Нещодавно Альфред Єкатом незворушно вдивлявся в залу суду в той час, як свідок описувала, як її сім’я пережила нічне пограбування, організоване підсудним. Колишній лідер військового угруповання в ЦАР зіштовхнувся з довгим списком обвинувачень.
Серед вбивств, катувань, мобілізації дітей на службу в армії і пограбування мечеті в 2013 році одне звинувачення особливо виділяється - злочини проти людства. Саме тому Єкатом, який все заперечує, сидів на лаві підсудних далеко від дому - в Гаазі, нідерландському місті, де розташований Міжнародний кримінальний суд. Процедури дуже повільні. Суд триває вже третій рік. Якщо трійця суддів у синіх мантіях визнають його винним, центральноафриканський військовий і політик опиниться за ґратами на дуже довго.
Чи може президент Росії опинитися там, де і головорізи з ЦАР? Про це пише The Economist. «Владіміра Путіна в Гаагу» - це стало гаслом тих, хто хоче, щоб автор війни проти України був притягнутий до судового процесу, який би відповідав організованій ним бійні.
Моральне виправдання такої справи дуже потужне і спирається на звірства, скоєні російськими військовими, бомбардування цивільних і сам факт вторгнення на територію сусідньої країни. Все це, без сумніву, вимагає покарання. Президент України Володимир Зеленський зробив переслідування російських лідерів одним з десяти пунктів, які потрібно виконати для встановлення миру. Міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок серед тих, хто вимагає, щоб Путін постав перед правосуддям. Іноземні слідчі працюють в Україні, збираючи докази для майбутнього суду.
Але існує очевидна реальність: Путін не опиниться на лаві підсудних Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Обмежене міжнародне кримінальне судочинство в сучасному вигляді просто не стосується лідерів ядерних держав. Втім, все ще є певні можливості для переслідування певних російських злочинів.
«Фактичний імунітет Путіна - це наслідок слабкості міжнародної судової системи. Якщо судочинство в країнах має чіткий статус і чіткі трибунали, міжнародний закон, за визначенням вчених-юристів, - це підписані угоди і встановлені норми. Країни можуть приєднуватися і виходити з нього на власний розсуд. Зрештою, не існує глобальної поліцейської сили, яка б добилася його виконання», - пише видання.
Перша перешкода для тих, хто хотів би побачити Путіна за ґратами, - це те, що Росія не учасник Міжнародного кримінального суду. Деякі експерти стверджують, що це не проблема. ООН може створити спеціальний трибунал, так як це було у випадку Руанди і Югославії у 1990-х після масових вбивств там. Президент Югославії Слободан Мілошевич провів останні свої роки у суді і помер в нідерландському центрі для затриманих. Це може підійти й Путіну.
Прецеденти дуже важливі для міжнародного закону. І зараз не існує такого, який би міг відправити Путіна до в’язниці. Є дві широкі категорії звинувачень, з якими винуватні у російській війні проти України можуть зіштовхнутися. Одна з них стосується воєнних злочинів і злочинів проти людства. Йдеться про випадки, коли під час конфлікту страждають цивільні, наприклад, коли їх грабують чи гвалтують військові. Солдати, які скоїли такі звірства, можуть постати перед судом (що вже сталося з деякими росіянами в Україні). Теоретично їхні командири і політичні керівники теж можуть бути притягнуті до відповідальності. На ділі ж буде важко навіть довести, що вони наказали так поводитися.
Саме тому Україна і її союзники говорять про другу категорію звинувачень - злочин агресії. Акт вторгнення в сусідню країну - це той вчинок, відповідальність за який можна повністю покласти на політиків. Але переслідування такого злочину - це незвідана територія з юридичної точки зору. Поки що було тільки два подібні випадки: Нюрнберзький і Токійський процеси після Другої світової війни. І країни, яких стосувалися судове переслідування, самі попросили про нього (варто пам’ятати, що тоді уряди Німеччини і Японії були під контролем США і союзників). Без вторгнення в Росію і повалення Путіна важко уявити, щоб щось таке сталося.
Спеціальні трибунали для Руанди і колишньої Югославії теж не дають причин для надії. Обидва процеси були запущені Радою безпеки ООН, яка схвалила подібні трибунали й в інших місцях, таких як Сьєрра-Леоне. Зважаючи на російські зловживання правом вето в цій організації, повторення такого досвіду для Росії неможливе. Деякі юридичні експерти думають, що Генеральна асамблея ООН, де кожна країна має один голос і жодного права вето, може створити такий суд. Але такий обхідний шлях виведе міжнародний закон далеко за поточні межі. І не гарантовано, що ініціатива отримає потрібні голоси: багато країн включно зі США не хочуть давати міжнародним судам більше влади.
Втім, лишаються два варіанти і жоден з них не задовільний. Перший - переслідувати росіян через українську судову систему, можливо, в процесах за участі міжнародних суддів. Символічна цінність трибуналу в Гаазі буде втрачена. До того ж на лаву підсудних сядуть лише росіяни з низьким статусом, що створить враження ніби йдеться про «каральне судочинство». Другий варіант - це дозволити Міжнародному кримінальному суду переслідувати за російські воєнні злочини і злочини проти людства, але не злочин агресії, оскільки це виходить за межі поточної компетенції суду у випадку Росії. Для цього достатньо того, що України визнає повноваження Гаазького суду, який вже почав розслідувати російські дії. Але мало хто вірить, що за таким сценарієм вдасться збудувати справу проти Путіна. В будь-якому випадку, Міжнародний кримінальний суд не розглядає справи проти підозрюваних заочно.
Україна віддає перевагу плану, який передбачає створення спеціального трибуналу в Гаазі, який би існував окремо від Міжнародного кримінального суду і мав змогу розглядати справу про злочин агресії, а отже переслідувати Кремль. Втім, The Economist пише, що це теж нереалістично. Гірше те, що це може дискредитувати Міжнародний кримінальний суд в переслідуванні міжнародної агресії в майбутньому, - пояснив професор міжнародного права у Вільному університеті Брюсселя Олів’є Кортен. Відправка воєнних злочинців у Міжнародний кримінальний суд хоч і не дасть бажаний великий приз, яким би було переслідування Путіна, все ж стане чимось більшим ніж символом. Будь-хто з тих, кому загрожує потрапляння в Гаагу: російські генерали чи командири групи «Вагнер», - не наважаться хоч колись залишити Росію, боячись, що їх відправлять під суд. Це вже буде певною мірою покарання.
The Economist пише, що в такому разі, якщо міжнародна спільнота не може покарати Путіна за злочин агресії, вона повинна подвоїти свої зусилля, щоб подбати, що цей злочин не принесе користі. Зокрема, вона може дати Зеленському більше зброї і грошей, необхідних для того, щоб перемогти загарбників.