Росія разом із Іраном намагаються врятувати режим президента Сирії Башара Асада. Поки невідомо, чи це тривалий союз, або тимчасовий збіг інтересів, які можуть розійтися по мірі розростання конфлікту, міркує автор статті у виданні The Wall Street Journal.
"Військові повітряні сили Росії, сучасну зброю чудово доповнюють наземні війська Ірану. Обидві країни вважають своєю метою запобігти падінню режиму в Дамаску, і допомогти йому повернути території, які останнім часом відійшли під контроль повстанців", - йдеться в статті.
Цей спільний фронт Росії та Ірану на Близькому Сході являє собою величезну проблему для США та їхніх союзників, зазначає автор.
"Але політика обох країн зумовлена принципово різними довгостроковими підходами. Це може призвести до реальної напруженості, особливо, якщо бойові дії не приведуть до очікуваного результату в найближчі місяці", - йдеться в статті.
"Поки Росія і Іран були досить ефективними в проектуванні ілюзії, що їх порядок денний в Сирії однакова. Але це дуже помилкове враження", - сказав експерт і колишній дипломатичний радник прем'єр-міністра Франції.
Для Москви, сирійська війна "вписується" в її глобальну стратегію створення "багатополярного" світу, в якому Росія має намір стати однією з ключових держав, у той час як США будуть втрачати своє лідерство. Тому Кремль прагне запобігти "кольорові революції" і зміни режиму (таких, які, наприклад, відбулися в Україні або в Єгипті).
Слідуючи цій логіці, Москва розглядає намір повалити Асада, як створення прецеденту. Крім того, є й інші підстави у Москви - необхідність забезпечення військово-морського центру на узбережжі Сирії - єдиний вихід Росії в Середземному морі.
Іран прагне підтримати національні сили оборони, а не сирійську армію. Іранські офіційні особи відкрито закликають до зміни режиму в Саудівській Аравії та інших монархіях Перської затоки, не кажучи вже про ліквідацію держави Ізраїль. "Спосіб Ірану, який працює в Іраку та Лівані, а тепер і в Сирії, це послабити ці держави шляхом створення проксі-війн із допомогою шиїтських бойовиків", - йдеться в статті.
Розпалювання міжрелігійної ворожнечі, як зазначає автор, це не те, що потрібно Росії, де 15% населення становлять мусульмани-суніти, і де бувають відбуваються на цій основі заворушення.
"Цілі, що стоять перед двома країнами, абсолютно різні, і не сприяють створенню блоку", - говорить експерт Королівського інституту міжнародних відносин у Лондоні Микола Кожанов.
Росія, навпаки, хоче відновити боєздатність сирійської армії, яка деморалізована і постраждала від чотирьох років війни, і їй важко набирати нових солдатів.
Повітряна військова кампанія Росії в Сирії почалася 30 вересня після відповідного запиту президента країни Башара Асада, якому з моменту початку війни в Сирії в 2011 році Росія надає підтримку, у той час як країни НАТО і ЄС звинувачують режим Асада у військових злочинах і вимагають його відставки.
Незважаючи на оголошену Росією мету військової кампанії - боротьба з бойовиками "Ісламської держави", західні держави, а також Турція та Саудівська Аравія заявляють, що цілі бомбардувань РФ в Сирії - в першу чергу, сирійські повстанці, опозиційні к Асаду, а не терористи "ІД".
Аналізуючи цілі Росії в Сирії, Віктор Каспрук у статті Сирійський "бікфордів шнур" Путіна DT.UA зазначає, що "путінська гра" полягає в тому, що йому зовсім не потрібна вся Сирія. Адже для повного контролю за її територією Російська Федерація не має ні військових, ні фінансових ресурсів.
А ось організація утворення на кшталт "Алавітської народної республіки" (на чолі зі збереженим Башаром Асадом), територія якого пролягатиме вздовж сирійського узбережжя Середземного моря, - та програма мінімум, до досягнення якої Кремль може докласти рештки всіх своїх сил.