UA / RU
Підтримати ZN.ua

Суперечки навколо проекту «Північний потік-2» продовжуються — NYT

Проект уже пережив жорсткий спротив багатьох європейських країн та США.

Після арешту російського опозиціонера Олексія Навального питання покарання Росії за її агресивну політику знову в порядку денному. У понеділок міністри закордонних справ Європейського Союзу погодились запровадити санкції проти деяких російських чиновників. Проте такі заходи навряд чи повністю заспокоять критиків Кремля. Адже вони хочуть зруйнувати «улюблений проект» російського президента Володимира Путіна: "Північний потік-2" - трубопровід під Балтійським морем, який буде поставляти природний газ безпосередньо до Німеччини. Але чи зможе щось дійсно зупинити проект, який занадто близький до завершення, намагається з’ясувати The New York Times.

Проект уже пережив жорсткий спротив багатьох європейських країн та США. І Німеччина, для якої газопровід є частиною делікатного геополітичного балансу в Європі, прагне завершити будівництво. Проект вже майже завершений, але ставлення режиму Путіна до Навального та його прихильників знову порушує питання спротиву будівництву «Північного потоку-2».

Попередник цього газопроводу "Північний потік-1", який був завершений у 2012 році, який теж прямує від Росії до Німеччини, також був суперечливим проектом. Східні сусіди Німеччини побоювалися, що Росія може відключити їм газ, продовжуючи постачати його в Німеччину. У такому випадку східноєвропейці залишились би беззахисними проти Кремля.

Але з часу завершення „Північного потоку 1” енергетичний ландшафт Європи дещо трансформувався. Хоча Росія постачає близько 40 відсотків природного газу в Європу, але газ здебільшого йде по трубопроводах, що проходять через Білорусь та Україну, тому Москва вже не є панівною силою у цьому питанні, як було колись. У більшій частині Східної Європи, де раніше газ транспортувався майже виключно з Росії, багато країн, включаючи Польщу та Литву, зараз купують скраплений природний газ у США чи Норвегії.

Більше того, газова інфраструктура європейських країн зараз набагато тісніше взаємопов’язана, ніж раніше, а антимонополістична боротьба Європейського Союзу проти російської державної компанії „Газпром” знищила монопольну владу компанії. Це означає, що "Північний потік 2", швидше за все, матиме незначний вплив на енергетичну безпеку більшості європейських країн. На практиці це мало що змінило б – і це робить проект ще більш привабливим об’єктом для тих, хто хоче «перевірити» російський вплив.

Але проект газопроводу становить загрозу для України. Значна частина російського газу, який зараз транспортується до Європи, проходить саме через українську територію. Якщо "Північний потік-2" буде завершено, а Росія суттєво зменшить кількість газу, який проходить через Україну, Київ втратить понад мільярд доларів на рік за транзитні збори. Враховуючи ще й те, що Україна вже й так потерпає від російського військового та економічного тиску, це стало б додатковим ударом для країни.

Цього має бути достатньо, щоб Німеччина, яка підтримує Київ, скасувала проект. Але є й багато інших причин. Мало хто з союзників Німеччини підтримує будівництво трубопроводу, а французькі лідери закликають до його скасування. Багато європейців бачать в цьому суперечливу позицію Німеччини, оскільки Берлін вимагає від інших європейців дотримуватися правил та цінностей ЄС, тоді як сам укладає сторонні угоди з Москвою.

Більше того, новий трубопровід, який транспортує викопне паливо під водою, погано вписується в плани Німеччини як лідера зеленої енергетики. Пояснення канцлера Ангели Меркель про те, що трубопровід, який фінансується і будується російською державною компанією, є "комерційним проектом", робить політику Берліна лише більш суперечливою.

То чому ж Німеччина так підтримує «Північний потік-2»? Прихильники Берліна наводять два аргументи. По-перше, вони кажуть, що це буде газ для заміщення вугілля та атомної енергетики, від якої Німеччина планує поступово відмовлятися. По-друге, вони стверджують, що купівля газу у Росії буде пом'якшувати зовнішню політику Кремля. Але для критиків Берліна, жоден аргумент не є особливо вагомим.

Можливо, Меркель так довго підтримувала будівництво трубопроводу, що зараз від нього вже просто неможливо відмовитись. Хоча Партія зелених, яка майже напевно відіграватиме важливу роль у наступному коаліційному уряді країни, виступає проти "Північного потоку-2", схоже, значна частина німецьких політиків погоджується з канцлером.

Це ставить Берлін у конфронтацію із США, які вже запровадили фінансові санкції проти компаній, що допомагають будувати "Північний потік-2", аргументуючи це тим, що трубопровід «винагороджує» Росію та поглиблює залежність Європи від російського газу. Значною мірою "Північний потік-2" є рідкісним двопартійним питанням серед членів Конгресу. Запровадження санкцій дозволяє американським законодавцям продемонструвати рішучий спротив Путіну за невелику ціну.

Під яскравими твердженнями та завуальованими загрозами криється буденна реальність, яка свідчить про те, що здатність Росії використовувати газ як інструмент власного політичного тиску вже значно зменшилась і навіть завершення "Північного потоку-2" мало що змінить. Але скасування проекту як покарання для Росії також може не надто змінити напрям політики Путіна. Суперечка про "Північний потік-2" демонструє просту істину: коли мова заходить про відносини з Росією, хороших варіантів дуже мало, резюмує видання.

Читайте також: «Пастка для Європи»: Зеленський і Дуда обговорили блокування «Північного потоку-2»

19 лютого Сполучені Штати вирішили не вводити санкції проти німецьких компаній, які задіяні в будівництві "Північного потоку - 2".

У той же час прес-секретар Держдепартаменту США Нед Прайс заявив, що компанії, які беруть участь в будівництві російського газопроводу "Північний потік-2", як і раніше, можуть потрапити під санкції.

"Північний потік - 2" готовий вже на 95%.

Раніше Україна і Польща закликали президента США Джо Байдена не допустити завершення реалізації проекту будівництва газопроводу "Північний потік - 2". Відповідне спільне звернення міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба та міністр закордонних справ Польщі Збігнєв Рау опублікували у виданні Politico.