Наразі світ намагається трансформувати свою енергетичну сферу, особливо на тлі загострення проблеми зміни клімату. Катастрофи на Фукусімі та Чорнобилі наголошують на проблемах використання атомної енергії та всіх потенційних ризиках, пише Nature.
«Недостатньо просто забрати зброю із рук солдатів. Зброю варто передати тим, хто вміє пристосувати її до мистецтва миру», - сказав у 1953 році колишній президент США Дуайт Ейзенхауер. Ці слова нагадують про руйнівні трагедії унаслідок невдалого використання ядерних технологій: катастрофу на Фукусімі в Японії 11 березня 2011 року та аварію на Чорнобильській АЕС в Україні 26 квітня 1986 року.
В Японії в результаті землетрусу, що стався на острові Хонсю, та цунамі, загинуло близько 19 300 людей. Цунамі також прокотилося над «морською стіною» навколо атомної електростанції Фукусіма, і подальше затоплення призвело до часткового розплавлення трьох активних ядер реактора, що спричинило пожежі та вибухи. А у 1986 році сталася трагічна аварія на Чорнобильській АЕС, яка спричинила поширення радіації по всій Європі.
Сьогодні ядерна енергетика забезпечує близько 10% загальної світової енергії порівняно з 13% у 2010 році. Її використання, ймовірно, буде і надалі скорочуватися, хоча вона залишатиметься частиною світового енергетичного комплексу протягом багатьох десятиліть, відіграючи свою роль у декарбонізації, адже вік викопного палива завершується.
Однак ядерні катастрофи зменшували громадський оптимізм, який супроводжував виступ Ейзенхауера в 1953 році на Генеральній Асамблеї ООН. Сьогодні його промова нагадує про те, що атомна енергетика є «родичем» зброї масового знищення. Такий фактор не сприяє прогнозам про те, що ядерна енергетика може бути основним джерелом енергії.
У світі продовжується будівництво нових реакторів - наприклад, у Китаї та Індії. Але, як зазначає Міжнародне енергетичне агентство (МЕА), загальний рівень використання ядерної енергії, особливо в країнах із високим рівнем доходу не завжди є частиною так званого сценарію сталого розвитку. І, враховуючи падіння витрат на енергію, що отримується із відновлюваних джерел, таких як сонячна та вітряна енергія, цілком можливо, що попит на ядерну енергію не відновиться.
З увагою, зосередженою на ядерних катастрофах, важко уявити те, що колись на атомну енергію покладалися величезні надії, адже свого часу ядерна енергія розглядалася як вирішення проблеми глобального енергетичного попиту. Після побудови першого експериментального реактора в 1951 році, нові реактори вводилися в експлуатацію зі неймовірною швидкістю, зокрема по 20–30 реакторів вводилися в експлуатацію майже щороку в піковий період між кінцем 1960-х і 1970-х років. Пожежа в 1957 році на одній з електростанцій Великої Британії (Віндскейл) не перешкодила глобальним темпам розвитку ядерної енергетики.
Але все змінилося після катастрофи 1979 року на Три-Майл-Айленд у Пенсільванії, де несправність систем охолодження призвела до перегріву частини активної зони реактора. На щастя, аварія не призвела до загибелі людей, але через 7 років приблизно 31 людина загинула внаслідок Чорнобильської катастрофи. Набагато більше людей постраждали від впливу радіації, яка поширилася на тодішній Радянський Союз, а також Східну та Західну Європу. Під час катастрофи на Фукусімі близько 50 людей перенесли не смертельні радіаційні опіки, а одна людина згодом померла від раку легенів в результаті радіаційного опромінення.
Окрім смертей та ризиків для здоров'я, вважається, що вартість шкоди, заподіяної Чорнобильською катастрофою, перевищує 200 мільярдів доларів США, а Японський центр економічних досліджень оцінює витрати на знезараження ділянки на Фукусімі від 470 до 660 мільярдів доларів. Після катастрофи 12 японських реакторів були остаточно закриті; ще 24 залишаються закритими до очікування інспекцій безпеки, що також збільшує витрати.
Все це означає, що, крім будівельних витрат, країна, яка інвестує в атомну енергетику, повинна бути готова виділити величезні суми в разі боротьби з наслідками можливої катастрофи, незалежно від того, чи будуть ці катастрофи наслідком людських помилок або природних явищ.
Країни, які планують розпочати ядерно-енергетичну програму, також повинні співпрацювати з Групою ядерних постачальників, яка здійснює нагляд за ядерною торгівлею в мирних цілях, та Міжнародним агентством з атомної енергії (МАГАТЕ), але МАГАТЕ не є звичайним регуляторним органом. Агенція здійснює моніторинг та інспекцію атомних електростанцій і одночасно намагається забезпечити, щоб країни не перенаправляли вихідні матеріали на виготовлення зброї. Адже для прикладу, Індія та Пакистан, і, найімовірніше, Ізраїль - стали ядерними державами після того, як спочатку намагалися отримати ядерні технології для досліджень та розвитку ядерної енергетики.
Враховуючи бар'єри на шляху розвитку атомної енергії, не дивно, що велика частина ядерної енергії, яка виробляється у всьому світі, контролюється державами, що мають ядерну зброю. Більшість країн не відмовляться від ідеї створення атомної електростанції, навіть якщо загальні витрати будуть становити сотні мільярдів доларів.
І навпаки, хоча технології відновлюваних джерел енергії все ще перебувають у відносному зародку, витрати на їх використання падають, а процес регулювання набагато простіший. Це важливо: технологія, яка використовується для увімкнення світла або зарядки мобільних телефонів, не повинна залучати національний або міжнародний оборонний апарат.
Очевидно, ядерна енергетика буде розвиватися у світі ще протягом деякого часу. Будуються нові АЕС, а старим потрібен час для виведення з експлуатації. Але використання ядерної енергії, яку колись вважали шляхом до декарбонізації світового енергетичного ринку, викликає багато запитань. Ядерна енергетика має переваги, але зменшення обсягів її використання свідчить про те, що деякі країни намагаються враховувати усі ризики. Для багатьох країн розвиток ядерної енергетики і досі є непідйомним. Якщо світ хоче досягти нульового рівня викидів вуглецю, основна увага повинна бути зосереджена на відновлюваних джерелах енергії - і одна з їх найбільших переваг полягає в тому, що такі джерела фактично є вільно доступними для всіх держав, резюмує видання.
Раніше людство вже намагалося пом'якшити глобальні екологічні загрози. В обох випадках це робилося не за допомогою податків чи компенсацій, а за допомогою заборон та обмежень. Часу на досягнення цілей Паризької кліматичної угоди та уникнення катастрофічних наслідків зміни клімату стає дедалі менше.