Польща та Україна пройшли довгий шлях за понад два роки: від дружби до низки непорозумінь. Причини польсько-українських суперечок є структурними й не зникнуть самі собою. Більше того, прагнення України приєднатися до ЄС і НАТО може їх посилити, вважає історик та публіцист Ярослав Куіш.
Куіш зазначає, що зовсім недавно в Києві виникла гостра суперечка між президентом України Володимиром Зеленським та міністром закордонних справ Польщі Радославом Сікорським. Згідно з повідомленнями ЗМІ, які не були спростовані, Зеленський вимагав, серед іншого, постачання винищувачів МіГ-29. Своєю чергою, Сікорський вимагав вирішення проблеми Волинської трагедії насамперед у питанні ексгумації останків тисяч поляків, убитих під час цього конфлікту.
У липні Владислав Косіняк-Камиш, віце-прем'єр-міністр і міністр оборони Польщі, заявив, що Україна не може бути прийнята до ЄС, поки Варшава і Київ не вирішать питання Волинської трагедії. Пізніше ситуація ще більше загострилася після того, як Сікорський під час закритої дискусії допустив можливість передачі Криму під мандат ООН з перспективою проведення референдуму про статус цієї території у віддаленому майбутньому.
"Напруженість у відносинах між Польщею та Україною викликає подив, особливо з огляду на результати минулорічних парламентських виборів у Польщі. Після восьми років правління націонал-популістичної партії "Право і справедливість" (PiS), до влади прийшла коаліція, очолювана Дональдом Туском — колишнім прем'єр-міністром, який символізував польсько-українську дружбу, зокрема через організацію чемпіонату Євро-2012", — пише Куіш.
Уряд Туска не відмовляється від усіх аспектів зовнішньої політики, як це було за часів партії "Право і справедливість". Він демонструє певну непоступливість щодо іноземних партнерів, у тому числі України.
Про те, як конфлікт між Україною та Польщею щодо Волинської трагедії може вплинути на подальші відносини між країнами, читайте у статті "Чого бояться в Києві та Варшаві і як помирити Україну та Польщу" Володимира Кравченка.