Родина Марценюк з Одеси, літня пара з інвалідністю, вирішила не залишатися осторонь допомоги землякам у воєнний час, - розповідає телеканал "Сьогодні".
На їхній ділянці два невеликі будинки: в одному подружжя жило самі, в іншому здавали кімнати будівельникам. Наразі замість будівельників там живуть три десятки переселенців із Херсонської, Харківської та Миколаївської областей, де йдуть активні бойові дії. Грошей з них подружжя не бере.
"Були будівельники, так, ми здавали ліжко-місця. А потім, коли почалася війна, вирішили: чому буде пустувати це приміщення? Нехай живуть люди, – розповідає Володимир Марценюк, господар будинку. – Людям же треба допомагати! Якщо ми не допомагатимемо! Якщо ми не допомагатимемо!, у нас і перемоги не буде. А якщо підтримуватимемо один одного – швидше переможемо".
Марценюки кажуть, що готові прийняти й більше біженців – вільні ліжка є. Грошей за оренду та комунальні послуги з постояльців не беруть, а на допомогу від держави за розміщення переселенців теж не розраховують: Володимир та його дружина кажуть, що вони не мають можливості ходити по інстанціях та подавати документи.
Лоліта 12 років, вона переселенка з окупованого Росією Херсона. З мамою Ларисою та молодшим братом Мишком дівчинка виїхала з окупованого Херсона наприкінці квітня – на повну невідомість. Її мама каже, що залишити двокімнатну квартиру та рідне місто родині довелося заради безпеки дітей. Над своїм ліжком дівчинка повісила малюнки: вона каже, що вони нагадують їй про будинок і життя до приходу російських військ.
"Це для мене велика пам'ять. Вночі, коли нас бомбили, ми бачили заграву, бачили, як ракети летять, бомбили так, що у нас ліжка тряслися, - розповідає вона. - Солдати їздили на бетеєрах, стріляли, там дуже страшно. Вони крали. машини, у поліції машини крадуть.У нас був будинок, вони виносили пледи, дивани ».
"Був момент: нам сказали, що зв'язок з'явився біля пошти, – розповідає її мати Лариса Петриченко (російські військові глушили мобільний зв'язок в окупованих районах). – Усі пішли ловити зв'язок, щоб із родичами зв'язатися. Мимо проїжджала машина, БТР із автоматниками: вони побачили, що там багато людей і просто почали в ноги стріляти людям".
"Ми дітей хотіли вивезти, бо не знали, як воно там все буде, що їм на думку спаде. І ніхто не знає. Ми поїхали, щоб бути на території вільної України", – каже Лариса.
"Я дуже хочу повернутися додому і піти до школи. Я так ніколи до школи не хотіла!" – каже Лоліта.
Наталя та Оксана – теж переселенки із Херсонської області. "Поки що тут спокійно, будемо тут. Але у нас у кожного своя сім'я, і ми не вдома, – кажуть вони. – Так що плани – лише додому".
Переселенці живуть разом великою сім'єю: святкують, разом наглядають за всіма дітьми, діляться переживаннями. Але найбільше мріють поїхати один до одного у гості після перемоги. Господарі, які дали їм дах, також обіцяють приїхати до кожного у гості.