Цього тижня президент Росії взявся за перо. За кілька днів до саміту «Росія-Африка» в Санкт-Петербурзі, запланованого на 27 липня, Владімір Путін опублікував на сайті Кремля статтю, в якій пояснив, чому він відмовився від зернової угоди, яка забезпечувала безпечний експорт українського врожаю і добрив.
Обіцяючи компенсувати втрати, він написав, що «так звана» угода збагатила лише західний бізнес, і що обіцянки звільнити російський експорт від санкцій були порушені. Практично кожне слово було брехнею, - пише The Economist.
Варто почати з того, що російський експорт продовольства і добрив, якого уникає західний бізнес, не перебуває під санкціями. Більше того, зернова угода пішла на користь усім країнам-імпортерам продовольства. За угодою, підписаною в липні 2022 року під наглядом Туреччини і ООН, Україна експортувала понад 32 млн тонн зернових культур. Це допомогло знизити ціни, які підскочили після того, як Росія відмовилася від угоди 18 липня і почала знищувати українські зернові запаси і порти.
«Справжньою причиною відмови Путіна від угоди було бажання зруйнувати перспективи української економіки. Відтоді, як вторгнення зайшло в глухий кут, стратегія Росії полягала в тому, щоб переконати Захід, що Україна не може виграти тривалу війну, і що ворогам Росії краще скоротити свої втрати. Однак після заколоту найманців «Вагнера» у червні і втрат у регулярній армії Росії стало зрозуміло, що час працює і проти Путіна теж. Відмова від зернової угоди - це його спроба завдати удару у відповідь. Він повинен зазнати невдачі», - пише The Economist.
Якщо Україна не зможе експортувати зерно, її економіка постраждає. У 2021 році продовольство становило приблизно дві п'ятих від загального обсягу українського експорту на 68 мільярдів доларів. Фермери все ще можуть відправляти обмежену кількість зерна залізницею і кораблями через Дунай у румунські води, хоча обидва способи дорогі. Але Путін почав атакувати ці альтернативні експортні маршрути, а фермери ЄС обурюються падінням цін на місцевих ринках.
«Якщо українські фермери не зможуть заробляти достатньо, вони не зможуть засіяти свої поля, що знищить наступний урожай», - пише видання.
Росія завдає удар по українській економіці на тлі повільного контрнаступу. Послання Путіна полягає в тому, що він готовий завдати будь-якого болю Україні, світові чи власному народу. Цей заклик знаходить аудиторію на глобальному півдні. Деякі країни симпатизують Росії, інші страждають від війни і обурюються, що Захід відкладає її нібито неминуче розв'язання.
Прихильники України повинні викрити брехню Путіна. Примушення України до нерівного припинення вогню, навіть якби це було можливим, не принесло б тривалого миру. Відсутність рішучості Заходу стала б для Путіна запрошенням до нового нападу після того, як він переозброїться. Тим часом він, безсумнівно, продовжуватиме намагатися завдати шкоди українській економіці, підриваючи її експорт.
«Замість цього, світ повинен натиснути на Росію, щоб вона відновила зернову угоду, починаючи з саміту «Росія-Африка». Африканські лідери не зацікавлені в тому, щоб терпіти підвищення цін і нестабільність на світових продовольчих ринках. Вони могли б дорікнути Путіну і відправити в Україну судно для імпорту зерна під африканським прапором», - пропонує видання.
Крім того, Туреччина має вплив на Путіна і мотивацію його використовувати. Анкара - великий імпортер української пшениці. Тому відновлення зернової угоди може допомогти вирішити турецькі проблеми з інфляцією і заробити гроші, продавши частину запасів ще комусь. Туреччина - канал для російського імпорту. Президент Реджеп Таїп Ердоган може завоювати авторитет посередника.
«Західні прихильники України також мають зіграти свою роль, даючи зрозуміти, що якщо дипломатія не спрацює, вони застосують силу, щоб прорвати незаконну блокаду міжнародних вод. Озброєння України ракетами дальнього радіусу дії було б першим кроком. Забезпечення страхування конвоїв - наступним. Крайнім заходом було б надання вантажам військового супроводу», - пише The Economist.
Якщо Туреччина скористається своїм правом відмовити військовим кораблям у доступі до Чорного моря через Босфор, деякі країни-члени НАТО могли б забезпечити прикриття з повітря. Вийшовши з зернової угоди, Путін може думати, що він продемонстрував свою перевагу. Але все, що він показав - це те, що у нього закінчуються варіанти.