Конгрес 3 ухвалив виділення 100 мільйонів доларів на боротьбу з "російським впливом і агресією", а також на підтримку громадянського суспільства в Європі і Євразії.
Згідно з постановою, гроші будуть використані на "підтримку демократичних програм в Росії включно з підтримкою свободи в інтернеті, демократії і стратегій зі встановлення верховенства права". Минулого року Конгрес США виділив допомогу Україні, але зазначив, що гроші не повинні бути використані для фінансування батальйона "Азов", який нібито мав зв'язок з неонацистською групою.
Уряду США необхідно застосувати такий же підхід і до російських груп і політичних партій, які повинні довести, що вони достойні отримувати гроші американських платників податків.
Про це в статті для Atlantic Council пише старший науковий співробітник канадського Інституту українських досліджень в Університеті Альберти Тарас Кузьо.
На його думку, щоб перевірити російських опозиціонерів на прихильність до демократії, можна використати два критерії. Перший - вони повинні підтвердити, що підтримують встановлення демократії, а також вільні вибори і незалежність ЗМІ в Росії. А другий - вони повинні виступати проти російської анексії Криму. На думку Кузьо, з першим пунктом у росіян проблем не буде, а от щодо другого такої впевненості немає. Адже більшість російських опозиційних груп і партій підтримують незаконну анексію і відновлення "союзу" Росії, України, Білорусі і Казахстану на чолі з Москвою.
США, Канада, Японія і Євросоюз запровадили санкції проти Росії після того, як вона захопила український півострів і розв'язала війну на Сході України.
"Забезпечувати американським фінансуванням групи, які підтримують російський імперіалізм проти України буде напряму суперечити санкціям і Мінським угодам", - йдеться в статті.
Кузьо додає, що загалом, з історичної ретроспективи, нічого дивного немає в тому, що політичні групи і партії у себе вдома підтримують демократичні зусилля в той час, як за кордоном підтримують расизм і імперіалізм. Приміром, британці пам'ятають, як Олівер Кромвель виступав проти абсолютної монархії і підтримував парламентаризм. А Ірландія ж пам'ятає Кромвеля як жорстокого імперіалістичного загарбника. Джон Стюарт Мілл захищав ліберальну демократію вдома, а за кордоном відстоював Британську Імперію. В 1930-х роках австрійські соціал-демократи підтримали аншлюз своєї країни нацистською Німеччиною.
Більшість російських опозиційних груп і партій підписалися під закликом Олександра Солзеніцина відновити російський союз східних слов'ян і Казахстану в 1990-му році. Хоча російські демократи і патріоти погодилися з Солженіциним щодо потреби відмовитися від більш широкої імперії, вони все одно погодилися з Путіним щонайменше у двох моментах.
Перший - що нібито російськомовні регіони на Сході і Півдні України були помилково "приєднані" до судідньої країни. В 1991 році Солженіцин закликав, щоб кожен український регіон окремо вирішував своє майбутнє. Путін зробив схожу заяву під час промови на засіданні ради "НАТО-Росія" в Бухаресті в 2008 році.
Другий момент - що українці і росіяни нібито "один народ". В 2012 році, в розпал вуличних протестів лібералів і націоналістів в Росії, Олексій Навальний, який зараз став одним з найбільш помітних опозиціонерів, сказав, що українці і росіяни "насправді один народ". При цьому він закликав до максимальної інтеграції Росії, України і Білорусі.
Більшість росіян вважають етнічними "русскими" всіх представників своєї націоналості в РФ, а також сусідні слов'янські народи в Східній Європі. Солженіцин і сучасні російські демократи по-суті своїй імперіалісти, які заперечують окремість казахів і українців. Імперіалістичне поняття "русских" звертається до середньовічної країни Київська Русь, яка включала в себе українські і частину російських земель. З цієї точки зору, якщо росіяни і українці тоді, сотні років тому, були одним народом, тоді вони повинні і зараз бути "кровними братами".
Після розпаду СРСР російські політики постійно зазіхали на Крим і Севастополь, що відображено в резолюції Держдуми у 1990-х роках, а також зухвалому втручанні у справи в Криму екс-мера Москви Юрія Лужкова. В 90-х Росія постійно використовувала енергоносії і інші форми економічного тиску проти України.
Росіяни всіх політичних поглядів не можуть зрозуміти силу українського патріотизму, тому що вони вважають Україну штучною державою, яку підтримує Захід. Але російські націоналісти також звинувачують Володимира Путіна в провалі проекту "Новоросія", тому що він не зміг анексувати Східну Україну. Вони не звертають увагу на те, що Росія не змогла цього зробити через відсутність підтримки серед місцевого населення і опір українських патріотів.
На думку Кузьо, імтеріалісти Путіна відрізняються від російських демократів лише тим, що перші готові застосувати армію проти України, а другі схильні тиснути на неї іншими способами, як це робив Борис Єльцин. Так чи інакше, "пан-росіянізм", який панує серед росіян усіх політичних поглядів включно з демократами, - це те, що уряд США сьогодні недооцінює чи не може зрозуміти. І якщо Америка все ж хоче досягти своїх політичних цілей, дуже важливо взяти до уваги ці російські настрої, перш ніж давати гроші російським опозиційним групам.
Раніше колишній американський дипломат Кірк Беннет писав на сторінках видання The American Interest, що війна Росії проти України затягнеться через російську імперіалістичну амнезію. Він зауважує, що чомусь російські і деякі західні експерти не беруть до уваги бажання українців зберегти свою національну ідентичність і незалежність свої країни, за яку вони зараз воюють. Дивує те, що існують ті, кого чомусь дивує існування українського патріотизму.
На сторінках Foreign Policy старший директор Penn Biden Center for Diplomacy and Global Engagement, колишній заступник міністра оборони США і екс-радник віце-президента Джозефа Байдена з зовнішньої політики Майкл Карпентер писав, що США за допомогою шести кроків можуть зупинитиПутіна в Україні.