За останні 30 років 3 пережила три революції: Революцію на Граніті в 1990-му, Помаранчеву в 2004-2005 роках і Революцію Гідності в 2013-2014-х. І кожна з них стосувалася різних цінностей.
Перша з них боролася за право на незалежність, друга - за чесні вибори, а третя - за право обирати геополітичний курс країни. Для поляків, які теж спланували і взяли участь у революції у 80-х роках, ключем була підготовка до вікна можливостей. Потрібно було мати ідею, чіткі вимоги, план реформ і готових лідерів.
Про це в статті для Atlantic Council пише колишній президент фонду "Солідарність" і державний віце-секретар в Міністерстві закордонних справ Польщі у 2010-2012 роках Кшиштоф Становський.
Він зауважує, що країнам в середньому раз на 50 років випадає шанс провести зміни. Україна здається виключенням з цього правила, оскільки їй випадають шанси кожні 10 років. Польщі знадобилося пройти через кілька спроб, щоб стати більш незалежною і готовою. Впродовж 124 років вона переживала повстання і неуспішні спроби відновити незалежність кожні 30 років. Кожне покоління хотіло і було готове боротися. Варшавське повстання у 1944-му, познанські протести у 1956-му, студентські демонстрації у березні 1968-го, польські протести в 1970-му, страйк робітників у 1976-му і протести "Солідарності" в 1980-х - все це були спроби, які підготували Польщу до вдалого моменту.
У Польщі не було одного лідера. Лех Валенса був героєм. Але було і багато інших лідерів включно з депутатами і їхніми помічниками. В разі арешту чи вбивства одних, інші готувалися замінити їх на чолі руху. Така підготовка базувалася на вихованні цінностей і обов'язку перед країною. І коли прийшов час змін, було важливо мати багато кандидатів для державної служби.
На етапі підготовки самоосвіта відігравала важливу роль. Польща публікувала близько тисячі різних підпільних газет, попри те, що за це кидали до в'язниці на три роки. Але цензура виявилася не ефективною.
У Польщі проходили дискусії про реформи впродовж п'яти років до 1989-го. Про них говорили у в'язницях, університетах, освітніх клубах. Це означало, що в момент змін Польща була готова до реформ. Коли ж прийшов час їх виконувати, це треба було зробити швидко. План Лєшека Бальцеровича був втілений за 90 днів, в той час як реформа самоврядування відбулася за 180 днів після формування першого уряду. Імплементація реформ дуже важлива в перші ж дні, тому що люди готові йти на жертви. Після того, як поляки перемогли в революції, вони не повернулися додому, а почали згуртовуватися навколо змін. Наступним завданням було провести їх на місцевому рівні. У процесі реформування найважчі перші 10 років, тому що не зрозуміло, до чого вони в решті приведуть.
"В часи, коли Москва хоче, щоб Україна зосередилася на війні, майбутнє Києва залежить від проведення ефективних змін. Інакше буде втрачено не лише шанс, який дала остання революція, це підірве незалежність. Шлях України до стрімкого зростання лежить через реформи самоврядування і освіти", - пише польський експет.
Він зауважує, що йдеться про нову філософію побудови країни і новий спосіб відповідальності громад, а не очікування рішень від центральної влади. Децентралізація не просто найбільш важлива реформа, вона і найбільш дешева для України. Без неї країна ще довго буде чекати сильного лідера.
На думку експерта, об'єднані територіальні громади можуть проводити реальні зміни. Для цього їм потрібно мати реальну владу, гроші і можливість проводити місцеву політику. В більш як 40 містах України громадяни тепер більш активні завдяки бюджетуванню за участі громад. Вони голосують і беруть участь у розвитку різних проектів. Людям потрібно дати можливість рахувати гроші, ухвалювати рішення, робити помилки на своєму шляху, але це будуть їхні власні помилки, а не президента. Вони будуть вчитися з цього досвіду.
"Лише коли люди відчують відповідальність і сформують об'єднані громади щонайменше на половині території України, можна буде сказати, що українські реформи безповоротні. Немає потреби переконувати людей у важливості мати сильне самоврядування. Вони розуміють і готові до цього, але лише за умови гарантії, що справа серйозна", - вважає польський експерт.
Другою важливою реформою він називає освітню. Адже школи - це перший громадський інститут, де формуються відносини між особистістю і державою. Люди готові платити за покращення якості освіти для їхніх дітей. Польща добилася серйозного покращення освітньої системи, передавши школи на рівень самоврядування.
"Школи повинні стати культурними центрами громад, вони повинні бути відкритими для неурядових громадських організацій і батьків, вони можуть вчити за межами стін класів і включати демократичні процедури, такі як студентське самоврядування, асоціації батьків і вчителів, вчительські ради", - йдеться в статті.
Автор наголошує, що реформи, втілені польськими місцевими органами самоврядування, були успішними, тому що вони були аполітичними. Польські міста мають професійних мерів, а не політиків на чолі. Польський досвід демонструє потребу усунути політиків і партійну приналежність від муніципального управління і знайти професійних людей, готових працювати без політичних амбіцій.
Раніше видання Washington Post писало, що вікно можливостей для проведення реформ в Україні зачиняється. Оскільки після літніх канікул українські політичні партії почнуть передвиборчу гонку. І досягати порозуміння для ухвалення реформ, важливих для країни, вони не зможуть. А тим часом, не виключено, що наступний уряд України буде значно гіршим, ніж нинішній.