На початку російського вторгнення в Україну не лише Москва вірила в те, що її наступ швидко досягне успіху. В лютому навіть чиновники в США застерігали, що Київ може впасти за лічені дні.
На боці російської армії були цифри, а краще сказати одна цифра - правило чисельного співвідношення сил 3 до 1, якого сторона, яка атакує, повинна дотримуватися, щоб перемогти армію в обороні. Це одна з пропорцій, популярних у військовій стратегії. Здавалося, що у Росії була така перевага в силах, - пише Wall Street Journal.
Війна в Україні повернула інтерес до пропорцій співвідношення сил. Серед них багато інших моделей, які говорять, скільки військ потрібно, щоб перемогти непідготовлені сили оборони, щоб придушити партизанський опір чи контратаку на флангах. Ці пропорції вивчали цілі покоління тактиків як в США, так і свого часу в СРСР, а тепер в Росії. Вони стали зручним аргументом на користь твердження про надзвичайну уразливість України.
«Я думаю, що більшість з тих, хто мислить такими категоріями, вірять, що потрібна перевага в пропорції 3 до 1, щоб добитися прориву. Але цілком очевидно, що Росія дуже сильно прорахувалася», - сказав професор Університету Чикаго Джон Міршаймер.
Wall Street Journal наводить прикладів співвідношення сил у випадку різних військових операцій. Наприклад, щоб атакувати підготовленого і фортифікованого суперника потрібна перевага 3:1. Якщо ж атака неочікувана для сторони, яка обороняється, тоді співвідношення сил повинне бути на рівні 2,5:1. Контратаку на флангах можна проводити й рівними силами. А щоб утримати окуповану територію, потрібно 20-25 солдатів на тисячу населення. Далі Wall Street Journal наводить баланс сил Росії і України до початку війни. Наприклад, у вимірі живої сили російська армія мала перевагу 4,6:1. Співвідношення щодо кількості танків становило 3,4:1, а БТР - 9,7:1 на користь Росії. Також російська сторона мала перевагу за кількістю артилерії на рівні 2,7:1.
Сучасні версії правила 3:1 застосовується і до локальних бойових секторів. Аналітичний центр RAND Corp визначив, що перевага на рівні 1,5:1 в широкому театрі бойових дій може дозволити стороні, яка атакує, досягти пропорції 3:1 в окремих секторах. Перед вторгненням в лютому Росія стягнула до кордонів 190 тисяч військових в той час, як українська армія була розпорошена по всій країні. Здавалося, що російська армія мала чисельну перевагу над ЗСУ.
Професор Колумбійського університету Стівен Біддл робить висновок, що російський провал підкреслює, на скільки справжні сучасні війни складніші, ніж подібні пропорційні розрахунки. Біддл був членом аналітичних команд генералів Девіда Петрауса і Стенлі МакКрістала під час війн в Іраку і Афганістані.
«Емпіричних доказів для підтвердження таких розрахунків надзвичайно мало. Це ж не якийсь науковий закон. Вони відповідають інтуїтивному розумінню до певної міри, але це паскудна соціологічна теорія», - пояснив він.
Пропорції співвідношення сил не враховують західну розвідку і матеріальну підтримку, рішучість ЗСУ, не враховують низьку російську мораль, великі логістичні проблеми армії Росії або її грубі тактичні помилки, - каже Біддл. Він запевняє, що в плануванні реальних бойових операцій армія США використовує більш детальні аналізи. Пропорції співвідношення сил походять з часів сухопутних війн в Європі у 19 столітті. У своєму тексті за 1832 рік про військову стратегію прусський генерал Карл фон Клаузевіц проголосив: «Оборонна форма війни за своєю природою завжди сильніша, ніж наступ». Під час франко-пруської війни у 1870 році армія Прусії довела, що для прориву стороні, що атакує, потрібно мати втричі більше сил.
Перша світова війна, в який солдати проводили у траншеях цілі роки, тому що пробити оборонні лінії не вдавалося, додали самій ідеї пропорцій додаткову вагу. Англійський бригадний генерал Джеймс Едмондс невдовзі після закінчення Першої світової війни теж писав про правило 3:1: «У Німеччині я зазвичай виходив з розрахунку, що для прориву через позиції ворога, рівносильного у всьому: в сміливості, підготовці, моралі й озброєнні, - потрібно мати потрійну чисельну перевагу». Після Другої світової війни ідеї про співвідношення сил активно використовували у військовій доктрині СРСР. США користувалися такими розрахунками з 1955 року для оцінки потенційних результатів військових сценаріїв. Хоча були й скептики. Наприклад, генерал Сухопутних військ США Омар Бредлі критикував пропорційний підхід, вважав, що він обмежує військових тактиків, зводячи їхні розрахунки для загальної стратегії до надто спрощених уявлень.
У 1980-х оцінки співвідношення сил грали центральну роль у дебатах про те, чи зможуть країни Варшавського договору на чолі з СРСР, які мали чисельну перевагу над силами НАТО в Європі, швидко здобути перемогу у війні без застосування ядерної зброї. З одного боку Міршаймер стверджував, що силам «соцтабору» буде важко досягти переваги на рівні 3:1. Тож вони не зможуть швидко розбити НАТО. Він стверджує, що як тоді, так і зараз пропорційне правило можна застосовувати лише до точкових битв, націлених на прорив.
Інші дослідники, такі як Джошуа Епстейн, просували динамічні математичні моделі для оцінки балансу військових сил. Будучи науковим співробітником Інституту Брукінгса, він стверджував, що пропорції взагалі хибні. Але перш ніж з’явився консенсус у цих суперечках, Холодна війна закінчилася. Для щасливого покоління, яке народилося після неї, велика війна в Європі здавалася чимсь немислимим. Епстейн почав використовувати своє математичне моделювання для прогнозів щодо поширення хвороб. Зараз він епідеміолог в Нью-Йоркському університеті. Однак, він все ж звернув увагу на події в Україні.
«У цьому випадку очевидно, що співвідношення сил, чисельна статистика бойових підрозділів не можуть передбачити, що насправді відбудеться на полі битви», - сказав він.