Вже декілька днів поспіль у США жевріють протести - щодня вони "вибухають" з більшою силою. На фоні цього суперник нинішнього американського президента Дональда Трампа на наступних президентських виборах Джо Байден звернувся до громадян з емоційною та жорсткою промовою. Він розповів, чим саме відрізняється від свого конкурента, згадав про смерть рідного сина та пообіцяв зробити Америку кращою. НВ публікує повний переклад виступу Джо Байдена.
"Я не можу дихати". "Я не можу дихати". Це останні слова Джорджа Флойда. Але вони не помруть разом з ним. Вони все ще чутні. Вони прокочуються луною по нашій країні.
Вони звертаються до держави, де занадто часто твоє життя наражається на ризик через один тільки колір твоєї шкіри.
Вони звертаються до країни, де понад 100 тисяч осіб загинули від вірусу і 40 мільйонів американців стали безробітними, з непропорційно великою кількістю смертей і втратою робочих місць, сконцентрованих у чорних і коричневих спільнотах.
І вони звертаються до країни, де щодня мільйони людей - не в момент втрати життя, а під час самого життя - кажуть собі: "Я не можу дихати".
Це сигнал до пробудження для нашої нації. Для всіх нас.
І я маю на увазі кожного з нас. Ми не вперше чуємо ці слова - точно такі ж слова ми чули від Еріка Гарнера, коли шість років тому забирали його життя.
Але зараз настав час прислухатися до цих слів. Зрозуміти їх. І відповісти на них - за допомогою реальних дій.
Ця країна закликає до лідерства. Лідерства, яке може об'єднати нас. Лідерства, яке може згуртувати нас. Лідерства, яке може розпізнати біль і глибоку скорботу спільнот, на чиїх шиях занадто довго тримали коліно.
Але тут немає місця насильству.
Немає місця мародерству, знищенню майна, підпалу церков або краху бізнесів - багато з них побудовані кольоровими людьми, які вперше почали здійснювати свої мрії і досягати добробуту для своїх сімей.
Точно так само неприпустимо і для нашої поліції, що клялася захищати і служити всім людям, загострювати напруженість або вдаватися до надмірного насильства.
Ми повинні розрізняти законний мирний протест і безпринципне жорстоке знищення.
І ми повинні бути пильними щодо насильства, що здійснюється чинним президентом щодо нашої демократії і прагнення до справедливості.
Коли мирних протестувальників за указом президента виганяють з порога народного дому - Білого дому - використовуючи сльозогінний газ і світлошумові гранати, щоб дати тому можливість влаштувати фотосесію у величній церкві, то можна зрозуміти, чому ми вважаємо, що президент більше зацікавлений у владі, ніж у законах.
Він більше зацікавлений в служінні пристрастям свого кабінету, ніж у потребах людей, які перебувають під його опікою.
Адже це те, що визначає президентство: обов'язок дбати - про кожного з нас, не тільки про виборців, не тільки про жертводавців, але про всіх нас.
Вчора президент тримав Біблію в церкві Сент-Джонс. Якби він відкрив її, замість того щоб розмахувати нею, то зміг би дещо винести для себе: ми всі покликані любити ближнього свого, як самих себе.
Це важке завдання. Але це те, що повинна зробити Америка.
Дональд Трамп не зацікавлений у цьому.
Замість цього він випинає груди і змітає все огородження, що довгий час захищали нашу демократію.
Огородження, які допомогли зробити можливим шлях цього народу до більш ідеального союзу.
Союзу, який постійно вимагає реформ і підтвердження своєї самовіддачі - і так, протестів з боку тих, з ким погано поводилися, кого ігнорували і залишали за бортом.
Але це той союз, за який варто боротися. І ось чому я висуваюся в президенти.
Крім Біблії, йому також не завадило б відкрити Конституцію США.
Якби він це зробив, то виявив би Першу поправку. вона захищає "право народу мирно збиратися і звертатися до уряду з петиціями про задоволення скарг".
Містере президенте, це Америка. Це не та країна, де коні стають дибки, щоб відтіснити мирний протест [ймовірно, відсилання до кінної статуї, присвяченої сьомому президенту США Ендрю Джексону, розташованої в центрі Вашингтона, - НВ]. Це не та країна, де американські військові виступають проти американців. Це нація цінностей. Наша свобода слова є заповітом, що живе всередині кожного американця.
Ми не дозволимо будь-якому президенту затикати наші голоси. Ми не дозволимо тим, хто бачить в цьому можливість посіяти хаос, поставити димову завісу, щоб відвернути нас від дуже реальних і законних вимог, що лежать в основі цих протестів. І ми не можемо упустити цей момент, думаючи, що знову можемо відвернутися і нічого не робити. Ми не можемо.
Для нашої нації настав час покінчити з систематичним расизмом. Покінчити зі зростанням економічної нерівності в нашій країні. І покінчити із запереченням даних цією державою обіцянок до дуже багатьох людей.
З самого початку цих виборів я говорив, що ми боремося за душу цієї нації. За те, ким ми є. За те, у що ми віримо. І, можливо, найважливіше - за те, ким ми хочемо бути.
На кону стоїть все. Сьогодні це як ніколи раніше правдиво. І саме в цій невідкладності ми можемо знайти шлях вперед.
Історія цієї країни вчить нас, що в деякі найтемніші моменти відчаю ми досягали деяких з наших найбільших успіхів.
Тринадцята, Чотирнадцята і П'ятнадцята поправки з'явилися після Громадянської війни. Найбільша економіка в світовій історії виросла з Великої депресії. Закон про громадянські права 1964 року і Закон про виборчі права 1965 року знайшли шлях слідами злісних псів Булла Коннора [американський політик, який активно виступав проти руху за громадянські права США в 60-х роках XX століття, - НВ].
Перефразовуючи преподобного Барбера [американський політичний активіст і політик, член Національної асоціації сприяння прогресу кольорового населення, - НВ] - в скорботі ми знаходимо надію.
Нам буде потрібно більше, ніж розмови. Ми вже говорили раніше. Ми вже протестували раніше. Давайте ж нарешті поклянемося зробити цю епоху епохою дій, які звернуть назад системний расизм давно назрілими і конкретними змінами.
Ці дії не будуть завершені за перші 100 днів мого президентства - або навіть протягом всього його терміну. Це робота для цілого покоління.
Але якщо цей порядок денний займе стільки часу, він не повинен чекати, поки почнуться перші 100 днів мого президентства. Перший внесок у те, що вже давно назріло, повинен відбутися зараз. Негайно.
Я закликаю Конгрес протягом цього місяця працювати над заходами, які стануть першим кроком у цьому напрямі, починаючи зі справжньої поліцейської реформи.
Конгресмен Джефріс розробив білль, який зробить незаконним удушення. Конгрес повинен покласти його на робочий стіл президента Трампа через кілька днів.
Є й інші заходи: перестати передавати поліції зброю військового застосування, поліпшити її нагляд і підзвітність, розробити стандартизовану модель застосування сили - все це також повинно стати законами в цьому місяці.
Більше ніяких виправдань. Більше ніяких відстрочок. Якщо у Сенату є час на те, щоб затвердити трампівських некваліфікованих кандидатів на посади суддів, які будуть грубо порушувати нашу Конституцію, то у нього знайдеться час і на те, щоб прийняти законодавчі акти, які дійсно будуть відповідати обіцянці нашої Конституції про "рівний захист закону".
Забігаючи наперед, я зобов'язався створити національну комісію з нагляду за поліцією в перші 100 днів свого президентства. Я давно був впевнений, що нам необхідний справжній громадський нагляд. І нам необхідно, щоб абсолютно кожен поліцейський департамент в країні провів всебічний аудит прийому на роботу, тренувань і практик з деескалації конфлікту.
А федеральний уряд повинен надати їм інструменти та ресурси, які необхідні для імплементації реформ.
Більшість копів відповідають найвищим стандартам їх професії. І тим більше є причин, що з поганими копами потрібно мати справу жорстоко і швидко. Нам всім необхідно пильно вдивитися в культуру, яка допускає, щоб ці безглузді трагедії тривали.
І ми повинні вчитися у міст і поліцейських дільниць, які все роблять правильно.
Втім, ми знаємо, що щоб Америка стала по-справжньому справедливою, нам також необхідна економічна справедливість.
У цьому плані також багато що належить зробити.
Як невідкладний захід Конгрес повинен вжити заходів щодо усунення расової нерівності в питанні розподілу коштів на відновлення після COVID-19.
У найближчі тижні і місяці я поділюся великими подробицями моєго порядку денного щодо економічної справедливості і можливостей, що відкриваються.
Але він починається з системи охорони здоров'я, яка повинна стати правом, а не привілеєм. Найкоротший шлях до універсальної системи охорони здоров'я в цій країні - це розширити програму Obamacare.
Ми можемо це зробити. Ми повинні це зробити.
Але цей президент - навіть зараз, посеред кризи в охороні здоров'я, яку супроводжує величезне безробіття - хоче її знищити.
Йому все одно, скільки мільйонів американців постраждає, оскільки він поглинений своїм сліпим его, коли мова заходить про президента Обаму.
Президент повинен відкликати свій позов, покликаний згорнути Obamacare, а Конгрес повинен приготуватися розглянути мою пропозицію щодо розширення дії цієї програми на ще мільйони осіб.
В останні місяці ми могли спостерігати справжніх героїв Америки. Медпрацівники, медсестри, водії вантажівок, продавці продуктових магазинів.
У нас є для них нова назва: найважливіші працівники. Але нам треба робити більше, ніж просто дякувати їм. Нам треба платити їм. Тому що, якщо раніше це було неочевидно, то це ясно зараз. Ця країна не була побудована банкірами з Волл-стріт або топ-менеджерами. Вона була побудована великим американським середнім класом - нашими найважливішими працівниками.
Я знаю, що в країні існує величезний страх, невизначеність і злість. Я розумію. І я знаю, що дуже багато американців страждають. Страждають через втрату коханих. Страждають через економічні труднощі. Страждають через вантаж болю, покоління за поколінням завданого кольоровим людям - зокрема, чорношкірим і корінним народам.
Я знаю, що таке сумувати. Мої втрати не можна порівнювати з втратами, які переживають так багато. Але я знаю, що значить відчувати, ніби ти не можеш продовжувати йти далі.
Я знаю, що значить мати чорну діру скорботи, що ниє в твоїх грудях. Всього кілька днів тому була п'ята річниця смерті мого сина Бо, якого здолав рак. В деякі моменти біль все ще настільки сильний, що він не відрізняється від того, який був у день його смерті. Але в той же час я знаю, що найкращий спосіб пережити втрату і біль - це направити всю цю злість і страждання на благу мету.
І американці знають, яка перед нами, як нацією, стоїть мета. Вона направляла нас з самого початку.
Вона була задокументована. У той день, коли Джон Кеннеді був убитий, маленька Іоланда Кінг повернулася додому зі школи в Атланті і заскочила на батьківські руки.
"Ох, таточку, - сказала вона. - Тепер ми ніколи не отримаємо нашу свободу". Її татко був натхненним, сильним і сміливим. "Не хвилюйся, маленька, - сказав Мартін Лютер Кінг-молодший, - Все буде в порядку".
Доктор Кінг стійко тримався посеред насильства і страху. Ним рухала мрія про країну, де "справедливість спадає як вода і праведність подібна могутньому потоку". Пізніше, в 1968 році, ненависники заберуть його життя в Мемфісі.
За кілька днів до того, як доктор Кінг був убитий, він прочитав останню недільну проповідь у Вашингтоні.
Він сказав нам, що хоча дуга морального всесвіту довга, вона схиляється до справедливості.
І ми знаємо, що ми можемо її туди схилити - тому що ми повинні це зробити. Ми все ще повинні в це вірити. Це наша мета. Це було нашою метою з самого початку: стати нацією, де всі чоловіки і жінки не тільки створені рівними, - але й поводяться з ними по-рівному.
Стати нацією, яку визначає, цитуючи доктора Кінга, не тільки відсутність напруження, а й присутність справедливості.
Сьогодні в Америці складно зберігати віру в те, що справедливість знаходиться на відстані витягнутої руки. Я знаю це. Ви знаєте це.
Наш біль кровоточить. Біль реальний.
Президент Сполучених Штатів повинен бути частиною рішення, а не проблемою. Але сьогодні наш президент є частиною проблеми.
Коли він твітнулв "Коли починається мародерство, тоді відкривається стрілянина" - це були слова не президента. Це були слова расистського шефа поліції Маямі з 1960-х.
Коли він твітнув, що протестувальники "були б зустрінуті найлютішими собаками. ...> ось коли люди дійсно б сильно постраждали" - це не слова президента, це слова в стилі Булла Коннора, який міг би виголосити їх, спускаючи своїх собак.
Американська історія - це про дію і реакцію. Так працює історія. Ми не можемо бути наївними в цьому плані.
Хотів би я сказати, що ця ненависть почалася з Дональда Трампа і ним і закінчиться. Але це не так, і вона не піде разом з ним. Американська історія - це не казка з гарантованим хепі-ендом.
Битва за душу цієї нації була постійним перетягуванням каната протягом понад 240 років.
Перетягуванням каната війни між американським ідеалом, згідно з яким ми створені рівними, і суворою реальністю, що расизм давно розірвав нас на частини.
Відверта правда полягає в тому, що обидва ці елементи є частинами фігури американця.
У наших найкращих проявах американський ідеал перемагає. Поразка ніколи не настане. Битва йде завжди, і вона ніколи не буде остаточно виграна.
Але ми не можемо ігнорувати правду про те, що ми є найкращими проявами себе, коли відкриваємо свої серця, а не коли стискаємо свої кулаки. Дональд Трамп перетворив нашу країну на поле бою, яке роздирають старі образи і свіжі страхи.
Він думає, що розкол йому допоможе. Його нарцисизм став більш важливим, ніж благополуччя країни, за яке він відповідає.
Я прошу кожного американця поглянути, де ми перебуваємо зараз, і переосмислити: це дійсно те, ким ми є? Це те, ким ми хочемо бути? Це те, що ми передамо нашим дітям і онукам? Страх і стрілочництво замість надії і погоні за щастям? Некомпетентність і тривогу? Егоцентризм і егоїзм?
Або ж ми хочемо бути Америкою, якою, як ми знаємо, вона може бути? Америкою, якою ми можемо і повинні бути, ми це знаємо в своїх серцях.
Послухайте, президентство - це велика праця. Ніхто не зможе привести все в повний порядок. І я не зможу.
Але я обіцяю вам ось що: я не буду торгувати страхом і розколом, я не буду роздмухувати вогонь ненависті.
Я буду шукати ліки від ран на грунті расизму, які довгий час роз'їдали нашу країну, - а не використовувати їх у політичних цілях.
Я буду робити свою роботу і приймати на себе відповідальність. Я не буду звинувачувати інших. Я ніколи не забуду, що ця робота стосується не мене.
Вона стосується вас.
І я буду працювати не тільки для того, щоб заново відбудувати цю країну, але і щоб зробити її кращою, ніж вона була. Щоб побудувати краще майбутнє.
Ось що робить Америка. Ми будуємо майбутнє. Це може бути, по суті, найбільш американською річчю, яку можна зробити.
Ми прагнемо свободи так само, як це робили Гаррієт Табмен [активістка, борець проти рабства, - НВ] і Фредерік Дуглас [письменник, борець за права афроамериканців, - НВ].
Ми жадаємо голосувати так само, як і Сьюзен Ентоні [активістка, борець за права жінок, - НВ], Елла Бейкер [борець за права чорношкірих жінок, - НВ] і Джон Льюїс [політик, учасник руху за громадянські права, - НВ].
Ми прагнемо досліджувати зірки, лікувати хвороби, зробити цей неідеальний Союз настільки ідеальним, наскільки нам вистачить сил.
Ми можемо зазнати невдачі, - але ми хоча б спробуємо.
Ми стикаємося з грізними ворогами. До них належить не тільки коронавірус і його жахливий вплив на наші життя і засоби до існування, але й егоїзм і страх, які нависли над життям нашої країни в останні три роки.
Ми повинні бути Америкою часів Рузвельта і Ейзенхауера, Рози Паркс і Мартіна Лютера Кінга-молодшого, Джонас Солка та Ніла Армстронга.
Ми повинні бути Америкою, що плекає життя, свободу і відвагу.
І внасамперед, ми повинні бути Америкою, яка зберігає один одного - будь-якого і кожного.
Ми нація, яка страждає від болю, але ми повинні не дати йому знищити нас. Ми нація в люті, але ми не можемо дозволити їй поглинути нас. Ми виснажена нація, але ми не допустимо, щоб це виснаження перемогло нас.
Як президент, я зобов'язуюсь перед кожним з вас очолити вирішення цих питань - я зобов'язуюсь слухати. Тому що в глибині душі я правда вважаю, що ми можемо перемогти. І коли ми нарешті станемо разом як єдина Америка, ми пробудимося ще сильнішими, ніж будь-коли раніше.
Тож простягніть один одному руку допомоги. Говоріть один з одним. І будь ласка, піклуйтеся один про одного.
Це Сполучені Штати Америки. І немає нічого, що нам не під силу. Але тільки якщо ми робимо це разом".