Після багатомісячних переговорів між Києвом і Вашингтоном на полях саміту «Великої сімки» в місті Борго-Егнація Володимир Зеленський і Джо Байден нарешті підписали двосторонню безпекову угоду між Україною та США.
Ця угода укладається в загальну логіку дій Києва в ситуації, коли Україна не має перспективи в недалекому майбутньому стати членом НАТО.
Прагнучи компенсувати відсутність «парасольки» п’ятої статті Вашингтонського договору, українська влада намагається створити міжнародно-правову мережу довгострокових зобов’язань, здатних гарантувати Україні військову, економічну та політичну підтримку з боку західних партнерів. Ці угоди не гарантують безпеки нашої країни, а лише посилюють її обороноздатність і підвищують для агресора ціну вторгнення.
Нагадаємо, що Київ, окрім документа зі США, підписав угоди вже з 16 країнами й веде переговори ще з півтора десятком держав, готових «зберегти збалансований розподіл відповідальності й тягаря, аби забезпечити необхідний потенціал для майбутніх сил України».
Україно-американська угода покликана гарантувати нам стабільну підтримку з боку Сполучених Штатів на найближче десятиліття. Це й в інтересах Вашингтона. Американці чудово розуміють: хоча багато чого залежатиме від політичного рішення глави Білого дому, цей документ дасть змогу планувати на десять років наперед і створити неявну систему певних гарантій Україні в разі приходу до влади Дональда Трампа.
Цією угодою Вашингтон також має намір продемонструвати Москві, що не збирається «здавати» Україну, а відповідно до реалізації «стратегії дикобраза» готовий допомагати нашій країні та стимулювати Київ щодо проведення реформ. «Підписуючи цей документ, ми надсилаємо Росії сигнал про нашу рішучість. Якщо Путін гадає, що може пересидіти коаліцію, яка підтримує Україну, то він помиляється», — заявив радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван.
Ключові положення угоди, укладеної на десять років, такі.
По-перше, в разі майбутнього збройного нападу на Україну або його загрози Київ і Вашингтон негайно проводять зустрічі (за змогою впродовж 24 годин) на вищому рівні «для визначення відповідних подальших кроків і додаткових потреб у сфері оборони». У такому разі США також мають намір «координувати потенційну потребу у швидкому збільшенні обсягу або масштабу американської безпекової допомоги Україні, включно з потенційним наданням додаткових систем озброєнь і техніки».
По-друге, для надання Україні «сталого рівня допомоги» США мають намір звертатися до Конгресу з проханням про виділення коштів для підтримки нашої країни «в час війни та миру».
По-третє, Київ і Вашингтон мають намір співпрацювати для «підтримки зусиль з відновлення для зміцнення економічної стабільності та стійкості України».
По-четверте, українська й американська сторона визнають, що «ця угода слугує ланкою до майбутнього членства України в Альянсі».
По-п’яте, Вашингтон погоджується сприяти обміну розвідувальною інформацією з Києвом і має намір надавати допомогу в розвитку потенціалу розвідувальних органів України, зокрема у сфері контррозвідки.
По-шосте, США мають намір тренувати українських військових, а також проводити спільні маневри. Водночас Вашингтон планує не тільки розглянути питання щодо підготовки українських військовослужбовців на території США, а й провести консультації стосовно можливості тренувати наших солдатів в Україні.
По-сьоме, США зобов’язуються підтримувати Україну в розвитку сучасних, оперативно сумісних із НАТО українських Сил оборони. Зокрема Вашингтон зобов’язується підтримувати Київ у розвитку ППО й ПРО, спільних вогневих можливостей (включно з придбанням боєприпасів, БПЛА тощо), працювати над модернізацією Повітряних сил України (зокрема над закупівлею ескадрилій сучасних винищувачів, у тому числі F-16) тощо.
По-восьме, Сполучені Штати зобов’язуються підтримувати здатність України посилити кібербезпеку і захист її критичної інфраструктури.
По-дев’яте, Сполучені Штати мають намір утримувати російські суверенні активи в юрисдикції США в замороженому стані, допоки Росія не оплатить збитки, завдані нею Україні.
По-десяте, Вашингтон і Київ мають намір працювати над тим, щоб ціна агресії для Росії й далі зростала, зокрема за допомогою санкцій і експортного контролю.
По-одинадцяте, США мають намір підтримувати Україну в її прагненні негайного звільнення та повернення всіх незаконно затриманих і примусово переміщених цивільних осіб, насамперед дітей.
По-дванадцяте, обидві країни мають намір домагатися притягнення до відповідальності осіб, винних у воєнних злочинах та інших міжнародних злочинах, скоєних в Україні або проти неї.
Україна також зобов’язується провести економічну, судову, правоохоронну, оборонну реформи, боротися з корупцією, розвивати демократію, здійснювати моніторинг отриманої американської зброї, працювати над прозорістю політики закупівель, реформувати «Укроборонпром» тощо.
Як зазначено в документі, «зобов’язання у сфері безпеки, що містяться в цій угоді, спрямовані на підтримку зусиль України щодо перемоги в нинішній війні та стримування майбутньої російської військової агресії».
Проте україно-американська угода виявилася менш амбіційною, ніж україно-британська. У тексті багато висловлених Сполученими Штатами намірів стосовно допомоги України й мало реальних зобов’язань.
Від угоди з країною, яка є лідером демократичного світу, ми мали право очікувати більшого. Однак прагнучи зробити з України фортецю, що наїжачилася «голками дикобраза», Вашингтон не взяв на себе зобов’язань, які бодай частково відповідали б американським обіцянкам Тель-Авіву.
Наприклад, на етапі переговорів Київ пропонував, аби було зафіксовано конкретну суму допомоги на термін дії документа. Приблизно так, як це було зроблено в Меморандумі про військову допомогу Ізраїлю на 2019–2028 роки, згідно з яким американці зобов’язалися надати ізраїльтянам 38 млрд дол. упродовж десяти років. Але Вашингтон в угоді лише прописав, що звертатиметься до Конгресу з проханням виділити кошти Україні.
Для Києва таке положення містить ризики, оскільки посилюється залежність від внутрішньополітичної ситуації в США: в Україні не хотіли б повторення семимісячної епопеї в Конгресі, що негативно вплинула на нашу спроможність протистояти наступу росіян. Побоювання є небезпідставними, оскільки, як пише агентство Reuters, Дональд Трамп уже розкритикував пакет допомоги Україні на суму 61 млрд дол. під час закритої зустрічі з представниками Республіканської партії в Капітолії 13 червня.
Вашингтон також виявився неготовим піти назустріч побажанню Києва та розмістити на українській території військові резерви, які Україна могла б використовувати в разі нового вторгнення. (Так, як це робить Тель-Авів за потреби.)
Чому попри геополітичну значущість України для США та прагнення підтримати нас у збройному протистоянні Росії американська сторона не взяла на себе конкретніші зобов’язання щодо підтримки нашої країни? Безумовно, однією з причин є страх Байдена та його адміністрації перед ескалацією конфлікту та прямим протистоянням США з РФ: привид ядерного Армагеддону блукає Овальним кабінетом.
Однак є й інші причини: дуже важливо розуміти, що для Сполучених Штатів Україна важлива в зовнішньополітичному порядку денному, але не в електоральному. І україно-американська угода про безпекове співробітництво нічого не додає Байдену на електоральному полі. Не виключено, що у Вашингтоні також вважають: занадто амбіційну угоду може переглянути (й не в кращий бік) або взагалі анулювати наступний глава Білого дому.
У ситуації, коли є велика ймовірність перемоги Трампа на президентських виборах, для майбутньої україно-американської безпекової угоди ратифікація Конгресом насправді могла б бути гарантією існування документа. Та хоча Володимир Зеленський заявив, що «угода містить дуже детальну юридично зобов’язувальну частину, і це — надійність підтримки нашої незалежності з боку Америки», це не зовсім так.
Пізніше заступник голови ОП Ігор Жовква пояснив у коментарі «Європейській правді», що США мають намір додатково посилити обов’язковість угоди через її схвалення в парламенті. «Буде ухвалена відповідна резолюція Конгресу — в обох палатах. Це формально не буде ратифікацією, оскільки виконавча угода такого типу не потребує ратифікації, однак ми отримаємо політико-юридичну підтримку з боку Конгресу», — сказав Жовква.
Однак, поклавши руку на серце, варто визнати, що є сотні способів не виконувати підписаного й ратифікованого документа. А за відсутності політичної волі немає гарантій і того, що буде застосовано п’яту статтю Вашингтонського договору. Зокрема для захисту країн Балтії від російської агресії.
Після підписання двосторонньої безпекової угоди дуже важливо, щоб у Сполучених Штатів незалежно від адміністрації зберігалася політична воля виконувати зобов’язання стосовно довгострокової підтримки України в її екзистенційному протистоянні з Росією, взяті Вашингтоном в угоді. Адже, як визнали обидві сторони, зміцнення обороноздатності України має центральне значення для європейської й американської безпеки.