Нідерланди хочуть закрити найбільше в Європі газове родовище цього року, оскільки продовжувати його експлуатацію «дуже небезпечно». Про це заявив представник уряду, повідомляє Financial Times.
Державний секретар з питань гірничодобувної промисловості, який відповідає за родовище Гронінген Ганс Вілбріф зазначив, що має намір закрити його до 1 жовтня, але почекає, чи не виникне дефіцит газу в Європі після зими. У разі необхідності, родовище залишиться відкритим до жовтня 2024 року.
Газове родовище на північному сході Нідерландів, недалеко від кордону з Німеччиною, наразі працює лише на частину своєї потужності, додав Вілбріф, який також виключив розширення видобутку на цьому об'єкті.
«Ми не будемо відкривати більше через питання безпеки. Це політично абсолютно нежиттєздатно. Але крім того, я не збираюся цього робити, тому що це означає, що ви збільшуєте ймовірність землетрусів, за які я не хочу нести відповідальність», - пояснив він.
Починаючи з 1980-х років, у цьому районі щорічно відбувається до 100 підземних поштовхів, за якими було подано понад 160 тисяч позовів про пошкодження майна. Найсильніший з них мав магнітуду 3,6 бала, а його наслідки посилилися через м'який ґрунт і поштовхи, що відбувалися близько до поверхні.
Минулого літа Гаага опинилася під тиском щодо збільшення видобутку в Гронінгені після того, як Москва почала обмежувати поставки газу до ЄС через підтримку блоком України. У 2021 році на Росію припадало 155 млрд кубометрів газу, що становить 40% від загального споживання ЄС.
Замість цього вона відклала плани закриття родовища і скоротила річний видобуток до 2,8 млрд кубометрів - мінімуму, необхідного для підтримки роботи помп. Видобуток понад 5 млрд кубометрів збільшить ризик сейсмічної активності в регіоні, попередив Вілбріф.
Гронінген, відкритий в 1963 році, майже десять років тому перекачував понад 50 млрд кубометрів газу на своєму піку. Гаага наказала скоротити видобуток з 2013 року, а в 2018 році оголосила про закриття родовища.
«Це дуже, дуже просто: всі, хто має хоч якісь знання про небезпеку землетрусів, кажуть мені, що продовжувати видобуток на цьому родовищі дуже небезпечно. Я цілком переконаний, що буде розумно його закрити», - пояснив Вілбріф.
Тиск посилює розслідування, яке має підтвердити, що попередні уряди приховували той факт, що видобуток газу спричиняв землетруси. Висновки, які будуть представлені наступного місяця, стануть «руйнівними», заявив Вілбріф.
«На всіх слуханнях було абсолютно ясно, що всіма аспектами безпеки при бурінні газових свердловин у Гронінгені нехтували протягом багатьох років. За мною вже стоїть велика парламентська більшість, яка хоче якнайшвидше закрити цю справу. Цей звіт лише зміцнить цю більшість», - додав він.
Уряд виділив 8,8 млрд євро на врегулювання збитків до 2028 року.
За словами Вілбріфа, Нідерланди і Європа мають достатньо газу після забезпечення імпорту з США, Норвегії, Катару та інших країн, а м'яка зима допомагає підтримувати високий рівень запасів газу в сховищах.
Нідерланди скоротили споживання газу на 22% минулого року порівняно з 2021 роком. Північно-західна Німеччина значною мірою залежала від газу з Гронінгена, адаптуючи побутові котли та промислові установки для його спалювання, але вже перейшла на альтернативні джерела.
Уряд Нідерландів прагне стимулювати компанії до розробки родовищ на шельфі Північного моря. За словами Вілбріфа, протягом трьох років можна буде видобувати додатково мільярд кубометрів, а через п'ять років - 2-4 млрд кубометрів.
Енергетична війна глави Кремля Владіміра Путіна розгортається так само, як і його «спеціальна військова операція». Тобто, не дуже вдало. Після того, як російський президент посіяв страх і хаос, поставивши під загрозу постачання газу країнам, що підтримують Україну, російський президент опинився в скрутному становищі, пише Financial Times.
Європейські країни вже успішно виробили рецепти, як жити без російського газу. Паніка на газовому ринку Європи спала ще на початку осені. Запаси блакитного палива в газосховищах європейських країн перевищують рівень минулого сезону. «Чому провалився газовий шантаж Путіна в Європі», пояснюють у своїй статті Олександр Харченко і Марія Якуб.