Критики прем'єр-міністра Великої Британії Терези Мей часто нападають на неї за активізацію статті 50 Лісабонського договору, починаючи процес Brexit, до того, як її уряд визначився з формою виходу королівства з ЄС. Щойно стаття застосовується, у сторін є дворічний термін для завершення переговорів. Встановлення строку, який закінчується 29 березня, послабило переговорну позицію Мей. І все ж була причина привести в дію статтю 50. Британія мала вийти з об'єднання до виборів у Європейський парламент, які відбудуться з 23 по 26 травня. Відстрочка Brexit, про яку почали говорити після грандіозного провалу угоди прем'єра в парламенті, загрожує перешкодити цим виборам – і не тільки в Британії, пише журнал The Economist у свіжому випуску.
План полягав у тому, що, оскільки Велика Британія виходить з ЄС, вона не обиратиме нових євродепутатів. Європейський парламент вже розподілив 27 з 73 британських місць на інші країни ЄС, залишивши решту в резерві для майбутнього розширення Євросоюзу. Якщо Brexit буде відкладено на кілька місяців, це не створить проблему. Але якщо розширення дії статті 50 означає, що Британія залишатиметься членом ЄС наприкінці травня, це призведе до виникнення питання щодо британських членів Європарламенту.
Існує думка, що нинішні члени Європейського парламенту від Британії можуть залишатися на своїх постах або бути замінені кандидатами з Вестмінстера для уникнення проведення виборів. Це може спрацювати, принаймні, доти, поки новий склад Європейського парламенту офіційно не почне роботу 2 липня. Але це тимчасова міра. Будь-який британець може оскаржити їхнє право голосу. І Європейський суд, безумовно, постановить, що оскільки Британія все ще формально є членом, вона повинна обирати членів Європарламенту.
Британська виборча комісія готова до цього і у неї навіть є бюджет для проведення виборів. Але було б нерозумно робити це, якщо Британія виходить з ЄС. Як зазначила Агата Гостинська-Якубовська з Центру європейських реформ, це перешкодить перерозподілу 27 британських мандатів, що завадить виборам в інших країнах.
Розширення статті 50 призведе до появи ще одної проблеми. Договір про вихід має бути ратифікований Європейським парламентом для вступу в силу. Нинішні євродепутати кажуть, що схвалять угоду Мей. Але їх заключне пленарне засідання відбудеться в середині квітня. Теоретично, депутатів Європарламенту можуть скликати позачергову сесію до скликання нового складу парламенту в липні. Але це було б непопулярним заходом, особливо якщо б на травневих виборах виникли проблеми.
Альтернативний варіант – просити нових членів Європарламенту ратифікувати угоду про Brexit, досить складний. Існуюча група з Brexit була б закрита, а нові комітети не сформовані. Якщо угода буде значно відрізнятися від нинішньої, наприклад, шляхом перегляду "страхувальної" схеми щодо ірландського кордону, у нових євродепутатів може виникнути спокуса не затвердити її.
Розширення статті 50 Лісабонського договору може здатися очевидним курсом для багатьох депутатів у Вестмінстері. Але все ж цей крок вимагає згоди всіх 27 урядів країн-членів ЄС. Будь-який з цих урядів може вимагати щось взамін на підтримку. Навіть затягнути рішення проблеми на цьому етапі не просто.
16 січня у британському парламенті пройшло голосування про довіру прем'єр-міністру. Тереза Мей змогла зберегти свій пост. За день до цього парламент відхилив проект виходу з ЄС, запропонований урядом. Проти виступили 432 парламентарія, проголосували "за" лише 202 депутати. Це найбільша поразка уряду майже за 100 років.
Велика Британія має вийти з Євросоюзу 29 березня 2019 року. Як саме це станеться - невідомо.