На саміті у Варшаві НАТО вирішив відправити чотири батальйони в Польщу і країни Балтії для того, щоб захистити їх від гіпотетичного вторгнення Росії. Москва відреагувала на це словами прес-секретаря МЗС Марії Захарової, яка заявила: "НАТО повинен припинити реагувати на загрози, яких не існує".
Так звані "перебільшення" і "провокаційне розміщення військ" з боку альянсу стало головною темою для Моски під час засідання ради "НАТО-Росія". Але жодних зрушень не відбулося. Альянс не змінив свою думку про російську загрозу. І для цього є серйозні причини. Про це на сторінках Newsweek пише експерт Royal United Services Institute Ігор Сутягін.
Він звертає увагу, що найбільше вторгнення російських військ бояться ті країни НАТО, які мають спільні кордони з РФ. Це Польща, Литва, Латвія і Естонія. І от російське МЗС намагається переконати їх, що вони в цілковитій безпеці. Однак дуже неважко скласти всі частини пазлу до купи, щоб побачити абсолютно протилежну картинку.
Перш за все непокоять агресивні настрої в російському суспільстві і розгортання військ. Варто лише пригадати написати "На Берлін!" на бомбах на борту російських військових літаків під час навчань минулого року. А під час святкування Дня перемоги в травні російська влада не забороняла "патріотам" чіпляти на свої автомобілі наклейки з гаслами "Можемо повторити!", що можна, на думку автора, трактувати як неприкритий натяк на розгортання нової військової кампанії в серці Європи. Якщо все це не загрозливі гасла про можливий конфлікт, тоді що ж це таке.
По-друге, якщо усних погроз не достатньо, російська війська активність має зовсім не оборонних характер. Цього року дуже символічним стало відновлення Першої гвардійської танкової армії. Танкові війська самі по собі не найкращий інструмент для оборони. Вони краще підходять для наступальних операцій. Варто пригадати, що одна танкова армія Німеччини зробила з союзниками в грудні 1944 року. Також Перша гвардійська танкова армія має певну символічність. Вона не лише була бойовою одиницею, яка брала участь в штурмі Берліна в квітні 1945 року, а й також відігравала важливу роль у стратегічному прориві вглиб Фульдського коридору в часи Холодної війни.
Ще одна відновлена бойова сила – 150 моторизована дивізія в Новочеркаську неподалік Ростова-на-Дону. Вона також дуже символічна, оскільки в часи Другої світової війни вона брала участь у боях за Берлін. Її солдати вивісили радянський прапор на Рейхстагу, що досі лишається символом перемоги Червоної армії над Німеччиною. Але це ще не все. 237 гвардійський авіаційний штурмовий полк був розмішений на відстані 20 хвилин польоту від кордону з Естонією. Як ще естонцям потрібно трактувати цей російський крок окрім як очевидного наміру Росії вторгнутися. Зрештою, сама назва цієї бойової одиниці говорить, що її роль – не захист.
Ще три полки 76 гвардійської штурмової авіаційної дивізії розміщені в Пскові за 30 кілометрів від кордону Естонії, яку змушують непокоїтися. На тлі цього варто пам'ятати "славетне визволення" Криму російськими військами в 2014 році і "захист російського світу" на Сході України.
Дві важкі мотострілецькі бригади були швидко переправлені до західного кордону за кілька місяців до саміту у Варшаві. Десятки бригад спецназу і 11 армійських корпусів у Ленінграді лише підтверджують "миролюбні" наміри Росії. Хіба можуть поляки і балтійці вважати, що відправка лише чотирьох батальйонів НАТО в Східну Європу в 2017 році радикальним кроком?
Довершують картину погрози перетворити США "на радіоактивний попіл" і націлити "ядерні ракети" на Польщу і Румунію. Все це нібито повинно допомогти східним європейцям "заспокоїтися". Автор зауважу, що в Західній Європі є й ті, хто наполягає на збереженні відкритих дверей для співпраці з Росією. Прихильники такої ідеї мають абсолютну рацію: співпраця – це завжди краще, ніж конфронтація. Але Кремль так багато інвестував у інфраструктуру конфронтації, що лишається тільки запитати прихильників збереження "відкритих дверей": а чому вони так впевнені, що Росія справді хоче співпрацювати?
З точки зору Росії, вона намагалася співпрацювати із Заходом в часи правління Михайла Горбачова, Бориса Єльцина і під час перших років при владі Володимира Путіна. І результатом цього стала втрата впливу.
"Якщо всі в Кремлі переконані, що співпраця призвела до "нечесного" ставлення до Росії, тоді чому б їм не почати вдавати "поганого копа" і спробувати конфронтацію. Так думають у Москві", - йдеться в статті.
Зовсім не тяжко зрозуміти, що російські представники лише повторюють кремлівську риторику в дусі Джорджа Орвелла: "війна - це мир", "загроза – це простягнута дружня рука". Ось чому дуже важливо дослідити реальні причини тих, хто думає, що не варто реагувати на погрози.
Раніше видання Newsweek писало, що Росія намагається покарати Україну за спробу зблизитися з НАТО. І те, що агресивні атаки в Донбасі пожвавилися на тлі саміту у Варшаві, не випадковість. Тим часом, на саміті Генеральний секретар альянсу Єнс Столтенберг допустив надання Україні летального озброєння країнами НАТО. Генсек НАТО також висловив занепокоєння загостренням ситуації в зоні АТО і в черговий раз закликав сторони до виконання Мінських домовленостей.