За своєю природою балансування на межі - це незручна позиція, яку важко утримувати. Тож не дивно, що спроба Китаю поєднати суперечливі інтереси щодо війни в Україні: зберегти партнерство з Росією «без обмежень», не завдаючи при цьому надто великої шкоди своїм відносинам із країнами Заходу, - виявилася нелегкою.
Увага до Китаю посилилася, коли його спеціальний посланник у справах Євразії Лі Хуей приєднався до переговорів у Саудівській Аравії, - пише в редакційній статті The Guardian. Хоча видання нагадує, що ще на початку літа Пекін відмовився від участі в аналогічних переговорах у Копенгагені. Європейські чиновники охарактеризували поведінку Китаю в Джидді як «активну» і назвали її «конструктивною». Але обидва слова несуть важливий зміст: Китай маневрує навколо конфлікту, а не принципово змінює свою позицію щодо нього.
Сі Цзіньпін нарешті провів телефонну розмову з президентом Володимиром Зеленським у квітні, але лише після того, як високопоставлений китайський дипломат спровокував скандал, поставивши під сумнів суверенітет колишніх радянських республік. Після переговорів у Джидді Москву одразу ж запевнили, що нічого не змінилося.
«Багато хто в Китаї розглядає вторгнення не з точки зору моралі, а більш цинічно, особливо з огляду на китайську підозрілість до США і, відповідно, до НАТО», - пише британське видання.
Але війна змусила США витрачати менше енергії на вирішення напружених двосторонніх відносин з Китаєм. Також конфлікт зробив Москву більш залежною від Пекіна і більш чітко підпорядкованою. Китай також відчуває, що Росія не шукає швидкого виходу, а готується до тривалої війни, не в останню чергу тому, що другий термін Дональда Трампа різко покращив би її становище, а контрнаступ України не досягає того прогресу, на який багато хто сподівався. Це дозволяє Пекіну стежити як за сучасною війною, так і за реакцією Заходу на неї. І така інформація була б корисною в раді вторгнення на Тайвань.
Глава МI6 Річард Мур сказав минулого місяця, що Пекін був «абсолютним співучасником» Москви у війні проти України, підтримуючи агресора дипломатично і просуваючи російські тези. Китай не критикує вторгнення і навіть не визнає його таким, але сварить Захід за «односторонні санкції». Він кинув Росії економічне рятувальне коло. Китайські фірми постачають обладнання, корисне як для військових, так і для цивільних, наприклад, бронежилети і безпілотники.
Але Китай не постачає зброю і не хоче ескалації конфлікту або його поширення на ширший регіон. Він також не хоче бачити подальшу консолідацію Заходу як з міркувань безпеки, так і з економічних причин. Китай знає, що його партнерство з Росією погіршило ставлення до європейців до Пекіна. Заколот «Вагнера» також змушує замислитися. І Китай хоче, щоб його розглядали як миротворця, особливо представники Глобального Півдня.
Китайські висловлювання занепокоєння з приводу застосування ядерної зброї виглядають як натяки Заходу, а також попередження Москві: не штовхайте Владіміра Путіна надто далеко. Тим не менш, якщо вони матимуть якийсь ефект у стримуванні Росії, це можна тільки вітати. Китай, найбільший імпортер українського зерна, також має цілком прагматичні причини заохочувати Росію повернутися до чорноморської зернової угоди.
Він наголосив на необхідності вирішення питання безпеки атомних електростанцій. І дехто сподівається, що це може відіграти корисну, хоча й незначну, роль у переговорах.
«Однак найважливішим питанням, напевне, залишається те, чого він не робить: утримується від посилення підтримки Росії. Саме тому Київ діє дуже обережно, намагаючись уникнути антагонізму з Пекіном», - пояснює видання.