Парламентські вибори в Хорватії, що відбулися 17 квітня (одинадцяті після здобуття незалежності 1991 року), дадуть відповідь на складне запитання: чи залишиться Хорватія другом України в разі перемоги прем’єр-міністра Андрея Пленковича та його Хорватської демократичної співдружності (ХДС)? Чи ми одержимо ще одного Трампа/Орбана й недружній до України уряд проросійського чинного президента й неформального лідера Соціал-демократичної партії (СДП) Зорана Мілановича?
Виборча система Хорватії є досить простою. Що чотири роки в 12 виборчих округах проходять вибори, на яких прямим голосуванням за пропорційною системою обирають 151 депутата. Виборчий бар’єр становить 5%. У 10 територіальних округах обирають по 14 депутатів. За три місця точиться боротьба в закордонному 11-му окрузі. А вісім крісел 12-го округу розігрують представники національних меншин. Право голосу мають 3 733 283 громадянина Хорватії віком від 18 років, — це на 127 тисяч менше, ніж на виборах 2020 року. Гендерна рівноправність забезпечується наявністю у виборчих списках не менш як 40% представників кожної статі.
Вчорашні вибори мали декілька особливостей.
По-перше, вони відкрили «супервиборчий» рік — у червні мають відбутися вибори до Європарламенту, а наприкінці року — вибори президента. Результат парламентських багато в чому визначить результати наступних виборів.
По-друге, значну роль відіграв зовнішній чинник, а саме голоси більш як 220 тисяч представників хорватської діаспори за кордоном і особливо в Боснії і Герцеговині (БіГ), де проживають майже 100 тисяч виборців, які традиційно підтримують ХДС.
По-третє, нинішня кампанія стала однією з найпроблемніших в історії та супроводжувалася значною кількістю скандалів і порушень — розповсюдження партійної пропаганди на виборчих дільницях і в соціальних мережах у день виборів; втручання в роботу виборчкомів; чимало фантомних виборців; багатогодинні черги перед виборчими дільницями; проблеми з допуском до голосування тощо.
Та головними учасниками скандалів стали Зоран Міланович і Андрей Пленкович.
[pics_lr left="https://zn.ua/img/forall/u/495/25/GettyImages-2147872803.jpg" ltitle="" right="https://zn.ua/img/forall/u/495/25/GettyImages-2147873091.jpg" rtitle="undefined"]
Мілановича іноді називають «Балканським ковбоєм». Він почав із порушення Конституції, заявивши про намір поборотися за посаду прем’єр-міністра, залишаючись президентом, і цим шокував політикум. Конституційний суд Хорватії заборонив йому балотуватися до закінчення президентської каденції в лютому 2025 року. У відповідь Міланович назвав суддів «селянами», а рішення — безграмотним. І хоча його імені немає у виборчих списках опозиції, він продовжував кампанію і стверджував, що сформує новий уряд. Президент — прем’єр-міністр? Щось нове в політсистемі Хорватії й тривожний сигнал: чинний президент ігнорує верховенство права.
Пленкович відзначився кількома скандалами: призначив на посаду Генерального прокурора Івана Турудича, якого пов’язують із людьми, причетними до корупції та криміналу; домігся ухвалення Сабором закону LEX AP, який обмежує права журналістів-розслідувачів, а пізніше назвав медіа «віссю зла», що підтримує Мілановича; за чотири дні до виборів на закритій нараді ХДС нібито образив у розмові лідерів партій, із якими прагне створити парламентську більшість. Деякі аналітики вважають, що запис із цими висловлюваннями, який вкинули в ЗМІ, несправжній, — це диверсія, спрямована на те, щоб не допустити коаліційної угоди після виборів.
По-четверте, вибори відбулися в тіні протистояння Пленковича й Мілановича, яке почалося 2020 року. Теми економіки, відносин із сусідами й безпеки були другорядними протягом усієї кампанії. Домінантою ж стали взаємні звинувачення, що завдали чималої шкоди іміджу Хорватії. А схильність обох до авторитаризму (можливо, в Мілановича вона не така яскрава, як у Пленковича) тривожить громадянське суспільство не лише в Хорватії, а й у європейських столицях, які побоюються наступу на демократичні цінності.
Між обома політиками немає суттєвої різниці в питаннях внутрішньої політики, обоє виступають за підвищення рівня життя та розвиток країни. Міланович закликав голосувати проти ХДС і критикував високий рівень корупції за каденції Пленковича (що є недалеким від істини: протягом двох прем’єрських мандатів Пленковича за підозрою в корупції було звільнено понад 30 міністрів), а також повторював, що «конфлікт в Україні» — не їхня проблема. Суперник Пленковича похвалявся тим, що привів країну в Шенгенську зону, ввів євро, збільшив зарплати й забезпечив певну стабільність економіки. Й обіцяв і далі підтримувати боротьбу України з російським агресором.
Принциповим результатом виборів стала демонстрація дорослішання хорватського суспільства: вперше за 20 років явка становила понад 60%. Хорвати зрозуміли, що саме від них залежить майбутнє країни, й високою явкою продемонстрували свою громадянську позицію.
Починається процес формування парламентської більшості, що визначить майбутнього прем’єр-міністра. Ним стає лідер парламентської більшості, якого й призначає президент Хорватії, а потім кандидатуру виносять на голосування Сабору. З огляду на попередні результати можна спрогнозувати такі сценарії цього процесу.
Згідно з обробленими на 8:00 18 квітня бюлетенями, 61 мандат одержала ХДС. Хоча це й абсолютна більшість, але цього недостатньо для формування парламентської більшості самостійно. За нею йде СДП на чолі коаліції «Річка правди» із 41 мандатом. Саме між ними точиться боротьба за парламентську більшість (потрібно 76 депутатів) і кандидатуру прем’єр-міністра.
Серед парламентських лідерів — правонаціоналістичний «Рух Батьківщина» (РБ) із 14 мандатами, ліва партія «Можемо!» — 10 мандатів, правоцентристська платформа «Міст» (11) і три малі партії, що мають по кілька мандатів.
ХДС, яка втратила один мандат, шукає можливості сформувати парламентську більшість і розраховує на домовленості з РБ і «Мостом», переговори з якими почалися ще до виборів. Але згаданий запис виступу Пленковича, якщо він є справжнім, може відштовхнути обидві партії. До того ж лідер РБ згоден увійти до коаліції за умови, що одержить прем’єрське крісло, а це навряд чи відповідає інтересам Пленковича. Крім того, в партії розраховують на голоси від партій національних меншин.
У разі формування більшості навколо ХДС прем’єром залишається Пленкович, і тому не слід очікувати принципових змін у внутрішній і зовнішній політиці. Збережеться прозахідний курс і підтримка України, почнеться виправлення помилок, м’яка боротьба з корупцією. Стабільність, безпека, розвиток — так бачить Пленкович свої завдання в разі обрання прем’єр-міністром.
«Річка правди» на чолі з СДП також намагається сформувати парламентську більшість, яка буде лівоцентристською. Ставки роблять на «Міст», «Можемо!» й малі партії, що мають шість мандатів. У центрі переговорів — формування «Плямистої коаліції», яка співпрацюватиме лише щодо окремих проблем. Формування лівої парламентської більшості в Саборі може справді призвести до серйозних змін у внутрішній політиці й демократизації суспільства. Але може й перетворитися на загрозу євроатлантичній єдності, якщо врахувати нелюбов Мілановича до ЄС і НАТО та симпатії до Путіна. Суттєвою проблемою майбутньої коаліції може стати наявність щонайменше трьох охочих стати главою уряду — президента (!) Мілановича, лідера СДП Педжо Грбіна та лідерки «Можемо!» Сандри Бенчич.
У разі приходу до влади цієї коаліції допомога Україні якщо не припиниться взагалі (це малоймовірно, адже країна є членом ЄС і НАТО), то максимально зменшиться.
Не можна виключати й того, що з’явиться «технічний уряд» або прикметник «тимчасовий» перед чинним урядом, який очолює Пленкович. Таке може статися, якщо партіям не вдасться сформувати парламентську більшість і обрати прем’єра. Тоді будуть тимчасовий/технічний уряд і нові вибори.
Тож у Хорватії попереду — час непростих політичних сутичок, пошуку конструктивних рішень, досягнення домовленостей і відмов від них. І дуже хочеться, щоб у підсумку цієї боротьби збереглися дружні відносини України з Хорватією.