Суперечки у Вашингтоні про роль Росії у спробі вплинути на результат виборів президента США - це частина значно ширшої проблеми. Головним питанням лишається, як відповісти на довгострокову кампанію Москви, націлену на залякування сусідів, дестабілізацію Європи і підрив НАТО.
Націоналістична і реваншистська Росія, розділена і хитка Європа, а також неуважні і непередбачувані США створили безпрецедентні і небезпечні обставини.
Про це на сторінках аналітичного видання The National Interest пише головний радник президента США від центру RAND Браян Майкл Дженкінс.
Він нагадує, що російський президент Володимир Путін прагне, щоб Захід ставився до Росії як до супердержави, а також визнав її право на свою так звану "сферу впливу" чи й взагалі на повернення територій колишнього СРСР. Ці реваншистські настрої посилені його страхом перед масовими протестами, на зразок революцій в Україні і Грузії, які в Кремлі називають кольоровими.
Сподівання Заходу, що демократична Росія з вільною ринковою економікою зможе інтегруватися з західними інститутами і стати пратнером НАТО не виправдалися. Попри усі спроби добитися такої співпраці Путін досі бачить у НАТО ворога, що стало постійною темою для російської пропаганди. Альянс серйозно розширився після розпаду СРСР. І Кремль вважає вступ України, Грузії чи Молдови у оборонну організацію "актом агресії".
Щоб нав'язати свою "сферу впливу" на просторі від Балтії до Болгарії, Путін хоче переконати всі країни на цій території, що НАТО не може і не буде їх захищати. Кремль вважає, що він зможе ослабити і без того розхитану європейську єдність і західний альянс, якщо ці країни будуть лишатися слабкими і догідливими.
Експерт нагадує, що Москва лишається ядерною силою і модернізує свій стратегічний арсенал, так само як і звичайні віська.
"Москва застосує силу, якщо побачить, що зможе зробити це безкарно, як в Грузії і Україні", - йдеться в статті.
Але російські стратеги також розуміють, що політичні інструменти ведення війни, такі як пропаганда, економічний тиск і фінансування лояльних іноземних груп і партій, можуть бути дешевим способом досягти цілей. Ці техники не нові. В часи СРСР вони називалися "активними заходами". Путін і його соратники продемонструвати навички конфронтації, не вдаючись до війни. Вони використали факт, що США, зайняті війнами в Афганістані і на Близькому Сході, втратили пильність.
Наразі не зрозуміло, що нова адміністрація у Вашингтоні збирається робити з російським реваншизмом. Очевидно, що існують розбіжності у поглядах між президентом і членами його партії у Конгресі. Крім того, існують докази, які вказують, що розрив між Дональдом Трампом і призначеними ним же людьми на ключові посади в адміністрації теж буде зростати.
Відправка солдатів з США і інших союзників в Польщу, Норвегію, країни Балтії і інші країни, стривжені російською агресією, символічно вказує на прихильність Заходу до своїх союзників.
"Але опір російському впливу, який поширюється через економічний тиск, корупцію, захоплення чужих територій, вимагає дечого більшого, ніж розгортання батальйонів НАТО. Потрібні докорінні зміни політичної стратегії ЄС і США", - йдеться в статті.
На думку Дженінкса, можливі кілька сценаріїв розвитку подій. ЄС може не впоратися з агресивною поведінкою через внутрішні непорозуміння, спричинені напливом біженців, економічними проблемами і відсутністю згоди в питанні, як вчинити відносинами з Росією. А США в цей час теж можуть зосередитися на власних проблемах. Це дасть Москві простір для посилення свого впливу і подальшої агресивної поведінки.
Більш оптимістичним сценарієм було б об'єднання політичної волі США і Європи для протистояння чи хоча б стримування російського реваншизму.
"Це не означає загнати Росію в кутор, накреслити "червоні лінії" чи відновити Холодну війну. Це означає розвинути арсенал інструментів для вирішення більш складних викликів", - йдеться в статті.
Трамп як бізнесмен переконаний, що він зможе укласти угоду з Путіним. Можливо, що це так. Європейці бояться, що така угода розв'яже Путіну руки в країних, які він вважає російською "сферу впливу".
Проблема підходу до дипломатії як до бізнесу полягає в тому, що він базується на обміні, в той час як альянси і відносини вимагають постійної уваги і зміцнення. Угоди з іноземними урядами - це не купівля і продаж. Вони вимагають постійно пильності, механізмів впливу і штрафів за невиконання домовленостей. А це, у свою чергу, вимагає сили і рішучості.
Все ж західні союзники і Росія можуть добитися через діалог і компроміс більш конструктивних відносин, коли Москва стане менш параноїдальною, менш агресивною силою, яка поважає суверенітет своїх незалежних пострадянських сусідів. Така зміна в підході здається можливою у дуже далекій перспективі. А якщо Європа і США залишаться неорганізованими і уразливими, її навряд чи вдасться добитися.
Тим часом, видання Die Zeit писало, що ЄС готується до торговельної війни зі США. У Берліні говорять, що Трамп вже направив своїх емісарів у окремі європейські країни для укладання окремих торгових угод. Таку пропозицію Вашингтон зробив і німецькому федеральному уряду. Єврокомісія розцінює це як диверсію, оскільки згідно з європейськими угодами, регулюванням питань міжнародної торгівлі повинна займатися саме вона.
Раніше екс-прем'єр Франції висловлював боювання, що Трамп і Путін перекроять карту Європи під свої інтереси. Жан-П'єр Раффарен висловив страхи, що Вашингтон може запропонувати окремим країнам-учасницям блоку такі ж угоди, як і Лондону, тим самим випробовуючи їхню солідарність.