підпірки диктаторам"?
"У січні комік Джей Лено жартував, що сидить на "дієті Обами" ("Я дозволяю Путіну з'їдати мій обід"). Тепер же значній частині світу здалося, що це у Путіна відняли обід і з'їли", - йдеться у статті.
Путін як голова неофіційного світового "клубу автократів" зобов'язаний грати мускулами. Щоправда, на думку Бойза, Росія хоче уникнути розпаду України: "Який сенс зберегти за собою Схід, але втратити Київ, пов'язаний з давньоруською цивілізацією". Але, погрожуючи відділенням "російських територій" (дослівний вираз автора), Москва зуміє дестабілізувати будь-який український уряд.
Ні Москва, ні Брюссель не хочуть обвалу української економіки, продовжує кореспондент. Євросоюзу потрібно, щоб Росія продовжувала допомагати Україні грошима. "Так що одним з довгострокових наслідків поточної кризи може стати більш тісна співпраця з Москвою. А поки чекайте від Путіна жорстких висловлювань і дещицю конфронтації. Він сприймає події минулих вихідних як приниження, зрежисоване Заходом", - йдеться у статті.
"Курс Путіна щодо української кризи зумовить долю його самого" - так називається стаття Саймона Дженкінса у The Guardian. Як поведе себе російський президент - як державний службовець або як задирака? - Міркує автор.
Але починає оглядач з роздумів про Олімпіаду. "Жоден план не витримує зіткнення з ворогом", - філософськи зауважує він. Заради свого світового авторитету Путін витратився на проведення Олімпіади, позиціонував сучасну Росію як бастіон неоконсерватизму. Але на ділі в дні Олімпіади він "кричав по телефону на Януковича, вимагаючи придушити київське повстання будь-якими засобами, навіть найбільш убивчими. Крик був безрезультатним", - вважає автор.
Олімпіада також була задумана, щоб "показати, як кордони Росії на Кавказі примушені залякуванням до підпорядкування", але "вибухнув західний кордон", пише Дженкінс, маючи на увазі українські події.
Те, як поведе себе Путін, зумовить його долю. Ким він стане - "витонченим державним службовцем або клептоманом - задиракою"? Путін підготував основу для Сочі вмілою дипломатією в Ірані та Сирії, нагадує автор. Але це далекі країни, а Україна для Путіна "свій двір, де не менше третини країни дивиться на нього в очікуванні вказівок. Він не може ні кинути цих людей, ні ігнорувати хвилю українського націоналізму в Києві", - визнає оглядач.
"Жах Путіна: тепер черга росіян вимагати революції" - так називається стаття відомого історика Роберта Сервіса, опублікована у The Sunday Times.
Взагалі Олімпіада почалася для Путіна вдало ("навіть ситуація з учасницями Pussy Riot не змогла забруднити його імідж добряка", вважає автор). Але тепер люди запитують про роль Путіна у кровопролитті в Києві.
"Його репутація як майстра геополітичного планування завжди була перебільшена", - вважає автор. На його думку, в Сирії Путіну краще вдалося втручатися в чужі справи і ставити підніжки, ніж знаходити рішення.
"Ключ до поведінки Путіна - його внутрішньополітичні турботи. Виступаючи проти іноземної інтервенції у Сирії, він прагнув запобігти будь-яким прецедентам для втручання інших країн у справи Росії", - йдеться у статті.
Тому Путіна вкрай хвилює Україна. "У ринковій економіці всіх колишніх республік СРСР, окрім країн Балтії, домінують купки підприємців, чиє астрономічне багатство нажито сумнівними методами, а політики привласнили велику частку прибутку. Соціальні протиріччя легко можуть вирватися назовні", - пише автор.
В Україні пріоритети Путіна і стиль правління Януковича натрапили на раптовий опір народу. "Жах Путіна в тому, що росіяни можуть перейняти ідею, що боротьба на вулицях з корумпованими, деспотичними правителями здійсненна", - такий висновок робить історик. !zn