3 взялася за серйозну підготовку до справжньої війни, яка буде не проти сусідніх країн, а проти Заходу. Про це на сторінках The Guardian пише С'юзан Річардс.
Вона зауважує, що впродовж останніх 30 років подорожувала Росією і завдяки цьому бачила і ейфорію росіян від повалення комуністичного режиму, і їхню надію на порозуміння із Заходом, і політичний відчай, який тривав там останні роки. Однак те, що відбувається там зараз, за словами журналістки, лякає найбільше.
"Я помітила, що країна готується не до замороженого конфлікту, і не до війни у сусідніх країнах, а до чогось більшого: до війни проти Заходу. Мої російські друзі завжди були доброзичливими, але цього разу вони були не впевнені, коли і за яких обставин ми зустрінемось знову", - йдеться в статті.
Автор зауважує, що такий стан суспільних думок в Росії з'явився завдяки пропаганді Кремля впродовж минулого року. Однак, поряд з цим більшість росіян дійсно розділяють риторику влади щодо Заходу і його "дірявої концепції" демократії і свободи.
Відколи правлячий режим в Росії сконцентрувався на відновленні імперії, великий конфлікт почав здаватися дійсно можливим. Російські винищувачі і субмарини влаштовують маневри і провокації в Європі. Однак постійні порушення повітряного простору над Балтією можуть змусити НАТО рано чи пізно застосувати звичайну зброю, а Росія може піти ще далі і використати ядерні ракети, боячись вторгнення значно сильнішої армії США.
Поки НАТО намагається змусити країни-учасників витрачати 2% ВВП на оборону, Росія в цьому році подвоїла військовий бюджет до 4,2% ВВП. При цьому вона скоротила витрати на все, включно з охороною здоров'я і соціальними виплатами. Але армія отримає більше грошей, ніж торік. А святкування Дня перемоги перетворилося на демонстрацію військової потужності.
В цей же час, економічна криза продовжує поглиблюватися в Росії. Зарплати в державному секторі заморожені, приватний сектор скоротив платню на 10%. Росіяни масово втрачають роботу. Путін оголосив, що він скоротить і свою зарплату на 10%. Але враховуючи, що його статки за різними даними становлять від 70 мільярдів до 200 мільярдів доларів, навряд чи він відчує якийсь дискомфорт. Попри труднощі і економічну кризу, ставлення росіян до президента перетворилося в щось на зразок ідолопоклонства.
Автор задає питання, як ситуація докотилася до такого стану. На думку Річардс, все почалося після закінчення Холодної війни. Росіяни сподівалися стати частиною розширеної Європи. Натомість вони зіштовхнулися з тріумфуванням і байдужістю Заходу, які підживили старі страхи Росії про те, що її оточать і скривдять.
Зазвичай Захід звинувачує брехливий і клептократичний режим Путіна, який вдався до війни через те, що ціни на нафту обвалилися. Згідно з популярною думкою, Кремль намагається відвернути увагу від внутрішніх проблем байками про зовнішнього ворога.
Ця версія трактування подій попри свою правдивість дозволяє Заходу дуже легко зняти з себе будь-яку провину. Автор пише, що варто пригадати те, як після розвалу СРСР на Заході перемогла думка про можливості виходу на нові незайняті ринки. Чиновники "проковтнули" ідею того, що історія скінчилася і будь-яка зовнішня політика ставила першочерговою метою зайняти ринок. А будь-які медійні і геополітичні проекти часів Холодної війни були скорочені чи заморожені. Захід перестав думати серйозно про Росію і її сусідів.
І коли справа дійшла до оборони, Європа і США "повторно винайшли" НАТО, який в часи Холодної війни був скерований проти Москви. Блок розширився на схід, а Москва розв'язала війни проти Грузії і України, заявивши про її "сфери впливу".
На заході такий тип політичного мислення назвали "відсталим". Але на думку автора, географія від цього не змінилася. Оглядач нагадує, що США до цього часу намагалися тиснути на "ідеологічно ворожу" Кубу, розташовану біля американських кордонів. Кінець Холодної війни не зупинив хід історії.
"Історія продовжує диктувати ідентичність. Так завжди було. Для прикладу можна взяти Україну. Київ дійсно для російської нації став колискою. Це можна порівняти з тим, як британці стали засновниками американської нації. Російське відчуття ідентичності в межах Європи завжди була патологічно незахищеною. Різні типи самоусвідомлення змішалися, історичні зв'язки розірвалися", - йдеться в статті.
Автор нагадує про роль українського Донбасу в російській і радянській міфології з вірними московському царю донськими козаками і трудовими подвигами Олексія Стаханова. Тож не дивно, що Кремль намагається силою втримати регіон ближче до себе.
Річардс нагадує про рішення лідерів ЄС і Північної Америки не їхати на День перемоги в Москву. З огляду на війну в Україні, це здається правильним кроком. Однак варто також враховувати, наскільки важливою лишається Друга світова війна для росіян, радянські уявлення про яку вкорінилися в їхню ментальність. Поки на Заході сміються над фашистами, в Росії таких жартів немає.
"Росіяни питають мене, як Литва змогла стати членом ЄС, якщо вона вшановує "нацистських колаборантів", винних у смерті 200 тисяч євреїв. Вони питають, чому ЄС і НАТО прийняли "етнократів" Естонію і Латвію, які дискримінують російськомовну меншину", - йдеться в статті.
Автор зауважує, що згідно з даними "Левада-Центру", 62% росіян підтримують Володимира Путіна. І це відображає не лише старі страхи росіян перед зовнішнім ворогом і "невимовний патріотизм" мешканців Росії. Це також відображає ображену гордість росіян через сприйняття їх на Заході в якості ворога. Путін лише симптом тієї кризи, яка триває в Росії. І насправді проблема значно глибша, ніж просто неадекватна поведінка російського президента.
Російський економіст Євгеній Гонтмахер на сторінках Financial Times писав, що Росії потрібні кращі ідеї щодо життя після Путіна, щоб уникнути політичного вакууму після завершення ери російського президента.
Раніше єдиний депутат Держдуми РФ, який голосував проти анексії Криму Ілля Пономарьов писав на сторінках Bloomberg, що мільйон росіян з-за кордону можуть змінити Росію після Путіна. Він пропонує провести в Росії децентралізацію, збудувати незалежну судову систему і створення конкурентних умов ведення бізнесу. На його думку, люди, які могли б це зробити, чекають на шанс "від Лондона до Кремнієвої долини". А видання Bloomberg писало, що після Путіна може прийти режим набагато небезпечніший.
Чим довше буде тривати економічний спад в Росії, тим більше ймовірність того, що опозиція Путіна перетворитися в щось більш небезпечне. "Якщо комусь із еліти не вдасться повалити Путіна і провести вільні і справедливі вибори, то зміна режиму відбудеться через революцію", - йшлося в статті.