Після того, як Азербайджан та Вірменія вирішили підписати мирний договір за посередництва Москви, Росія взяла на себе роль гаранта миру в регіоні, обіцяючи зберігати стабільність. Однак, наскільки довготривалим буде перемир’я в Нагірному Карабаху, важко сказати з упевненістю. Москва розглядає угоду про мир як доказ того, що Росія залишається впливовою силою на Південному Кавказі. Але нещодавня шеститижнева війна показала слабкість колишньої імперії, пише BBC.
Туреччина стала суперником «на задньому дворі» Москви. Саме військова підтримка Анкари допомогла Азербайджану перемогти традиційного союзника Росії в регіоні - Вірменію. Зараз Москва погодилася на те, щоб військові спостерігачі з Туреччини, країни яка є членом НАТО, перебували на Південному Кавказі для контролю за режимом припинення вогню.
"Те, що сталося в Нагірному Карабаху, справді є геополітичною катастрофою для впливу Москви не лише на Південному Кавказі, але й в межах країн на пострадянському просторі. Фактично ми бачили, як вірменська армія, яку навчала і озброювала Росія, поступилася азербайджанській армії, яку навчала та озброювала Туреччина. Завдяки цьому, Туреччина президента Реджепа Ердогана закріпила дуже важливу опору в регіоні", - вважає політичний оглядач Костянтин фон Еггерт.
"Висновки, які з цього зроблять регіональні гравці, такі як Туреччина, Китай та Іран, полягатимуть у тому, що вони зможуть надалі зміцнювати свій вплив у регіоні, Центральній Азії та на Південному Кавказі, при цьому не надто звертаючи увагу на потенційні зауваження з боку Москви", - додає політичний оглядач.
Попри те, що російські миротворці прийшли з метою гарантувати мир на суперечливій території, далеко не всі вірмени «раді їх бачити». Адже Вірменія завжди вважала, що російський лідер підтримує її, однак підписана мирна угода фактично стала свідченням перемоги Азербайджану.
Але не всі вірмени поділяють таку точку зору, звісно, є частина населення, яка вдячна Росії за припинення військових дій.
Останнім часом Росія також зіштовхнулася і з викликами зі сторони своїх країн-сусідів. Для Москви 2020 рік був періодом геополітичних викликів по всьому колишньому Радянському Союзу.
У Білорусі – країні, яка є одним із найближчих союзників Росії, люди кинули виклик диктатору, якого підтримує Москва. І саме рішення Кремля підтримати Лукашенка спровокувало «антиросійські настрої», які зазвичай рідко можна побачити в Білорусі.
Минулого місяця Кремль підтримав «не того кандидата» на президентських виборах у Молдові. На виборах перемогла «проєвропейська» кандидатка Майя Санду, а промосковський президент Ігор Додон зазнав поразки.
При цьому, приклад Молдови показує, що, незважаючи на всі невдачі, Росія все ще має способи впливати на деяких своїх сусідів.
Росія має війська в Придністров’ї, цим самим отримуючи важіль впливу на Молдову. Російські солдати офіційно перебувають там як миротворці.
"Наша мета - наблизитись до ЄС і, сподіваємось, одного дня стати членом Європейського Союзу", - сказала Санду. Однак, постає питання, чи дозволить Росія Молдові схилятися до такої проєвропейської політики.
Чи є реальна вигода для Росії від того, що вона зберігає зону впливу у своєму сусідстві?
Якщо підрахувати те, скільки ресурсів Росія вкладає, щоб утримати цю периферію у своїй сфері впливу, і скільки вона отримує економічної віддачі, то можна зробити висновок, що Москві краще просто відмовитися від такого надмірного контролю над власними сусідами. Але для Кремля ця політика має певну «емоційну прихильність». До того ж, серед російських політиків поширена думка про те, що загрози є всюди, особливо загрози з боку західних шпигунів. Тому Росія розглядає країни-сусіди як своєрідний «пояс безпеки».
Однак, останнім часом Росія може втратити вплив на пострадянському просторі, оскільки Москва зіштовхнулася з новими реаліями: збільшенням кількості регіональних гравців, включаючи Китай, Туреччину, Америку та ЄС. Попри те, що значна частина російського суспільства все ще прив'язана до ідеї «великої імперії», Москві, рано чи пізно, доведеться попрощатися з цією ідеєю. Сама Росія переходить від імперії до національної держави, і це неминучий процес, резюмує BBC.