Владімір Путін збирається стати президентом Росії ще на шість років. Вибори, на яких він переможе 17 березня, будуть фіктивними. Але, тим не менш, це має стати тривожним сигналом для Заходу.
Амбіції Путіна є довгостроковою загрозою, яка виходить далеко за межі України. Він може посіяти розбрат в Африці та на Близькому Сході, зруйнувати ООН і вивести ядерну зброю в космос, зазначає видання The Economist.
Заходу потрібна довгострокова стратегія щодо Росії, яка піде набагато далі. Також Заходу необхідно показати, що його ворог — Владімір Путін, а не 143 мільйони росіян.
Багато хто сподівався, що західні санкції й прорахунки Путіна в Україні погублять режим, проте він вистояв. Як вважає видання, з часом режим Путіна зіткнеться з новими вразливостями. Сукупний ефект відрізаності від західних технологій позначатиметься на продуктивності. Зростаюча залежність Росії від Китаю також може стати слабким місцем.
"Мілітаризація економіки призведе до зниження рівня життя. У найближчі два десятиліття населення скоротиться на десяту частину або близько того. А в міру старіння 71-річного Путіна назріватиме боротьба за спадкоємність влади", — пише The Economist.
Під час холодної війни Радянський Союз був як військовою, так і ідеологічною загрозою для вільного світу. Захід успішно стримував його, а після розпаду СРСР вітав демократичні та ринкові реформи.
Сьогодні у Росії є тільки економіка середнього розміру і немає послідовної ідеології, яку можна було б продавати, проте вона становить глобальну загрозу. Безпосередня небезпека полягає в поразці України, а потім у нападі на сусідні країни, такі як Молдова і країни Балтії, але на цьому амбіції Путіна не закінчуються.
Ідеологія Путіна також може вплинути на перебіг безлічі виборів, які пройдуть у світі цього року. Багато хто на Глобальному Півдні вірить у хибний наратив Росії: що Путін рятує Україну від нацистів, що НАТО — справжній агресор, і що Захід прагне нав'язати свої соціальні норми всім іншим.
Не слід недооцінювати здатність Росії підривати глобальні інститути, створені після 1945 року, і не в останню чергу Раду Безпеки ООН. Вона перетворилася на нігілістичного і непередбачуваного ворога ліберального світового порядку, націленого на підрив і саботаж.
Що робити Заходу? Америка і Європа зробили ставку на дві стратегії: захист України та санкції. Озброєння та фінансування захисників України залишається найбільш економічно ефективним способом протистояти російській агресії, проте рішучість Заходу продовжувати робити це коливається.
Санкції, тим часом, виявилися менш ефективними, ніж очікувалося. Понад 80% країн світу, вимірюваних за чисельністю населення і 40% за ВВП, не застосовують їх, дозволяючи Росії вільно торгувати й підривати видиму легітимність санкцій. Якщо Захід спробує використовувати вторинні санкції, щоб змусити світ дотримуватися їх, це призведе до зворотного результату, змусивши деякі країни відмовитися від очолюваної американцями фінансової системи.
У довгостроковій перспективі найбільш правдоподібним є скромніший шлях — збереження цільових санкцій проти пов'язаних із Кремлем осіб і забезпечення того, щоб передові технології, як правило, західні, були дорогими або недоступними для Росії.
Це означає, що ефективна стратегія щодо Росії повинна надавати більшої ваги двом іншим компонентам. Перший — це нарощування військового потенціалу для стримування подальшої російської агресії. У Європі ця слабкість очевидна.
Заходу також необхідно запустити в дію одне зі своїх найпотужніших озброєнь — універсальні ліберальні цінності. Саме вони, а також "зоряні війни" і долари, допомогли повалити радянський режим, викривши нелюдськість його тоталітарної системи. Західна дипломатія повинна прагнути протистояти російській дезінформації на всьому Глобальному Півдні.
"В короткостроковій перспективі мало шансів, що російська еліта або прості громадяни скинуть режим Владіміра Путіна. Але в довгостроковій перспективі Росія перестане бути країною-ізгоєм, тільки якщо цього захоче її народ", — підсумувало видання.