Цей момент міг би бути тріумфальним. Якби лютневе вторгнення Владіміра Путіна в Україну відбулося за планом, він би зараз проводив військовий парад на Майдані Незалежності в Києві, насолоджуючись перемогою, яка в його очах була б рівносильною перемозі в 1945 році.
Але натомість, як пише The Telegraph, його війська марширували по Червоній площі в Москві в супроводі лише частини бронетехніки, яку зазвичай використовували на таких парадах. Авіації взагалі не було. А сам Путін порівнював не перемоги, а дві криваві війни, які, за його словами, вимагали консолідації країни.
Путін завжди порівнював його війну проти України з Другою світовою війною, щоб заручитися підтримкою росіян і армії. Але він не оголосив про «завершення місії», як деякі експерти прогнозували. Це було б надто грубим спотворенням реальності. Оскільки навіть в Маріуполі, про «визволення» якого Путін поспішив оголосити, досі тривають бої. Також він не оголосив про формальний початок масової мобілізації.
Втім, The Telegraph вважає, що цей варіант все ще на столі. Про мобілізацію активно говорять в ефірі державного телебачення, щоб суспільство було готове, якщо Кремль все ж зробить цей крок. Цілком можливо, що рішення ще не прийняте. Зрештою, мобілізація буде мати великі політичні й економічні наслідки. Можливо, про неї оголосять пізніше через спеціальний наказ чи рішення Держдуми, щоб не було прямої асоціації між мобілізацією і самим Путіним.
Якими б не були причини, російський автократ, вочевидь, вирішив, що під час свого щорічного виступу на Червоній площі він не буде шокувати росіян. Зрештою, промова на День перемоги завжди була більше церемоніальною, ніж політичною. Тож Путін виголосив звичайну промову, в якій хвалив радянських громадян за перемогу над нацизмом і закликав сучасних росіян намагатися жити достойно їхній пам’яті. Але всі знали, що цього року головну роль грає зовсім інша війна. Тож Путін швидко перейшов до суті. З самого початку він почав згадувати, як радянські солдати билися з нацистами «в Києві, Мінську, Севастополі і Харкові, як і ви сьогодні б’єтеся за наших людей на Донбасі, за безпеку Росії». Загалом, він повторив свої виправдання для початк вторгнення в Україну.
The Telegraph вважає, що важливим був момент, коли Путін визнав російські втрати, пообіцявши подбати про сім’ї тих, хто загинув на війні в Україні. Він також подякував лікарям, які лікують поранених. Це важливий момент. Настав момент, коли заперечення загибелі військових, як і проголошення перемоги, було б надто великим обманом.
В промові Путіна до Дня перемоги не було майже нічого нового. Він, як завжди, експлуатував історію Другої світової війни в своїх політичних цілях. А його виправдання для вторгнення в Україну всі чули неодноразово. Промова була абсолютно порожньою і без нових ідей. Але суть зовсім не в цьому.
День перемоги в Росії Владіміра Путіна - це ритуал. Це напів релігійне закляття, яке прив’язує його власну легітимність до героїзму покоління, котре визволило Європу від жахіть, створених націоналістичним диктатором, зацикленим на імперіалістичній експансії. В той час, коли його власна агресивна війна грузне в кривавому болоті, йому потрібна ця легітимність, як ніколи. Тож він чітко дотримувався тексту цього «закляття».
«Ми завжди будемо порівнювати себе з тим поколінням. За перемогу. Ура», - сказав Путін.