Остання промова Владіміра Путіна, в якій він оголосив про початок часткової мобілізації, а також пригрозив Заходу, відновить страх перед безвідповідальним ядерним шантажем. Але загалом його слова повинні більше додавати впевненості, ніж тривожити.
Хороша новина полягає в тому, що путінське оголошення надзвичайних заходів свідчить, що він визнає поразку Росії у війні за розширення імперії. Не така вже й хороша новина - це те, що якщо він сам повірить хоча в крихітну частку брехні і фантазій, якими була переповнена його промова, тоді його зв’язок з реальністю ще слабший, ніж всі підозрювали. Про це в статті для The Guardian пише експерт організації Chatham House Кір Джайлз.
Росія збирається мобілізувати 300 тисяч солдатів. Це провокує питання, чи Путін розуміє, що його армія вже не здатна навчити і озброїти навіть меншу кількість підкріплення, яке вдалося зібрати раніше. Оскільки російський парламент ухвалив закон про суворі тюремні терміни для тих, хто буде ухилятися від служби в армії, ситуація, схоже, дуже скоро перетвориться на «гру в стілець»: опинившись за гратами за відмову йти на війну, російських в’язнів можуть все ж завербувати, пообіцявши анулювати їхні вироки.
Насправді, майже жодні розповіді Путіна не витримують бодай хвилину критичного мислення. Він стверджує, що Росія нібито перемагає у війні з Україною, але сили Заходу на стільки могутні, що тепер потрібно ще більше «обкопатися», щоб мати змогу продовжувати бій. Маріонеткові режими в Україні повинні провести референдуми, щоб приєднатися до РФ, але ніхто в Москві вже не сумнівається, що вони хочуть цього приєднання. Російська армія нібито захищає суверенітет і територіальну цілісність самої Росії, але чомусь для цього захисту потрібно поглинути частини чужої країни. Путін каже, що мета війни - це лише «визволити» Донбас, але для цього чомусь потрібно окупувати значно більшу частину України. Тож лінія фронту розтягнулася на тисячу кілометрів.
Для тих, хто стежить за Росією вже давно, найбільш вражаючим аспектом промови Путіна було те, як мало змінилися його твердження про Україну і світ з початку вторгнення в лютому. Центральний міф досі говорить, що Захід нібито хоче знищити Росію. Тепер це твердження прикрасили вигадкою, що російській державі загрожує західна зброя масового знищення. Але в усьому іншому промова прозвучала так, ніби зіткнення російської армії з жорстокою реальністю впродовж останніх шести місяців взагалі ніяк не вплинуло на погляди Путіна.
Автор наголошує, що слова російського автократа були призначені для внутрішньої аудиторії, яка зобов’язана приймати або хоча б терпіти ту версію світу завбільшки з горошину, яку пропонує Путін. Але вони також містили вже знайомі ядерні напівпогрози і натяки, які повинні були б дати лідерам Заходу привід ослабити підтримку України, якщо вони його шукали. Але навіть тут прозвучали нотки відчаю. «Це не блеф», - сказав Путін, визнавши, що всі його попередні погрози на адресу Заходу - ядерні чи неядерні - були порожніми, так само як і всі російські «червоні лінії», які стерлися, зіштовхнувшись з західною рішучістю.
Промова Путіна - це визнання, що Росія не здатна перемогти на полі битви, а тому, щоб здолати Україну, потрібна перемога в іншому місці. Ця перемога, як сподівається російський президент, буде досягнута через позбавлення Києва міжнародної підтримки. Це випробування сміливості західних лідерів, особливо тих, які читають ядерні погрози російської пропаганди, а не доктрину країни. Остання описує доволі вузько визначені обставини, за яких ядерна зброя може бути застосована чи хоча б корисною.
Поспішом оголошені референдуми на окупованих територіях - це ще одна ознака, що Росія шукає способи відбити бажання в прихильників України допомагати їй визволити своїх людей. Проголошення захоплених регіонів України частиною Росії дозволить Москві виставити будь-які спроби Києва визволити своїх громадян від російської окупації як атаку проти РФ. Звісно ж, ніхто не сумнівається в тому, якими будуть результати цих «референдумів». «Правильні» цифри будуть забезпечені за рахунок додавання голосів з самої Росії. І дуже вірогідно, що, як і в Криму в 2014 році, вибір, вказаний в бюлетені, не буде вибором взагалі.
Автор вважає, що реакція Заходу очевидна: потрібно продовжувати підтримувати Україну, щоб Росія й далі програвала, і при цьому пильно стежити за реальними ядерними позиціями Москви, а не риторикою на телебаченні.