В епоху інтернету ніщо так швидно не розповсюджується, як вчасно озвучене кліше. Жодна розмова зараз не обходиться без згадки про наші часи "пост-правди", ніби ще вчора журналісти і політики говорили лише про голі факти. І це якщо забути про Йозефа Геббельса і Йосипа Сталіна, чия велика тоталітарна брехня була викрита Джорджом Орувеллом і Олександром Солженіциним.
"Нову загрозу краще описати більш скромним терміном "пост-факт". Зрештою "postfaktisch" стало словом року в Німеччині", - пише на сторінках Financial Times Тімоті Еш.
Він нагадує, що суть і небезпека "пост-факту" полягає в тому, що вигадка, загорнута в емоційну подачу і посилена відлуння в інтернеті, може сильно вплинути на електорат. Тепла емоційна байка бере гору над холодним фактом, емоція над здоровим глуздом. Еш нагадує, як вигадки Дональда Трампа змусили Барака Обаму оприлюднити своє свідоцтво про народження, коли він вперше балотувався на посаду президента. І навіть після цього в декого лишилися сумніви, що документ справжній. Сатирична концепція "правдоподібності" комендіанта Стівена Колберта була скопійована Дональдом Трампом.
"Але впадати у відчай немає причин. Якщо Орвелл і Солженіцин не здалися перед Геббельсом і Сталіним, для нас було би жалюгідним здатися зараз. Існує низка способів, як протистояти пост-фактам і перетворити 2017 рік на рік анти-пост-факту", - пише Еш.
Приміром, перевірка фактів вже грає важливу роль у підготовці політичних новин і в щоденному користуванні інтернетом.
"Я нещодавно поширив кілька фото в Twitter, які нібито демонстрували, що Палата громад зібралася повним складом для обговорення зарплат депутатів, але ніхто не прийшов у залу засідань, коли йшлося про гуманітарний кошмар в Алеппо. За лічені хвилини люди почали мені писати, що це були несправжні новини. Тож я вніс корективи у повідомлення на своїй сторінці", - описує власний досвід автор.
На його думку, така інтернет-грамотність і заохочення швидкої і ефективної контр-заяви повинні стати частиною будь-якої шкільної програми. А університети можуть більше працювати над глибокими аналізами на основі доказів для загального поширення. Існують також доброчинні фонди, які спонсорують серйозні журналістські розслідування. Враховуючи те, що традиційна модель бізнесу в області ЗМІ втрачає ефективність, знадобиться більше таких фондів. Автор нагадує, що велика кількісіть старих новинних брендів зберегли довіру до себе і в інтернеті. Країни, в розпорядженні яких є великі телеканали на зразок BBC, повинні серйозно поставитися до збереження їхнього існування. Технічні компанії можуть і повинні відстежувати і фільтрувати очевидно брехливі новини, які розповсюджують боти напряму з Росії Володимира Путіна, розсилаючи спам на сайти і лишаючи посилання в коментарях.
Найбільшим викликом для журналістики стане пошук способу, як достукатися до жертв емоційних популістів, які не зацікавлені у пошуку правди. "Приз Орувелла" повинен дістатися тому, хто зможе подати спавжні факти у легкому і доступному форматі.
Важливо також, щоб "приватні суперсили" визнали свою громадянську відповідальність. Google, Facebook і Twitter часом називають "приватними громадськими місцями". Але вони роблять значно більше, ніж просто надають площу для "народних зборів". Алгоритм стрічки новин Facebook визначає, які новини побачать сотні мільйонів людей щодня. Це, на думку автора, неймовірна влада. Дослідження Філіпо Менчера з Університету Індіани вказує на те, що дезінформація має тенденцію розповсюджуватися так само, як і точна інформація. Нинішній головний алгоритм - це "ти бачиш, що твої друзі вподобали". Такий підхід не допомагає боротися з фальшивими новинами.
Раніше видання The Economist писало, що про ера "пост-правди", в якубрехня популістів може позбавити сенсу всю політичину систему. Зазвичай політики брехали для того, щоб створити хибне уявлення про світ. Але люди, такі як Трамп, брешуть не для цього. Вони не намагаються схилити на свій бік еліти чи виборців, а лише ствердити вигадані забобони. Емоції, а не факти, мають значення у такого роду кампаніях.