З кінця вересня Росія почала бомбардування на території Сирії, заявляючи, що нібито бореться проти "Ісламської держави". Однак на Заході звинувачують Москву в тому, що вона нищить не лише терористів і намагається захистити режим президента Башара Асада.
36 років тому Кремль вже вторгався в країну заради того, щоб захистити там лояльних до себе уряд, розповідаючи про боротьбу з ісламістами. Тоді це було вторгнення військ СРСР в Афганістан. Після десяти років війни, в якій загинуло близько мільйона людей, радянські війська залишили країну, не досягнувши бажаних результатів. А в Афганістані почалася громадянська війна.
"Росія не зробила жодних висновків з сумного радянського досвіду в Афганістані в період з 1979 до 1989 року. І Путіна зараз повторює помилки минулого", - сказав німецькому журналу Focus політолог Манфред Заппер.
На його думку, відмінність між афганським вторгненням і нинішньою сирійською авантюрою Кремля полягає в тому, що радянські сухопутні війська одразу ж вступили в бій. Сьогодні ж президент Володимир Путін намагається діяти іншим чином і обмежується лише ударами з повітря. Але, на думку Заппера, ризик, що російські війська все ж будуть втягнуті в бойові дії, лишається великим.
В цей же час, німецький політолог бачить принаймні чотири схожі риси між двома військовими кампаніями Кремля. По-перше, на його думку, хаос в Сирії буде тривати так само довго, як і в Афганістані. Москва намагається продемонструвати свою силу за допомогою сирійської авантюри. Однак насправді ні в політичному, ні у військовому плані вона не може стати головною силою, яка б змогла добитися стабільності близькосхідної країни. США і Європа теж не може це зробити. Тому процес розпаду Сирії триватиме впродовж багатьох років.
"Все це нагадує Афганістан, де не було миру і стабільності з часів вторгнення СРСР в 1979 році, а були лише війна, терор і страждання", - вважає Заппер.
Друга схожа риса в тому, що рішення щодо вторгнення в Сирію, як і у випадку з Афганістаном, ухвалювало дуже вузьке коло людей в Кремлі. Третя схожість – це міжнародна ізоляція. Москву критикують і погрожують санкціями за втручання в сирійську громадянську війну.
І остання схожість в тому, що сучасна Росія не говорить про наслідки від своїх військових дій. Їй загрожує радикалізація, однак Кремль на це закриває очі. В Росії не всім подобається те, що російська армія підтримує президента Башара Асада, який в очах сунітів не менше зло, ніж "Ісламська держава".
"А серед російських мусульман на Кавказі є багато тих, хто солідарний зі своїми сунітськими братами по вірі. І вони інтерпретують дії Путіна в Сирії як дії проти них. В результаті, над Росією нависає загроза радикалізації", - пояснює експерт.
Він додає, що війна проти моджахедів в Афганістані налаштувала багатьох мусульман в Узбекистані і Таджикистані проти радянської влади. Хоча є і одна дуже важлива відмінність. Тоді, у 80-х роках, СРСР знав чітко, чого хоче добитися силою в Афганістані і всім це було зрозуміло. Москва тоді хотіла встановити комуністичний режим в країні. Але чого хоче Росія в Сирії сьогодні лишається питанням.
Повітряна військова операція Росії в Сирії почалася 30 вересня після відповідного запиту президента країни Башара Асада, якого з моменту початку війни в Сирії в 2011 році Росія надає підтримку, у той час як країни НАТО і ЄС звинувачують режим Асада у військових злочинах і вимагають його відставки.
Незважаючи на оголошену Росією мету операції - боротьба з бойовиками "Ісламської держави", ряд ЗМІ, свідків і чиновників заявляли, що цілі недавніх бомбардувань РФ в Сирії не мали відношення до ІД, а ведуться проти опозиції режиму Асада.
Аналізуючи цілі Росії в Сирії, Віктор Каспрук у статті Сирійський "бікфордів шнур" Путіна DT.UA зазначає, що "путінська гра" полягає в тому, що йому зовсім не потрібна вся Сирія. Адже для повного контролю за її територією Російська Федерація не має ні військових, ні фінансових ресурсів.
А ось організація утворення на кшталт "Алавітської народної республіки" (на чолі зі збереженим Башаром Асадом), територія якого пролягатиме вздовж сирійського узбережжя Середземного моря, - та програма мінімум, до досягнення якої Кремль може докласти рештки всіх своїх сил.