На саміті НАТО президент Джон Байден вперше у цьому році зустрівся з лідером Туреччини Раджепом Таїпом Ердоганом, відкинувши в бік давні суперечки. Але Анкара продовжує грати за обидва табори у війні, яку Росія розв’язала проти України.
Якщо США тепер готові вести справи з Туреччиною, їм потрібно зосередитися на тому, щоб переконати Ердогана стати на бік Заходу в питанні України, - пише Washington Post.
Між Байденом і Ердоганом немає «втраченої любові». Будучи ще сенатором, нинішній президент США постійно критикував Туреччину. Це відбувалося не в останню чергу під впливом великої грецької діаспори в штаті Делавер, який представляв Байден. Обіймаючи посаду віце-президента, він вступав у сутики з Ердоганом через порушення прав людини і його спроби обмежити турецьку демократію. Але попри взаємну неприязнь, Ердоган вже давно добивається схвалення Байдена. Телефонні розмови і двостороння зустріч з лідером США дозволила Ердогану виставити себе в ролі важливого лідера на світовій арені.
Білий дім наполягає, що обміну політичними послугами не було. Хоча чиновники в приватному порядку визнають, що раптова готовність адміністрації Байдена продати Анкарі літаки F-16 і несподівана згода Ердогана на вступ Швеції й Фінляндії в НАТО - це не випадковість. Це говорить, що американська сторона реалістично дивиться на транзакційну природу відносин. Ердоган завжди був проблемним союзником, який вимагає поступок за правильні вчинки. І швидше за все, він таким і залишиться.
Але позитивна взаємодія Байдена з Ердоганом цього тижня пропонує шанс серйозно покращити відносини після років взаємної недовіри. Якщо обидві сторони зможуть знайти політичну волю для продовження співпраці, тоді наступний крок - це залучення Туреччини до західного фронту у війні, яку Росія веде проти України. Існує багато способів, як Анкара може підтримати Київ, звісно, за умови, що Вашингтон і інші столиці зможуть переконати Ердогана, що це в його ж інтересах. Туреччина не лише відмовилася запроваджувати санкції проти Росії, вона також грає головну роль у російських спробах їх обійти. Цьому потрібно покласти край. Турецька компанія, пов’язана з родиною Ердогана, передає Україні безпілотники. І це добре. Але Київ вже кілька місяців просить Анкару допомогти з іншими видами озброєння, такими як системи протиракетної оборони, засоби електронної боротьби тощо.
Туреччина також могла б сильно допомогти у завданні зламати російську морську блокаду Одеси. Росія заважає Україні експортувати зерно, що шкодить її економіці й розпалює глобальну продовольчу кризу.
«Згода адміністрації Байдена на продаж нових F-16 Туреччині може бути лише початком стратегії, націленої схилити Анкару на свій бік і заохотити турецький уряд відійти від дипломатії з Росією на користь участі в міжнародних зусиллях, націлених забезпечити експорт українського продовольства», - сказав науковий співробітник Council on Foreign Relations Стівен Кук.
Минулого тижня Ердоган оголосив, що його уряд розпочне переговори з Москвою про відкриття «коридорів» для експорту зерна. Але, швидше за все, російська сторона їх провалить. Коли зусилля виявляться марними, Туреччині доведеться вирішувати, чи стати на бік партнерів України, щоб забезпечити експорт зерна без російської згоди.
«Розблокування цих портів буде вимагати більш прямого втручання США і НАТО. У цих зусиллях Туреччина буде важливою, оскільки це потужна сила в Чорному морі, а ще країна контролює Босфорську протоку», - пояснив Кук.
Водночас не варто чекати, що Ердоган розірве стосунки з його другом Владіміром Путіним. Турецький лідер готується до виборів наступного року. І щоб мобілізувати націоналістично налаштованих виборців, він, швидше за все, теж буде демонізувати США через державні ЗМІ. Але радник Байдена з національної безпеки Джейк Саліван давно просуває більш транзакційний підхід до американо-турецьких відносин.
«Повне зближення з Туреччиною ніколи не відбудеться. Будуть лише окремі угоди. І це не обов'язково погано», - сказав колишній посол США в Туреччині Ерік Еделман.
Є багато причин вважати, що загравання Ердогана з Путіним більше не приносять турецькому лідеру ніякої користі. Туреччина більше не вважає Росію надійним постачальником зброї. Російська війна проти України посилює турецьку інфляцію до безпрецедентного рівня, виснажуючи й без того хитку економіку. Туреччина також протистояла російським військам в кількох місцях, зокрема, в Сирії, Лівії й Нагірному Карабасі.
Звісно, США можуть чекати, поки Ердоган втратить владу. Але немає жодних гарантій, що наступний турецький уряд буде кращим партнером в питанні України. Ердоган проблемний союзник. І щоб він погодився на угоди, потрібно, щоб він був у доброму настрої. Але адміністрації Байдена краще було б рухатися вперед у спробах покращити відносини з Туреччиною замість того, щоб витрачати обмежену дипломатичну енергію на партнерів з меншими можливостями і бажанням допомогти, таких як Саудівська Аравія. Залучення Анкари на свій бік може стати ключем, який допоможе Україні перемогти у війні з Росією.