У четвер, 19 січня, у Франції за даними влади 1,1 мільйона людей вийшли на марш проти плану уряду здійснили реформу і внести зміни щодо пенсійного забезпечення. У Парижі на акції вийшли 80 тисяч незгідних. Водночас генеральний секретар профспілки CGT (Confédération Générale du Travail) Філіп Мартінес оголосив про «понад два мільйони» демонстрантів, пише francetvinfo.
Це більше, ніж було в перший день акцій проти пенсійної реформи уряду Едуара Філіпа в грудні 2019 року. За даними Міністерства внутрішніх справ, тоді нараховали від 806 000 до 1,5 мільйона демонстрантів. У 1995 році, коли протести призвели до падіння уряду Алена Жюппе, під час першої масової акції були присутні 490 000 людей – за даними поліції, і 1 мільйон – за даними CGT.
У Парижі та в регіонах відбулося понад 200 демонстрацій, переважно мирних. Повідомляється про кілька зіткнень, випадків напруги або пошкоджень у Парижі, Ліоні та Ренні. Цифри, надані владою, швидко засвідчили доволі масштабну протестну мобілізацію населення: 36 000 осіб у Тулузі, 26 000 у Марселі, 25 000 у Нанті, 19 000 у Клермон-Феррані, 17 000 у Ренні, 23 000 у Ліоні.
Прем'єр-міністр Елізабет Борн відзначила у Twitter "гарні умови" , в яких відбулися демонстрації. "Дозволити висловлювати думки є важливим для демократії. Давайте продовжувати дискутувати та переконувати".
Міністр праці Олів'є Дюсопт визнав на BFMTV, що протести були «важливими», вважаючи «нормальним» те, що пенсійна реформа «спричиняє занепокоєння», але він також вважає, що це те, на що треба було «відповісти».
Протести у Франції – другий Травень-68?
Нинішні демонстрації стали наймасовішою мобілізацією протестного потенціалу населення сучасного періоду, навіть більшими, ніж під час громадського руху 1995 року. За словами дослідника Гі Гру, що спеціалізується на соціальних конфліктах, ситуація, включаючи страйки, «ніколи не була такою соціально та політично гострою з часів страйків 1995 року» або навіть Травня-68 року.
Нагадаємо, навесні 1968 року Францію охопили спочатку студентські протести, що призвели до майже повної зупинки економіки. Згодом потягом двох тижнів у акціях взяли участь одинадцять мільйонів робітників. Вони вимагали соціальних змін, протестували проти споживацького та технічного суспільства, та зайняли ліві позиції, дехто вважав події шансом змінити «старе суспільство» та традиційну мораль, акцентуючи увагу на освітній системі та проблемі зайнятості.