Докази скоєних армією Росії звірств після її відступу з Центральної України шокують. Москва марно намагається все заперечувати й звинувачувати інших у фальсифікації цих доказів. Бійня в Бучі й інших українських містах не можна списати просто на недисциплінованість війни. Після місяця умисного знищення житла, лікарень і шкіл все вказує на систематичну кампанію терору проти цілого населення. Виявлені звірства нагадують про найстрашніші пороки Другої світової війни.
Про це пише The Guardian. Конфлікт в Україні змінюється. І якщо він починався як всеосяжне російське завоювання, то тепер переростає в стратегічну експлуатацію Донбасу й зміцнення російських позицій в Чорному морі. Нинішня війна стала ескалацією того, що почалося ще в 2014 році. Тоді НАТО і західний світ, напевне, вчинив правильно, що тримався осторонь. Однак, як світу реагувати тепер, коли стало відомо про нові викриття? Страждання народів у конфліктах далеко від Європи, як правило, бліднуть на тлі страждань «на порозі», коли їх показують щовечора по телебаченню. За два десятиліття війни в Афганістані мільйони місцевих жителів зіштовхнулися з голодом. І про їхню агонію в новинах не говорили. Але це не робить страждання українців менш реальними.
Цього тижня президент Володимир Зеленський запустив розслідування для збору доказів російських воєнних злочинів. Вони включають порушення Женевської конвенції щодо правил ведення війни, геноцид й злочини проти людства. Експерт з міжнародного права Філіпп Сандс наголосив, що реальна проблема, з якою зіштовхнуться прокурори у розгляді цих злочинів, буде полягати у можливості відстежити відповідальність за них аж до влади Росії. Тобто у випадку України потрібні будуть докази, що Владімір Путін особисто наказав або дозволив скоїти усі звірства. Потенційно він може стверджувати, що не несе відповідальність за туман війни чи жахіття боїв. І це потрібно буде спростувати.
Перше обвинувачення в Міжнародному суді проти чинного глави держави було оголошено президенту Югославії Слободану Мілошевичу в 1999 році. Його звинуватили в організації семи масових вбивств. Тяжкий судовий процес над ним затягнувся на шість років, поки в 2006 році він не помер у в’язниці. Його фактично так і не засудили. Тим часом, життя в Югославії тривало. І суд над Мілошевичем втратив репресивний чи стримуючий ефект. Це вказує на труднощі, які чекають Зеленського. Однак, вони не повинні завадити йому добиватися справедливості.
Жорстокість війни потребує постійної публічності. І Захід повинен запропонувати в цьому питанні повну допомогу. Інший юридичний шлях, запропонований Сандсом й іншими - це трибунал щодо злочину агресії як такої. Тут йдеться про те, що всі дії, скоєні солдатами, - це наслідок рішень їхніх командирів аж до наказу почати неспровоковану агресію проти іноземної держави. З цього гачка Путін зіскочити не може. Його генерали, навіть його підозріло зниклий міністр оборони Сєргєй Шойгу, будуть стверджувати, що вони виконували наказ президента. Нюрнберзький трибунал, підписання статуту ООН й багато інших міжнародних дій намагалися заборонити атаки однієї суверенної країни проти іншої. Вони концентрували відповідальність в точці влади: демократичної чи авторитарної. Йдеться про мобілізацію закону і моралі на службу заради миру. Закон краще ніж війна.
Але такий підхід хоч і привабливий, але сповнений багатьох перешкод. Знадобиться рішення Ради безпеки ООН, на яке Росія і, можливо, Китай накладуть вето. Більше того, коли йдеться в про військову агресію, в ООН лишилося мало країн, чиї руки були б чистими.
Тим часом, прем’єр-міністр Борис Джонсон й інші лідери дивляться на фото з Бучі й рефлекторно погоджуються, що потрібно щось робити. І єдине, до чого вони змогли додуматися - це «ще жорсткіші санкції». Попри те, що ці обмеження були максимально тяжкими з огляду на розміри російської економіки, вони так і не змогли стримати Путіна. Опитування свідчать, що росіяни і еліти в Москві не проти дій російського президента. Відчуття облоги й культурного остракізму змусили і тих, і інших закопатися в патріотичні траншеї.
«Рішення Путіна визначають битви, а не санкції, танки, а не банки. Якщо Захід хоче допомогти Україні, йому варто відправити їй більше зброї», - пише видання.
В історії мало доказів, які б говорили, що рішення в розпал війни ухвалюються на основі економічних міркувань. Багато санкцій завдають «болю» і в основному бідним людям. Також не варто ігнорувати найбільш довготривалу зброю - трибунал світової думки. Фото з Бучі бачили люди не лише в європі й США, а по всьому світі. Репутація Росії сильно постраждала. Настане момент, коли крики розгніваного світу проб’ють навіть брехливу машину Москви. Що ж стосується Путіна, то він забезпечив собі статус парії до кінця життя. Його яхта ніколи не спустить якір у західній гавані.
Страшні кадри з деокупованих Бучі, Гостомеля та Ірпеня вразили увесь світ та викликали природне обурення у лідерів всіх цивілізованих країн. На звільнених територіях Київщини знайшли братські могили із загиблими українцями. На вулицях Ірпеня, Бучі та решти міст лежать розстріляні в потилицю тіла зі зв'язаними за спиною руками, на дорогах - обгорілі трупи. Світові ЗМІ та українські журналісти повідомляють про звірства російських солдатів протягом майже місяця окупації Київщини, зокрема - зґвалтування неповнолітніх.
Бучу назвали другою «Сребреницею», а загадкова руzька душа під пісні Лепса попрямувала до Пекла. Найкращий день, який тепер може настати, — покарання воєнних злочинців. Включно з російськими генералами, котрі віддають накази, солдатами, що стріляють у мирних людей, пропагандистами й артистами, які співають і брешуть на підтримку кривавого режиму. Але для того, щоб це сталося, потрібно виконати дві умови. Які? Про це читайте у статті Інни Ведернікової«Розлюднення Росії. Хто і як документує звірства «руського міра» в Бучі».