Понад 100 країн та 400 міст пообіцяли досягти нульового рівня викидів вуглецю до 2050 року або навіть раніше, на тлі загострення проблеми зміни клімату. Інвестори та регулятори закликають великі приватні компанії ставити перед собою таку ж ціль. Для досягнення цієї мети політикам доведеться вибирати з «конкретного меню стратегій» - від будівництва вітрових електростанцій до субсидування «низьковуглецевого пального». Саме тому виникає важливе питання: який найдешевший спосіб зменшити рівень викидів вуглецю, пише журнал The Economist.
Берлін – одне із міст, яке пообіцяло досягнути нульового рівня вуглецевих викидів. Місцеві жителі часто використовують велосипеди, на яких спереду прикріплена спеціальна коробка, щоб щотижня робити покупки. Оскільки місто скорочує викиди вуглекислого газу, місцева влада підтримує та субсидує таку ініціативу. Але така схема зменшення вуглецевих викидів виглядає занадто дорогою, якщо врахувати кількість зменшення викидів вуглецю. Одна схема коштує місту 370 тисяч євро (450 тисяч доларів), але, як очікується, в такому разі викиди зменшаться лише на сім тонн на рік. Виходить понад 50 тисяч євро на тонну. Натомість еквівалентний показник для схем, що підтримують продаж низьковуглецевих систем опалення, становить 200 євро на тонну.
Одним із способів знайти найдешевший шлях зменшення викидів є встановлення спеціальної ціни на вуглець (податку чи схеми обмеження торгівлі). Це спонукало б компанії та споживачів знаходити найдешевші способи зменшення шкідливих викидів. Але встановлення ціни - це складне завдання в політичному аспекті. Лише п’ята частина світових викидів може покриватися чітко визначеною ціною. Навіть у Європі - найбільшому у світі «ринку ліквідного вуглецю», безкоштовні кредити фактично все ще дозволяють багатьом галузям економіки продовжувати забруднювати навколишнє середовище.
Тож потрібні й інші інструменти. У своїй книзі «Як уникнути кліматичної катастрофи» Білл Гейтс пропонує використовувати в якості орієнтиру «зелену середину» або розрив між ціною шкідливих викидів та «чистої економіки». Там, де ця різниця низька, існують альтернативи без вуглецю, і споживачі не мають підстав не використовувати їх. Там, де різниця висока, потрібні інновації.
Подібний підхід, популярний в колах кліматичних активістів протягом останнього десятиліття або близько того, полягає у розгляді граничних витрат на пом’якшення шкідливих наслідків. Вони обчислюють витрати на «кліматичне втручання» (включаючи операційні витрати та авансові витрати).
Розглядаючи питання, чи слід регулювати подорожі автомобілем та літаком, корисно враховувати те, що на автомобілі припадає 11% світових викидів парникових газів, тоді як авіація становить лише 2%.
За підрахунками вчених, найбільший ефект може принести підвищення енергоефективності будівель, шляхом встановлення ізоляції або розумних систем охолодження та опалення, для прикладу. Звісно, встановлення таких систем може означати деякі витрати, але аналітики вважають, що підвищена енергоефективність будівель врешті-решт заощадить гроші споживачам завдяки меншим рахункам за комунальні послуги.
Ще одним ефективним кроком буде заміна електростанцій, які спалюють природний газ або вугілля, на відновлювані джерела енергії. Найдорожчими сферами економіки для декарбонізації, як правило, є транспорт (літаки та кораблі), важка промисловість та сільське господарство. У цих випадках «чисті» і дешеві альтернативи знайти дуже важко.
Подібно до того, як пошук зменшення витрат забезпечує приблизний орієнтир для політиків, він також показує, наскільки складною є «кліматична математика» Загалом, оцінки витрат дуже різняться. У статті Кеннета Гіллінгема з Єльського університету та Джеймса Стока з Гарвардського університету порівнюються граничні витрати на вуглецеву політику в рамках 50-ти досліджень. Вартість субсидій для вітроенергетики може становити від 260 доларів за кожну тонну зменшення вуглекислого газу і до нуля.
Почасти це пов’язано з тим, що потенціал досягнення нульових викидів вуглецю може змінюватися залежно від місця. Деякі країни, такі як Велика Британія, можуть успішно використовувати сильний вітер, адже природні умови там ідеально підходять для вітроелектростанцій. Але не всі країни можуть використовувати таку технологію.
Планування витрат теж може бути суперечливим. Загалом існують дві найважливіші речі необхідні для декарбонізації економіки: перехід до використання низьковуглецевих джерел енергії та електрифікація транспорту, але важливим є саме порядок виконання цих дій. Згідно з моделлю, розробленою Массачусетським технологічним інститутом, якби спочатку увесь транспорт був електрифікований, було б менше попиту на нафту для наповнення резервуарів бензином. Однак, оскільки попит на «брудну» електроенергію в такому випадку зросте, загальні викиди впадуть до 2050 року лише на 2% (порівняно зі звичайним базовим рівнем). Однак, якщо спочатку «очистити» енергетичну мережу, тоді викиди впадуть приблизно на 30%.
На тлі усіх цих труднощів аналітики намагаються знайти різні шляхи досягнення нульових викидів вуглецю без величезних витрат. Інвестиційна компанія Goldman Sachs включає в свій аналіз різні сценарії та ширший діапазон витрат. Інші ж звертаються до моделювання “енергетичних систем”.
Але так чи інакше, усі «кліматичні дії» потребують зусиль та фінансування, говорить Джессі Дженкінс з Принстонського університету. За його словами, важливими є "надійні" заходи, такі як підвищення енергоефективності. Далі йдуть “формувальні” заходи, такі як інвестування у відновлювальні джерела енергії, які покращують ймовірність досягнення майбутнього з низьким рівнем вуглецю. Потім з’являються стратегії «зменшення ризику»: про всяк випадок можна розробити інші довгострокові варіанти. Результат - більш складна структура, яка краще підходить для вирішення важкого, але нагального питання декарбонізації, резюмує видання.
Президент США Джо Байден розповів, що він з прем'єр-міністром Канади Джастіном Трюдо домовилися працювати над досягненням нульових викидів до 2050 року.
"Ми оголошуємо про міністерський діалог високого рівня за кліматичними амбіціями і погоджуємо нашу політику і наші цілі з досягнення нульового рівня викидів до 2050 року", - сказав Байден в своїй промові за підсумками двосторонньої зустрічі з канадським лідером.
Завдання енергетичної політики Байдена - задати курс для руху США до мети досягнення нульового рівня викидів до 2050 року.