Відколи Владімір Путін вперше прийшов до влади у 2000 році, кожна ворожа дія чи нехтування демократичними нормами з боку його режиму готувала підґрунтя для більш зухвалих порушень у майбутньому. Починаючи з президентів Клінтона і Буша на початку 2000-х років, реакція США на зловмисну діяльність Кремля надто часто була надмірно поблажливою.
Поки Путін прокладав шлях до нинішньої системи дезінформації в Росії, президент Клінтон втішав його тим, що його діяльність перебуває під пильною увагою громадськості. Десять місяців потому президент Буш заявив світові, що він "поглянув у душу" Путіна і знайшов у ньому "надійного" партнера, зазначає Артур Каландаров, автор думок у газеті The Hill.
Дії Клінтона і коментарі Буша свідчили про непохитну зацікавленість Вашингтона у спробах знайти партнера для співпраці там, де його не було. Путін тоді вже був тим, ким він є сьогодні.
Політичні вбивства, обмеження преси та відкрите втручання у вибори визначали спосіб дій Кремля у 2004 році, так само як і у 2024 році. Шанобливі коментарі американських високопосадовців у цей ранній період додали видимість легітимності, яка ненавмисно підтримала дедалі авторитарніший режим Кремля.
У 2004 році, коли Росія здійснила "очевидне і грубе" втручання у президентські вибори в Україні, США доклали чимало зусиль, щоб уникнути критики на адресу Кремля.
Під час прес-конференції, де журналісти неодноразово запитували про кричущу причетність Москви до спроби вкрасти вибори в Україні, держсекретар Колін Павелл лише зазначив, що "мав гарну розмову з міністром закордонних справ Росії Лавровим", оскільки вони "обидва зацікавлені в пошуку рішення". Павелл підкреслив, що США "не шукають змагання з росіянами".
"В останній рік свого президентства президент Буш запросив Путіна до свого родинного маєтку в штаті Мен — такої честі не надавали жодному іноземному лідеру", — додає Каландаров.
Автор вважає, що коли байдужість до зростаючого авторитаризму в Москві не зустріла рішучої відповіді, Кремль зрозумів, що може піти далі — і зазирнути за межі своїх кордонів. Попри десятиліття шанобливого ставлення і закликів до партнерства, Путін все одно вирішив вторгнутися в Україну.
"Надмірна шанобливість Вашингтона цілком може бути зрозумілою в ретроспективі. Тим не менш, визнання того, що США та їхні союзники виявили незаслужену ввічливість до Росії, має спонукати політиків обрати інший курс", — підсумував Каландаров.
Про те, як допомогти Україні зупинити Росію й чому це в інтересах новообраного президента США Дональда Трампа, читайте у статті старшого викладача кафедри міжнародних відносин Національного університету "Києво-Могилянська академія" Сілвестра Носенко.