В часи війни мільярд євро витрачається дуже швидко. Але 15 квітня Німеччина оголосила, що виділить саме таку суму на військову допомогу Україні. І це трохи пов’якшило критику, з якою зіштовхнувся Берлін через відмову відправляти українській армії танки.
За два дні до того США пообіцяли новий пакет допомоги на 800 мільйонів доларів, яка включає бронемашини для піхоти й гелікоптери. Велика Британія відправляє броньовані патрульні авто і протикорабельні ракети, а Чехія - ПЗРК і танки Т-72. Словаччина, яка вже передала Україні системи ППО С-300, допустила, що може віддати ЗСУ ще й свої літаки МіГ-29, адже українські пілоти знають, як ними керувати, - пише The Economist.
Ще в березні США відкинули аналогічну пропозицію щодо МіГ-29 від Польщі, боячись «спровокувати» реакцію Росії і таким чином втягнути НАТО у війну. Президент Франції Еммануель Макрон відверто заявив, що передача українській армії важкого озброєння може призвести до того, що Росія буде вважати НАТО «співвоюючою стороною», тобто стороною конфлікту, а отже законною мішенню, відповідно до законів війни. Зараз США кажуть, що не проти пропозиції Словаччини щодо передачі літаків Україні.
Від початку війни друзі України передавали їй лише стрілецьку зброю, а також протитанкові і протиповітряні ракети. Але оскільки зростають підозри, що війна затягнеться, вони стали більш готовими постачати складні системи, які будуть вимагати спеціальну підготовку. Російські воєнні злочини також переконали союзників, що варто передати Україні важче обладнання для визволення зайнятих російською армією територій. До того ж, з’явилося переконання, що настав час перейти від радянських зразків до сучасної зброї НАТО, яку буде легше обслуговувати й постачати.
Однак, зсув в бік важчої зброї спровокував тривогу в деяких колах, особливо в Німеччині. Берлін заблокував передачу бронемашин Marder після того, як в німецькому міністерстві оборони пожалілися, що такої техніки надто мало навіть для армії ФРН. Депутат від «Лівих» Сара Вагенкнехт сказала, до поставки Marder зроблять Німеччину «учасницею війни». Навіть віце-канцлер Роберт Хабек, який займав досить жорстку позицію, сказав, що його країна «не повинна стати мішенню сама». Всі ці коментарі, схоже, напряму пов’язані зі страхом, що постачання важкого озброєння спровокує прямий конфлікт між Росією і НАТО.
Але з точки зору історії, такі занепокоєння безпідставні. Для прикладу можна розглянути питання щодо літаків МіГ-29. В часи війни у В’єтнамі десятки американських літаків були збиті винищувачами, які сили півночі отримати від СРСР. На додачу Північний В’єтнам отримав велику кількість танків, ракет, артилерійських систем від своїх покровителів у Кремлі й Пекіні. І вся ця зброя використовувалася для вбивства тисяч американських солдатів. Обидві сторони боялися, що опосередкована війна може перерости в прямий конфлікт між ядерними державами. Але цього не сталося.
Війна в Україні - аналогічна ситуація. Хіба що ролі у сторін тепер протилежні. Цього разу Росія веде війну проти мешного сусіда, чия армія була озброєна й підготовлена США і союзниками. Росія погрожувала НАТО, що може завдати удар по країнах, які забезпечують чи допомагають армії України. Вона навіть натякала на застосування ядерної зброї. З точки зору міжнародного закону, - кажуть експерти, - позиція Росії невиправдана.
«Постачання зброї включно з важкими видами озброєння не робить будь-яку третю країну стороною в збройному конфлікті. Для цього потрібна більш пряма участь у військових операціях», - каже професор Юридичної школи Рютгера Аділ Хейк.
Але так було не завжди. Міжнародний закон, який почав розвиватися в Європі з початку 17 століття, вимагав від країн дотримуватися строгого нейтралітету, якщо вони не хочуть встрявати в чужі війни. Це означало, що вони повинні продовжувати торгувати з обома сторонами конфлікту. Тому постачання зброї лише одній зі сторін означало порушення нейтральності. Втім, це правило було розроблене для світу, в якому війна вважалася прийнятним інструментом державного управління. Все змінилося після ухвалення пакту Бріана-Келлога в 1928 році, який заборонив неспровоковані атаки одних країн проти інших. Цей принцип пізніше увійшов також до статуту ООН.
Статут визнає право країн на самооборону. Крім того, інші країни можуть приєднуватися до «колективної самооборони». Державам дозволено надавати зброю жертвам агресії або запроваджувати санкції проти агресора. І це ніяк не позначиться на їхньому нейтральному статусі. Коли Рада безпеки ООН засуджує агресію, ця резолюція юридично обов’язкова для всіх країн-учасниць організації. У випадку України така резолюція досі не була схвалена, але лише тому, що Росія як постійний член кожного разу накладала на такі рішення вето. Генеральна асамблея ООН чіткою більшістю голосів засудила російський напад на Україну.
Що ж стосується набуття ролі «співвоюючої сторони», то планка ще вища, - каже Майкл Шмітт з Військової академії США у Вест-Пойнті. Постачання німецької зброї Україні не зробить Німеччину стороною війни з Росією, тому що «немає ворожості між даними країнами», тобто їхні солдати не вбивають один одного. Аналітики ж наголошують, що всі визначення нейтральності й співучасті у війні взагалі не мають ніякого значення. Якщо Владімір Путін вирішить не атакувати конвої НАТО зі зброєю для України, то це не через переконливу силу міжнародної юриспруденції. Так само наївно думати, що постачання лише стрілецької зброї (яка, зрештою, вбиває російських солдатів) змусить Путіна бути стриманішим.
«Якщо Росія захоче почуватися «спровокованою» і атакувати НАТО, вона це зробить незалежно від того, будуть постачатися танки чи ні», - сказала експерт Німецького інституту міжнародних справ і безпеки Клавдія Майор.
Разом з тим, не варто зовсім відкидати юридичні аспекти, які визначають участь й нейтральність. Адже вони можуть допомогти запобігти ескалації конфлікту до ядерної війни. Коли США й інші країни НАТО відкинули ідею відправки своїх військ в Україну, вони наголосили, що це зробило б їх сторонами у конфлікті. На думку Хейка, це корисний спосіб провести «червону лінію» між ядерними державами.
«США використовують ці правила міжнародного закону, щоб дати Росії зрозуміти, що вони готові підійти до цієї червоної лінії, але не перетнути її. Гадаю, Москва розуміє це. Але вона намагається поставити під сумнів американську інтерпретацію цих правил і накреслити власну червону лінію, не засновану на правилах, яка б служила російським цілям», - пояснив експерт.
Така гра «червоними лініями» відбувалася й у В’єтнамі. Масштаби радянських і китайських поставок важкої зброї Північному В’єтнаму затьмарюють все, що отримала Україна. Після розколу між СРСР і КНР у 1964 році дві комуністичні держави змагалися одна з одною в поставках зброї. До кінця війни в 1975 році вони відправили в Північний В’єтнам до 500 літаків (включно з 180 винищувачами), 2500 танків і десятки тисяч артилерійських систем. Радянські солдати часто самі керувати системами ППО, які збивали американські літаки над Ханоєм. Російська історична пропаганда досі вихваляється цим навіть в часи, коли Росія роздратовано скаржиться на західні поставки зброї Україні.
Разом з тим, США ніколи не звинувачували СРСР чи Китай в тому, що вони були співвоюючими сторонами. І ядерні держави не наближалися до межі прямого конфлікту. Американські бомбардувальники уникали радянські винищувачі. Коли пілоти ВПС США випадково збили один радянський літак в 1967 році, їх судили. Америка керувалася тоді не міжнародним законом, а тим фактом, що втягування СРСР чи Китаю у війну не входило в її інтереси.
Для Росії сьогодні ця логіка теж буде визначальним фактором у війні проти України.
«Якби Росія хотіла розширити конфлікт і втягнути нас, вона вже б це успішно зробила. Вони хочуть налякати нас, а не вступити в пряму сутичку. Росія не може впоратися з Україною, що вже говорити про НАТО», - сказав експерт Центру оборони й безпеки в Таллінні Калев Стоіцеску.