Після того, як проросійські терористи порушили умови перемир'я, досягнуті в Мінську, і захопили Дебальцеве, експерти і оглядачі почали звинувачувати Захід в капітуляції у боротьбі проти Росії за Україну.
Мінські угоди стали насмішкою Володимира Путіна над лідерами Євросоюзу, а втрата Дебальцевого стала символом наївності західних політиків. Але ці звинувачення не справедливі і продиктовані швидше емоціями, ніж холодним розумом.
Про це пише директор варшавського відділення European Council on Foreign Relations Пьотр Бурас на сторінках Gazeta Wyborcza, який зауважує, що Захід не програє Росії, а грає в складнішу і довгострокову гру, на відміну від Кремля.
Експерт нагадує, що, по-перше, у відповідь на ескалацію конфлікту в Україні лідери країн НАТО в Ньюпорті вирішили зміцнити східний фронт Альянсу на випадок, якщо опортунізм Путіна зайде занадто далеко. Таким чином, оборонне об'єднання показало, що його члени можуть розраховувати на серйозну підтримку у разі потреби оборонятися від агресії. Україна ж не є членом НАТО, тож чекати прямої участі Альянсу у вирішенні конфлікту в Донбасі було б неправильно.
По-друге, путінська Росія все ж таки не Третій рейх, оскільки Німеччина під керівництвом Адольфа Гітлера стала новою країною, яка стрімко розвивалася. Росія ж навпаки – занепала наддержава. Її економіка виснажена західними санкціями і обвалом цін на нафту. Звісно, занепалі імперії не менш небезпечні, ніж амбіційні нові режими, особливо, якщо в їхніх руках ядерна зброя. Але ця різниця впливає на подальші розрахунки щодо поведінки Росії.
Польський журналіст Януш Роліцький писав, що Путін імпульсивний і непередбачуваний. І якщо це так, тоді різкий і сильний тиск на нього призвів би до ще більших втрат, ніж в Дебальцевому. У свою чергу старший аналітик Інституту стратегічних досліджень ЄС Ніку Попеску нещодавно відзначив чутливість режиму в Росії до погіршення економічної ситуації. А якщо пригадати про долю СРСР після економічного краху, можна зрозуміти, наскільки обмеження сильна зброя.
Через економічний тиск Росія вже відмовилася від кількох амбіційних проектів, серед яких, приміром, газопровід Південний потік. Проблеми виникли і в державного нафтового гіганта "Роснефть", від чиїх доходів залежить стан бюджету Росії.
"Звичайно, вплив санкцій на політику Москви помітний не одразу. Але ми не повинні обманювати себе, тому що жоден інструмент окрім військової інтервенції не дасть швидкого результату у відбитті агресії Росії", - йдеться в статті.
По-третє, на думку автора, говорити про те, що поступки в Мінську на користь Путіну дозволять президента Росії піти на нові територіальні завоювання, не варто. Йому не потрібна нова територія. І про це свідчить те, що Путін наполягав у Мінську, щоб саме Київ відбудовував і забезпечував соціальні виплати Донбасу. Для Росії ці витрати занадто великий тягар. На думку автора, Путін хоче повернути вплив на Україну і розколоти Євросоюз.
Однак, європейське об'єднання досі зберігає спільну позицію. А агресія Росії змусила українців більше симпатизувати Заходу, ніж східному сусідові. На думку автора, найголовніше зараз для Заходу зберегти санкції в силі і активніше допомагати Україні з порятунком її економіки. Збільшення допомоги МВФ – це вже хороший початок, але це не повинні бути всі гроші від Європи і США для українців.
Разом з тим, глави МЗС "нормандської четвірки" зустрінуться в Парижі 24 лютого. Зустріч відбудеться у вівторок вранці в будівлі МЗС Франції. Між тим, президент Франції Франсуа Олланд зазначив, що подальший розвиток ситуації на сході України може становити небезпеку.